Денонсувати можна залишити. Чому в Мзс згадали про Великий договір з РФ

Як вже повідомляла "ДС", в українському Мзс підготували документи, що стосуються виходу України з органів СНД та денонсацію Договору про дружбу, співпрацю і партнерство з Росією.

Без конкретики і ясності

Перша інформація про це з'явилася на Facebook-сторінці народного депутата з президентської фракції Світлани Заліщук, яка написала: "Міністр Павло Клімкін на нашому комітеті закордонних справ анонсував, що МЗС підготував пропозиції для президента щодо виходу з органів СНД та денонсацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією". Але суть цих пропозицій депутат не розкрила (цілком ймовірно тому, що раніше цього не зробив і міністр).

Не особливо прояснилася ситуація і після коментаря прес-секретаря Міністерства закордонних справ Мар'яни Беци. За її словами, "МЗС підготував ряд пропозицій та аналіз щодо можливого призупинення самого Договору, або частково, або повністю", але остаточне рішення приймає президент", якому належить вибрати з запропонованих дипломатами варіантів: "призупинити повністю або частково, або його денонсація". Всі вони, як стверджує прес-секретар, можна "міжнародним правом і самим договором".

Стосовно ж СНД вона заявила, що Україна і так не є членом цієї вичерпала себе пострадянської моделі, так як не ратифікувала її статут. Тому, будучи засновником Співдружності Незалежних Держав, наша країна обмежила свій статус в ньому лише як "учасника". При цьому Україна є підписантом деяких важливих договорів у форматі цієї організації. І за словами Мар'яни Беци "вихід з СНД не означає автоматично вихід з багатосторонніх угод". Київ зараз "інвентаризує" договірну базу СНД, визначаючи, які договори для нього важливі. Серед них прес-секретар назвала, наприклад, угоди про соціальне та пенсійне забезпечення, від яких наші дипломати відмовлятися не збираються.

Більшої конкретики ми можемо не дочекатися ще кілька місяців, аж до 1 жовтня. Саме ця дата є останньою для подачі заяви однієї із сторін про бажання переглянути або денонсувати Договір. Адже вони повинні подаватися за півроку до чергового десятиліття від його вступу в силу (1 квітня 1999 року), коли сторони обмінялися ратифікаційними грамотами (сама угода була підписана в травні 1997-го і більше року не ратифицировалось ні Радою, ні Думою). І якщо за шість місяців до 1 квітня 2019 року жодна із сторін не висловить подібних побажань, Договір вважатиметься автоматично продовженим ще на десять років, як це сталося 1 квітня 2009 року.

Але й без цієї конкретики заяви представників українського Мзс породили чималу кількість полярних оцінок намірів наших дипломатів і (можливо) президента щодо Великого договору. Вони переважно включають в себе здивування з приводу намірів офіційного Києва або сумніви з приводу серйозності побажань ініціювати процес перегляду або денонсації угоди.

Неправильні бджоли

ДС вже писала докладно про те, чому Україні не варто поспішати з денонсацією Великого договору з Росією, хоча він і лежить вже давно "мертвим вантажем" в основних своїх параграфах, що стосуються "дружби" і "партнерства".

Справа тут не тільки в тому, що деякі положення, що стосуються "співпраці" сторони продовжують дотримуватися до взаємній вигоді. Наприклад, стаття 33, що стосується взаємодії в боротьбі зі злочинністю. У минулому році Росія видала Україні сімдесят злочинців, ми ж в РФ передали сорок. А угода про це, за словами директора Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслана Бортника, базується на Великому договорі.

І навіть не в тому, що міжнародне співтовариство спочатку "косо дивиться на будь-які наміри щодо денонсації таких важливих договорів, а вже потім розбирається, наскільки вагомими були причини такого кроку.

Існування Договору, оговаривавшего, серед іншого, непорушність кордонів та взаємну повагу до територіальної цілісності одна одної (стаття 2), автоматично робить Росію його порушником. І це визнають не тільки в країнах Заходу, але і в самій Росії. І не тільки "друзі України", але й затяті українофоби типу Костянтина Затуліна та Володимира Корнілова. Вони, звичайно ж, стверджують, що Україна "першою почала", але тим не менш визнають, що наявність чинного договору і призводить до наявності "юридичних та правових підстав вважати, що ми зробили щось недобре". І дуже радіють з того, що Україна сама ініціює процес її денонсації.

Насторожує і позиція деяких українських політологів. Наприклад, Михайло Погребинський, завжди грав у проросійській команді і просував зміцнення українсько-російських зв'язків, основою для якого і був Договір, тепер чомусь стверджує, що нічого страшного після його денонсації Україною не станеться. А обвинувачений у частій зміні політичних уподобань Вадим Карасьов вважає, що, навіть денонсувавши Договір, Україна не втратить прав на Крим, так як його незаконна анексія сталася під час дії угоди і була його порушенням з боку РФ.

Подібне майже схвальне ставлення до денонсації Договору з боку настільки неоднозначних політологів змусило їх колег подібно Вінні-Пуха задуматися над тим, що це "жу-жу-жу" явно не спроста. Тим більше, що на цьому тлі "гучно звучало" показове мовчання Кремля і російського Мзс, який ще недавно вустами свого голови Сергія Лаврова розповідав, що РФ шанує і Великий договір і територіальну цілісність України, але без Криму, звичайно, адже він "самоизъявился", і Москва змушена була взяти його під своє крило. Напевно, у Білокам'яній, як і в 2005-му, коли з Києва пролунало побажання переглянути газовий договір, просто не повірили такій щастя" і зачаїлися, щоб не сполохати". Тому і не виступають з традиційними в таких випадках заявами, що "київська хунта" у черговий раз руйнує дружбу між "братніми народами", а дозволяють тільки підгодованим "експертам" кілька "прозондувати ґрунт".

Але про те, для кого ця тема більш болюча, видно по реакції мас-медіа двох країн. В Україні тема пройшла в основному з новин, а "за поребриком" (як і в українських проросійських ЗМІ) викликала бурхливу дискусію. З чого можна судити, що, не дивлячись на абсурдність ситуації існування угоди про дружбу в умовах фактичної, хоч і гібридної, війни між двома країнами, Договір більше заважає все-таки Росії, яка його порушила першої. І зробила це не тільки в 2014 році, а набагато раніше, неодноразово здійснивши економічний тиск на Україну, чого, за Великим договором, не повинна була робити. А все це, "увінчаний", звичайно ж, захопленням Криму і вторгненням на Донбас, цілком може стати основою для судових позовів проти РФ за порушення Договору, про яких ще в 2016 році говорив колишній заступник Павла Клімкіна Вадим Пристайко.

Хто кого переждет

Варто пам'ятати, що РФ володіє великим арсеналом засобів впливу на Україну, ніж навпаки. Серед них як юридично обумовлені, типу права вето в Радбезі ООН, так і гібридні, якими Кремль постійно користується, постфактум заявляючи: "Доведіть, що це ми". Зрозуміло, що Київ вдатися до таких дій не може (хіба що дуже-дуже акуратно). Тому позбавлення самого себе хоч і символічного, але інструмента, здатного посилювати дискомфорт Москви, виглядає настільки ж абсурдною, як і слідування букві Договору про дружбу з агресором. Чого Київ, до речі і не робить, "коли дружать" з Москвою за всіма правилами нашої гібридної епохи, тобто вводячи санкції. А з-за них, до речі, Кремль вже готується списувати в утиль не що інше, як частину своєї головної "лякалки" - міжконтинентальні балістичні ракети, які без обслуговування фахівцями "Південмашу" можуть ненароком буквально реалізувати побажання "бомбити Воронеж".

Особливо Києву варто утриматися від подібних радикальних кроків, якщо маєте рацію ті експерти, які припускають, що їх істинної підґрунтям є підвищення рейтингу нинішньої влади напередодні президентських і парламентських (або в зворотній послідовності, як припускали активно циркулювали нещодавно чутки) виборів. Як видно з сумного досвіду, ініційованого Києвом вищезазначеного перегляду газового договору, переграти Москви досить важко, а отримати серйозні проблеми - набагато легше (на "Північний потік-1" Європа погодилася саме через послідували після української ініціативи "газових воєн").

Більш раціональним виглядає все ж наступний сценарій. Нинішні заяви - ніщо інше як інформаційна хвиля, піднята у вдалий момент, на тлі наростаючого обурення Заходу отруєнням Сергія Скрипаля. Вона прикриває вичікування і підштовхування Москви до спроби денонсацію Договору позовами за його невиконання і новими санкціями. І там, дивись, вийде як в тому епічному повідомленні з російської глибинки, в якому потонув трактор, намагається витягнути автокран, раніше намагався витягнути бензовоз. Адже воно демонструє і російську зовнішню політику після 2014 року: щоб відвернути увагу від своєї агресії в Україні, росіяни полізли в Сирії, а не знайшовши належного взаєморозуміння з американської демократичною адміністрацією, вирішили "подмогнуть" республіканців на президентських виборах. Ну і в результаті отримали-таки ситуацію, коли "Трамп-наш" просто змушений йти на все більш радикальні антиросійські кроки, щоб убезпечитися від звинувачень у зв'язках з Росією.

Хоча можна припустити, що заяви Клімкіна і Беци є частиною більш хитрого плану українського Мзс. Як було сказано вище, в Росії вже радіють ті, хто вимагав від своєї влади денонсацію Великого договору, передчуваючи як Україна сама позбавить їх від цього "головного болю". На цих радощах вони можуть згорнути свою активність на цьому напрямку, і Росія до 1 жовтня не заявить про бажання переглянути або денонсувати Великий договір, будучи впевненою у твердому намірі України зробити це. В результаті він залишиться в силі, як і можливість Києва пред'являти Москві позови за його порушення.