Слідом за Гейдріхом. Навіщо Кремлю потрібен свій президент Інтерполу
Прогнози, які віщують російському генерал-майору Олександру Прокопчуку неминуче обрання 21 листопада президентом Інтерполу, оскільки у його єдиного суперника, нинішнього в. о. президента Кім Чон Яна з Південної Кореї шанси зникаюче малі, зовсім затерли і витіснили з обговорення законне питання: а чому росіянин взагалі опинився в числі кандидатів на цей пост?
Здавалося б, репутація Росії в останні роки сильно погіршилася і зараз знаходиться на вкрай низькому рівні. Ось приклад з останніх новин: ООН вже третій рік поспіль прийняла резолюцію про порушення прав людини в окупованому Криму. І раптом генерал-майор Прокопчук до того ж, за багатьма даними, виходець із спецслужб (що було б природно), впевнено йде до того, що очолить Інтерпол при повній підтримці більшості країн-учасниць. Який афронт, щоб не сказати - пердимонокль!
Звичайно, в теорії Інтерпол поза політики і займається виключно криміналом в міжнародному масштабі. Але цілком очевидно, що на практиці все зовсім інакше, і Росія використовує його механізми в політичних цілях. Тільки за останній час Москва намагалася оголосити в розшук Вільяма Браудера - роботодавця Сергія Магнітського, який розгорнув після його загибелі кампанію за санкції проти російських корупціонерів; Михайла Ходорковського - вже по новій кримінальній справі проти нього; Арсенія Яценюка - нібито як найманця, який воював у Чечні в 90-х; Ігоря Коломойського, Дмитра Яроша, Григорія Родченкова - останнього, колишнього главу Московської антидопінгової лабораторії, звинуватили в таємному, без відома спортсменів, введення їм допінгу. І хоча у всіх випадках генеральний секретаріат Інтерполу не повірив, що політика тут ні при чому, Браудера, двічі заочно засудженого в Росії до дев'яти років ув'язнення, затримували в Іспанії в травні цього року, нехай і всього на кілька годин, але затримували! А Ахмеду Закаєву, одному з лідерів чеченського опору, пощастило ще менше ніж Браудеру: його цілий місяць утримували в Данії за сфабрикованим росіянами справі про вбивство людини, який виявився живий.
За російським запитами в Іспанії заарештовували російського журналіста Петра Силаєва, на Кіпрі - громадянського активіста Микиту Кулаченкова - причому і цей список не повний: його можна було б продовжувати досить довго. І хоча у всіх випадках затриманим вдалося уникнути екстрадиції в Росію, їм довелося витрачати час, нерви і кошти на доказ політичної мотивації звинувачень. З обранням президентом Інтерполу Прокопчука екстрадиції в Росію політичних противників режиму Путіна по сфабрикованих проти них кримінальними звинуваченнями можуть стати повсякденною реальністю. У всякому разі, використання Росією Інтерполу в якості інструменту переслідування неугодних Кремлю осіб стало відбуватися набагато частіше саме після того, як Прокопчук в 2011 р. очолив його російське бюро.
Тим не менш, за оцінкою британської The Times, обрання Прокопчука на 87-ї Генеральної Асамблеї Інтерполу, що відкрилася 18 листопада в Дубаї, ОАЕ, можна вважати справою вирішеною.
З іншого боку - а чому б і ні? Світовий рекорд за кількістю політичних запитів на арешт, поданих в Інтерпол, належить зовсім не Росії, а Туреччини. Після спроби перевороту в 2016 р. уряд Ердогана виписало на своїх політичних супротивників 16 тис. "червоних повідомлень" - при тому, що у базі Інтерполу на той момент таких повідомлень було всього близько 13 тис. Правда, Генеральний секретаріат Інтерполу Туреччини не повірив і загальмував цей потік, але який був замах! На цьому тлі успіхи Росії та Ірану, поділяють за кількістю політичних запитів друге-третє місця, виглядають просто несолідно.
А хто був минулим президентом Інтерполу? Представник Китаю, Мен Хунвей, колишній до свого обрання заступника міністра громадської безпеки країни. Що ж, Китай теж дуже демократична країна - не менш, у всякому разі, демократична, ніж Росія та Іран. Чи Не правда, на цьому тлі поява кандидатури Олександра Прокопчука вже не виглядає дивно?
А що ж демократичні західні країни? Вони, як водиться, трохи стривожені, але не так, щоб дуже, а саму малість. Яких-небудь офіційних реакцій з приводу перспектив обрання Прокопчука не було. Ініціатива групи депутатів британського парламенту про закриття Росії доступу до баз даних Інтерполу, озвучена була влітку, як-то зовсім тихо зійшла нанівець і була всіма забута, але і це зрозуміло, оскільки російські практики на загальному тлі Інтерполу все-таки не гірші.
Почати ж перекривати доступ до баз даних Інтерполу всім недемократичним режимам поспіль або домагатися їх виключення з організації технічно неможливо. Насамперед їх більше. Недемократичні країни могли б в принципі навіть домогтися виключення з Інтерполу всіх західних демократій. Звичайно, вони не підуть на це, але в теорії така можливість у них є. Ну, а на практиці Генеральна Асамблея Інтерполу рік тому у співвідношенні голосів 3:1 проголосувала за прийом Палестинської автономії, хоча палестинці ще до прийому, неодноразово, і відкрито заявляли, що мають намір зловживати механізмами Інтерполу в своїх політичних цілях. Крім того, виключення великого числа країн, нехай навіть і з недемократичними формами правління, неможливо ще й тому, що це зруйнувало б усю систему міжнародної боротьби зі злочинністю, створивши великі зони, недосяжні для Інтерполу.
Єдиний механізм, який був би можливий, - це підкилимне тиск з упором на фінансову залежність організації від країн Заходу. На 14 більш або менш демократичних країн припадає 74% річного бюджету Інтерполу. Але щоб здійснювати такий тиск, цим 14 країнам потрібно домовитися про спільні дії - а чи треба їм це? Судячи з високим шансів на обрання Прокопчука, не треба.
Ситуацію в Інтерполі добре ілюструють і підсумки голосування за резолюцію ООН, яка засуджує дії Росії в Криму, згадану на початку статті. "За" голосували 67 країн, "проти" - 26, утрималися - 82. Ці 82 країни утрималися тому, що кримські проблеми їх не стосувалися. А от можливість використовувати Інтерпол для того, щоб покошмарить своїх політичних противників - це вже набагато ближче і зрозуміліше багатьом з них і стосується їх безпосередньо. І хоча Інтерпол і ООН - різні організації, складу країн у них приблизно однаковий, так що 26+82 - це вже 108 голосів проти 67. Таке співвідношення і відображає приблизний рівень підтримки Прокопчука, оскільки, підтримуючи його кандидатуру, представник кожної з цих країн обгрунтовано розраховує на те, що виходець з Росії, широко використовує Інтерпол для політичного тиску на своїх опонентів, поблажливо поставиться і до їх маленьким проблем.
Така ситуація зовсім не нова, вона вже траплялася в історії Інтерполу. В 1938 р. після захоплення Німеччиною Австрії, його штаб-квартира була перенесена в Берлін, а президентами послідовно обиралися три группенфюрера СС: Рейнхард Гейдріх (1940-1942), Артур Небі (1942-1943) і Ернст Кальтенбруннер (1943-1945). Більшість країн, що перебували тоді в Інтерполі, включаючи і нейтральні, це цілком влаштовувало. Можна припустити, що всі троє: Гейдріх, Небі і Кальтенбруннер сьогодні схвально кивають з того світла своєму енергійному російському колезі, багато в чому схожим з ними за своїм поглядам.
І, нарешті, якими будуть найближчі наслідки обрання Прокопчука?
Нещодавно Слідчий комітет Росії порушив нове, вже третє за рахунком, справа проти засновника фонду Hermitage Capital Вільяма Браудера, звинувативши його, в числі іншого, в організації вбивства Сергія Магнітського і ще трьох чоловік: 63-річного Октая Гасанова, 55-річного Валерія Курочкіна і 67-річного Сергія Коробейникова. У ході брифінгу, що відбувся 19 листопада в Генпрокуратурі РФ, було повідомлено, що найближчим часом Браудера оголосять у міжнародний розшук, а на його майно будуть намагатися накласти арешт. При цьому Росія має намір домагатися арешту майна не тільки самого Браудера, але і афільованих з ним юридичних і фізичних осіб.
Досі Браудеру вдавалося відбивати російські звинувачення, мотивуючи це очевидною політичною заангажованістю справи. Але зараз Москва готує атаку проти нього особливо ретельно, і Прокопчук в ролі президента Інтерполу - важлива ланка в цій операції. Атака ж на Браудера потрібна Кремлю не стільки помста, скільки з причини того, що справа Магнітського стала відправною точкою для введення антиросійських санкцій.
Звинувативши Браудера в серії тяжких злочинів, домігшись його видачі - а це можливо, якщо його спіймано в одній з країн, які практикують політичне використання Інтерполу і готових підіграти Росії за принципом "рука руку миє" - та отримавши потім від нього свідчення, що дозволяють сфабрикувати переконливу доказову базу хоча б по одному епізоду з пред'явлених, Москва розраховує, відштовхнувшись від цього, розвалити систему санкцій. Шанси на успіх, звичайно, невеликі, але вони є - і потопає Кремль хапається за них, як за соломинку. Але навіть якщо справа не вигорить, дискредитація такого роду, підхоплена російськими пропагандистами як у ЗМІ, так і в Мзс, теж згодиться: у наріжного-то каменю санкцій самого, мовляв, рильце в пушку. Якраз з цієї причини за обрання Прокопчука росіяни будуть до кінця, пускаючи в хід усі можливі засоби і ресурси.
