Справа Улюкаєва. Який буде фінал для ініціював його Сечіна
10 вересня глава "Роснафти" Ігор Сєчін фактично звинуватив у саботажі прокурора, оголосив у суді запис його розмови з підсудним Алесеем Улюкаевым в момент передачі останньому нібито хабара за сприяння в приватизації "Роснефтью" "Башнефть". А точніше, в перемиканні уваги публіки на "непридатний об'єкт" - кошик з ковбасою. Двома днями раніше він був ще більш категоричний і емоційний, назвавши дії силовиків "професійним кретинізмом" з-за того, що в стенограмі "є відомості, що містять держтаємницю". У цьому, звичайно, він мав рацію: те, що з РФ ніхто, крім китайців, особливо співпрацювати не бажає, є головною російської таємницею. Правда, збереженої не від ЦРУ чи Моссаду, а від власного населення.
Але, судячи з публікацій у багатьох російських ЗМІ, головною причиною гніву людини, що працює з Путіним чи не довше за всіх, є те, що затіяна ним цькування опального колишнього міністра економічного розвитку може обернутися проти нього самого. Чого не було б в разі проведення суду в закритому режимі. Тоді "прокотили" б навіть показання свідка, який знає про тих деталях справи, якими у нього цікавився суд, з публікацій ЗМІ. Наприклад, начальника управління майнових відносин та приватизації найбільших організацій Росмайна Євгена Столярова, який заявив, що не був ні на одному нараді з приватизації "Башнефть".
І хоча він був причетний до формування ставлення свого установи до приватизації однієї держкомпанії інший держкомпанією, на зацікавив прокурора питання про те, чи була зміна позиції Улюкаєва з даного питання, відповів: "Ну, я про це лише зі ЗМІ знаю, з міністром на цей рахунок не спілкувався. У ЗМІ писали, що Мінекономрозвитку не заперечує проти участі "Роснефти" в угоді". Правда, трохи раніше він сказав, що чув і про те, як Улюкаєв назвав "Роснефть" неналежним покупцем "в силу того, що це держкомпанія", але теж з преси. Точно так само зі ЗМІ дізналася про негативне ставлення свого шефа до приватизації "Башнафти" і радник департаменту корпоративного управління Мінекономрозвитку Юлія Москвітіна.
Однак справжня причина гніву Сечіна була озвучена трохи пізніше першої його спалаху. "Росбалт", посилаючись на джерело, знайомий з обставинами справи", написав, що Ігор Сечин в ході операції не виконав інструкції ФСБ, з-за чого при передачі валізи з грошима не прозвучали ключові слова, які "могли б служити підтвердженням того, що Улюкаєв усвідомлював отримання саме хабара, а не невідомого подарунка від шанованої людини". Тому запис вийшла "непереконливою". Нагадаємо, що раніше захист екс-міністра заявляла, що він був упевнений: у валізі знаходяться не $2 млн, а, як і у кошику, подарунки, якими Сєчін відомий у певних колах. Тобто дороге вино і ковбаски, приготовані в одній з їдалень "Роснефти" з дичини, видобутої самим Сечіним (про звичкою глави "Роснафти" обдаровувати колег 16 різновидами "ковбас, сосисок, сардельок" нещодавно писали "Ведомости").
Хоча варто відзначити, що не надто прихильні до Сечина російські медиадеятели, схильні вважати: Улюкаєв знав про наявність у валізі грошей. Олексій Навальний нагадує про практику стимулювати російських держслужбовців за допомогою необлікованої готівки, описаної Наталією Морарь ще в 2007 р. в статті "Чорна каса Кремля". Правда, вважається, що ця практика припинилася (або сильно скоротилася) після російської агресії проти України і вслід за нею санкцій, — з-за нестачі грошей. А за версією Юлією Латиніної, "Улюкаєв, примушений за наказом зверху легітимізувати угоду, поскаржився голові якогось держбанку. Суть скарги Олексія Валентиновича полягала в тому, що він і так змушений робити економічно неправильну річ, а тут його ще й змушують орати безкоштовно. Голова держбанку нібито передав прохання Улюкаєва Сечіну, і той нібито сказав, що горю можна допомогти". Тому виправдання Улюкаєва здаються Латиніної менш правдоподібними, ніж виправдання булгаковського управдома, до якого хабар сама заповзла в портфель.
Але якщо не з'явиться відеозапис зустрічі Сечіна і Улюкаєва, на якій було б видно, як екс-міністр хоча б відкриває валізу і дивиться на його вміст, у захисту зберігаються всі шанси довести невинність клієнта. Адже ще в листопаді минулого року "Комерсант" з посиланням на "близьке до ФСБ" джерело стверджував: "безпосереднього контакту у пана Улюкаєва з доларами, позначеними спецсоставом, дійсно не було. А слід на його руці залишився від ручки кейса, яку чекісти також завбачливо обробили спеціальною речовиною". І навіть якщо ФСБ буде заперечувати наявність спецзасоби на ручці, то у захисту знайдуться аргументи для виправдання клієнта: судячи з аудіозаписи, Улюкаєв переглядав документи, надані йому Сечіним, і немає ніякої гарантії, що саме з них порошок не міг потрапити на руки екс-міністра.
Але і крім виявлених нещодавно, взагалі неузгодженостей у справі було предостатньо. Головну з них озвучив на суді сам Улюкаєв, заявивши, що просто не міг заважати приватизації "Башнафти" в озвученому обвинуваченням ключі з-за невідповідності його "політичної ваги і ваги пана Сєчіна у російському політичному істеблішменті". Адже це тільки формально його посада виглядає вагомішим. А в російських політичних реаліях, як написала нещодавно втекла від них Юлія Латиніна, "Улюкаеву вимагати хабар у Сечіна - це все одно що торговцю олівцями наїжджати на дона Корлеоне". Ігор Сечин не тільки обіймав високі посади в уряді, і в адміністрації президента. Але, що більш важливо, працював з Путіним в Пітерської мерії з початку 90-х так і в Москві виявився разом з ним. І хай Олексій Навальний називає його "секретаркою Путіна" (дійсно, як пишеться в книзі Михайла Зигаря "Вся кремлівська рать", Ігор Сечін був єдиним на всю мерію Санкт-Петербурга секретарем-чоловіком і саме у Путіна), і російська і зарубіжна преса часто називають його другим за впливовістю людиною країни. Саме нинішнього главу "Роснафти", а не главу уряду, міноборони або ФСБ.
Цього статусу він здобув не лише завдяки майже 30-річному безперервного "доступу до тіла" і демонстрації старанності й цілковитої лояльності Путіну. Сєчін - активний учасник (а іноді, завдяки вмінню передбачати побажання шефа, як це було у справі "ЮКОСа", - навіть ймовірний ініціатор) всіх найважливіших починань Путіна: від "видавлювання" з влади єльцинської "сім'ї" до практично повного перепідпорядкування державі всіх раніше приватизованих активів і агресії в Україні. Беручи участь у всьому цьому, він став неформальним лідером так званої групи "силовиків" в оточенні російського президента і мав вирішальний вплив на кілька російських збройних формувань, за непорозуміння називаються правоохоронними (насамперед на ФСБ). В результаті чого випереджав за впливовістю Медведєва навіть тоді, коли той був президентом РФ.
Зрозуміло, що Улюкаєв з радістю прийняв запрошення приїхати в "Роснефть", адже не прийняти його від Сечіна він не міг (навіть важлива нарада покинув до його закінчення). Тим більше, що йому, цілком можливо, вперше випала можливість познайомитися з компанією "Роснефть" поблизу, та ще й поспілкуватися про неї з такою людиною". І звичайно ж, відкривати ні при ньому, ні при його підлеглих валізу, щоб упевнитися в якості "ковбасок", екс-міністр не став. А в машині вже не встиг: був затриманий.
Довести, що все було саме так, у його захисту шанси є. Але тільки в тому випадку, якщо слухання не зроблять закритими, як того б дуже хотілося Сечина. А джерело вищезгаданої публікації "Росбалта" говорить про "команді зверху" на відкритість слухань. Комусь дуже впливовому знадобилося, щоб публіка почула: в бесіді Сечіна з Улюкаевым не було мови ні про "Башнафти", ні про гроші за її приватизацію. Так само, як і свідчення свідків, які тільки в перший день суду хоч якось натякали на опір міністра купівлі "Бащнефти" саме "Роснефтью" (та й то на підставах, які цілком можуть бути визнані законними), але звучали від дружки, яка, за спостереженнями РБК, "не дивиться на учасників процесу, читає свідчення з листа, говорить тихим здавленим голосом і явно нервує". Цінність цього свідка була в тому, що вона працювала в МЕР під керівництвом Улюкаєва, але адвокат і сам підсудний потім її свідчення "порвали" так само, як і припущення і відчуття співробітника "Роснефти" на тему можливості Мінекономрозвитку перешкодити приватизації "Башнефть". А в четвертий день опитування свідків (11 вересня) найбільш "ганьбить" Улюкаєва свідоцтво полягало в тому, що він перебував в одному приміщенні з Сечіним під час саміту БРІКС на Гоа, саме тоді, коли за версією звинувачення і вимагав хабар. Але свідок-журналіст не зміг підтвердити не тільки факту вимоги хабара, але і навіть факту розмови фігурантів.
Відкритість засідання дасть можливість зіставити деякі факти і отримати дивовижні висновки. Наприклад: вимоги хабара було нібито озвучено після того, як МЕР змінило свою позицію на користь можливості "Роснефти" брати участь у приватизації, а сама хабар було отримано вже після завершення процесу, коли міністр на нього вже зовсім ніяк вплинути не міг. Що абсолютно не відповідає пострадянської "корупційної культури".
І тепер головне питання: судове засідання не закрили від преси на вимогу особистого сечинского ворога Медведєва або "друга особа" вже остаточно дістало "перше"? На користь першої версії говорять все частіше і гучніше лунають натяки на те, що остаточне рішення про приватизацію "Башнафти" "Роснефтью" приймав саме Путін, підставившись при цьому з вини убедившего його Сечіна. На користь другого те, що Сечин не тільки не зміг домогтися закриття суду для ЗМІ, але і, схоже, втратив одного з головних своїх союзників-силовиків - того самого Олега Феоктистова, разом з яким він "накатав заяву" на Улюкаєва у ФСБ, а в попередні роки влаштував перерозподіл "силового ринку" (як влучно висловилася "Нова газета") в країні.
Саме цього генерала називають творцем "спецназу Сєчіна" - одного з підрозділів Управління власної безпеки ФСБ, завдяки якому глава "Роснафти" контролював грізну спецслужбу, а через неї всю країну. І якщо при розгромі ЮКОСа діяльність цієї структури Путіна цілком задовольняла, то в нинішніх обставинах спонукала, на думку приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, на створення підконтрольної йому особисто Росгвардии. А то міг би поїхати ВВП у віджатий Форос і насолоджуватися разом з усією країною "Лебединим озером".
Але не тільки небезпека організації Сечіним свого ГКЧП може викликати у Путіна бажання нарешті позбавитися від колишнього секретаря. Багато російські ЗМІ все частіше говорять про те, що Сечин почав "занадто багато собі дозволяти" навіть по відношенню до ВВП. Carnegie Moscow Center описує такий епізод: "Сєчін нібито раптово приїхав у липні до президента під час поїздки Путіна на Валаам і в Коневскім монастир, приїхав "вирішувати питання" і, хоча президент був налаштований на розмови про високе, таки намагався їх там вирішувати, трохи бентежачи церковників парадним костюмом (президент був одягнений по-простому, без краватки і піджака) і шкіряною папкою з документами". Залишається тільки припускати, коли Путін, слідом за виданням (а швидше за все, і за підказками інших наближених) прийде до висновку, що "це не поведінка придворного, це поведінка людини, який вважає, що його справи важливіше, ніж настрій самодержця".
Допомогти йому прийти до таких висновків допоможуть ті, хто до характеристики Сечіна як людини, який завжди досягає поставленої мети, додадуть інформацію про те, яку ціну за це платить держава. Найчастіше в рази більшу, ніж очікувалося, як це сталося, наприклад, в минулому році в ситуації з купівлею "Роснефтью" індійської нафтопереробної компанії Essar Oil. Сечін своєї мети досяг і зміг вирвати шматок у раптово виявили до нього інтерес саудитів, але заплатити Кремлю довелося не $5,7 млрд, а $13, тобто в два з гаком рази більше. І чи не з'ясується, що інтерес Saudi Aramco до Essar Oil була інсценована ними на прохання індусів, які поставили саме на впертість Сечіна (хто там у нас усіх переграє?).
Або нагадають Путіну про попередніх епізодах серіалу з "Башнефтью": її віджимання на користь держави в абсолютно лояльного ВВП олігарха Володимира Євтушенкова і вплив цього на інвестиційну привабливість Росії. Та й фінал серіалу виглядає зовсім не так, як цього хотіли б у Кремлі. І "Башнефть", і Essar Oil купувалися "Роснефтью" для підвищення її власної ціни напередодні продажу 19,5% акцій, яка відбулася в грудні минулого року. Тоді всі російські ЗМІ трубили про участь в приватизації шматка держкорпорації європейської структури і бачили у цьому перший крок до зняття санкцій (в принципі, росіяни, подібно "пікейним жилетів" з "Золотого теляти", бачать такий крок в чому завгодно, однак тоді - після обрання, але до вступу на посаду Трампа - у них було більше підстав сподіватися). Незабаром, втім, виявилося, по-перше, що частка цього самого європейського партнера - швейцарського трейдера Glencore - мізерно мала ($300 млн із $11,3 млрд) порівняно з тим, скільки викупив катарський суверенний інвестфонд QIA. По-друге, навіть ці дві структури вирішили якомога швидше позбутися від "токсичних" російських акцій і перепродали частина китайцям. А ті, хто читав стенограму розмови Сечіна і Улюкаєва, оприлюднену в суді, повинні пам'ятати про їхню згоду, що у справі приватизації частини "Роснефти" "ні китайці, ні індуси не потрібні зовсім", так як, за словами Сечіна "з ними ніякої синергії вже не буде".
Так що у багатьох в Росії збільшується кількість приводів сподіватися, що виклик Сечіна в суд все-таки відбудеться і як мінімум знизить його статус небожителя. А як максимум - закінчиться його арештом в залі суду. Хоча слід зауважити, що тут повторюється ситуація з "пикейными жилетами": Сєчін так насолив, що привід для його відсторонення від справ бачать в чому завгодно.
