Справа часу. Чому заморожування конфлікту на Донбасі не принесе миру

Війна в Нагірному Карабасі стала яскравою і більш ніж наочною ілюстрацією, яка пояснює істинний зміст терміна "заморожений конфлікт". Тепер навіть погано поінформованим оптимістам має бути очевидно: заморожений конфлікт — це "застиглий" театр воєнних дій, і для початку масштабних збройних зіткнень потрібна тільки відмашка. Далі армії дуже швидко "розморожуються", і сторони повертаються до перерваного колись з'ясування стосунків за допомогою куль і снарядів.

Після "розморожування" Нагірного Карабаху виникло резонне питання: а чи не можуть так само "розігрітися" конфлікти в Абхазії та Південній Осетії, Придністров'ї, Косово? І які висновки з цього протистояння Азербайджану і Вірменії варто зробити Україні?

Косово

Теоретично, Белград може спробувати силовим шляхом повернути собі контроль хоча б над частиною косовської території — Сербія як не визнавала, так і не визнає незалежність Косова і за власними законами має право на таку операцію. Тому час від часу ситуація в регіоні стає дуже теплою. Особливо коли Белград — у відповідь на будь-які рішення чи заяви Пріштіни — проводить демонстративні військові навчання з бойовими стрільбами, в тому числі неподалік від косовських кордонів. Показове і активне скуповування Сербією зброї і військової техніки (зокрема, у Росії), і зростання власного виробництва на підприємствах оборонного комплексу. Однак при цьому відновлення повномасштабних бойових дій в зоні відповідальності миротворчого контингенту НАТО виглядає не дуже ймовірним.

Нинішній склад "натовських" сил в Косово KFOR (Kosovo Force) порівняно нечисленний (всього 3,5 тис. військовослужбовців з різних країн) і заточений на гуманітарну допомогу і протидію масовим заворушенням і акціям протесту, а не на ведення повноцінної війни. Але у миротворців НАТО є опція "дзвінка другу" — у разі реальної воєнної загрози в регіон можуть бути оперативно перекинуті додаткові підрозділи Альянсу або надана інша необхідна допомога. Це буде досить нескладно зробити в умовах, коли всі найближчі сусіди Косово, крім Сербії, — Північна Македонія, Албанія, Чорногорія — є членами НАТО.

У той же час відсутність остаточного політичного рішення проблеми Косово все-таки зберігає певний відсоток ймовірності переходу до гарячої фази конфлікту. Тому, коли президент Сербії Александар Вучич (на днях) анонсує плани закупівлі турецьких безпілотників "Байрактар", які стали знаменитими під час нинішнього протистояння в Нагірному Карабасі, це не просто струс повітря — це сигнал про те, що розслаблятися і втрачати пильність все ще зарано. Повномасштабної війни, мабуть, очікувати не варто — НАТО не допустить, але загострення ситуації аж до силового протистояння виключати ніяк не можна.

Саме тому США і Європейський Союз активно тиснуть на Белград і Пріштіну, вимагаючи підписання договору про "остаточну нормалізацію". Поки конфлікт в Косово є замороженим з усіма наслідками, що випливають, про стабільність на Балканах — та й у всій Південно-Східній Європі — годі й казати.

Абхазія, Південна Осетія

Загалом, заморожені конфлікти на території Грузії зі списку вибухонебезпечних на даний момент можна викреслити. Хоча політичне врегулювання південноосетинської і абхазької проблем не відбулося і навіть варіантів такого врегулювання ніхто, загалом-то, не шукає, на нинішньому історичному етапі Тбілісі не має ні сил, ні бажання для повернення окупованих територій воєнним шляхом. Але якщо Азербайджану вдасться досягти видимих успіхів на нагірнокарабаському фронті, думки про можливість силового сценарію як альтернативи пошуку "хворобливих компромісів" стануть більш популярними і в Грузії. У Сухумі, принаймні, в цьому впевнені і вже починають турбуватися, заявляючи одночасно про необхідність "зміцнювати свою армію" і розраховувати на російську військову допомогу.

Однак, незважаючи на побоювання абхазців, Тбілісі може зважитися на воєнну операцію тільки в разі кардинальних змін в регіональному розкладі сил і перезавантаженні геополітичного балансу на Кавказі загалом.

Така ситуація може виникнути внаслідок збігу цілого ряду обставин.

• Росія відмовиться від політики прямої воєнної допомоги одній стороні — відмовиться як від відкритої воєнної інтервенції зразка 2008 р. в Грузії, так і від використання "донбаських" схем з "ополченцями" і "відпускниками".
• Туреччина — завдяки відкритій підтримці Азербайджану — посилить свою присутність в регіоні і в політичному, і у військовому плані.
• Азербайджану вдасться повернути контроль над Нагірним Карабахом.
• Туреччина розширить свій вплив на Кавказі — її "стає більше" в мусульманських північнокавказьких республіках, в мусульманській частині Грузії — в південних районах Аджарії.
• Ще більше зміцніють економічні і військові турецько-грузинські зв'язки.
• Російська підтримка Південної Осетії і Абхазії ослабне (наприклад, з огляду на банальну нестачу грошей через санкції; зважаючи на втому від необхідності "няньчитися" з несамостійними невизнаними державами, що потребують постійних дотацій...).

Якщо ці, або будь-які інші чинники, зможуть глобально змінити розклад сил на Кавказі, то конфлікти в Південній Осетії і особливо в Абхазії може очікувати "розморожування". Але до того часу (а він, очевидно, настане нескоро) навряд чи Тбілісі, добре пам'ятаючи болючої поразки в 2008 р., зважиться на воєнне вирішення південноосетинського або абхазького питання.

Придністров'я

Переговори щодо врегулювання придністровського конфлікту роками йдуть в форматі "5 плюс 2" (Молдова, Придністров'я, ОБСЄ, Росія, Україна і спостерігачі від США і ЄС). Політичного рішення як не було, так і немає, хоча окремі поточні соціально-економічні та гуманітарні питання вирішити вдалося.

Але Кишинів, навіть на неофіційному рівні, не заявляє про бажання відновити бойові дії. "Я вважаю, що у нас хороші шанси все-таки домовитися. Я дуже сподіваюся, що наступні три-чотири роки будуть періодом, коли ми реально будемо починати процес реінтеграції країни, вирішення придністровського конфлікту", — сказав днями нинішній президент Молдови Ігор Додон, якого не без підстав вважають проросійським політиком. Лідери опозиції — насамперед "прозахідна" Майя Санду — також наголошують на політичному діалозі для врегулювання проблеми Придністров'я. Але хоча Кишинів і не подає ніяких ознак підготовки нападу на Тирасполь, загострення ситуації в регіоні повністю виключити не можна.

Примітно, що головним фактором нестабільності тут є присутність "російських миротворців". Регулярні навчання Оперативної групи російських військ (ОГРВ) в ПМР і "Збройних сил Придністровської Молдавської Республіки" переконують — ймовірність виникнення силового протистояння дуже відрізняється від нульової. Майже двохтисячний контингент армії РФ увесь час нагадує про те, що конфлікт не вирішений, а лише "заморожений" — за активної участі Росії. І хто знає, що відбудеться — і не де-небудь, а на кордонах України, — якщо Москві раптом прийде в голову трохи "розігріти" Придністров'я.

Донбас

Цікаво, що ще кілька місяців тому чимало експертів активно просували ідею "заморожування" конфлікту на Донбасі, тому що "Путін не відступить, а воєнним шляхом Україні його армію не подолати".

Не були проти "заморожування" і громадяни України. За даними опитування, проведеного соціологічною групою "Рейтинг" у грудні минулого року, 38% респондентів підтримали ідею заморожування конфлікту на Донбасі, припинення воєнних дій і визнання територій тимчасово окупованими.

А потім, у кінці минулого року, глава Офісу президента України Андрій Єрмак розповідав про існування "плану Б" — про життя "у форматі замороженого конфлікту".

Однак війна в Нагірному Карабасі наочно продемонструвала: тимчасове рішення може забезпечити тільки такий самий тимчасовий, неміцний і ненадійний світ. Нинішнє загострення ситуації на Кавказі стало хорошим уроком для всіх, хто хотів би "заморозити Донбас" і вважав це цілком прийнятним, а головне — довгостроковим рішенням. Будемо вважати, що Володимир Зеленський, який кілька днів тому заявив, що на прикладі конфлікту навколо Нагірного Карабаху українці і західні партнери повинні зрозуміти, що на Донбасі не допустимо "замороженого конфлікту", цей урок уже засвоїв.