Путня людина, підступні друзі та новий світовий порядок. Навіщо Путін із коми вирушив на Петербурзький форум

Кома, в яку Володимира Путіна занурили невідомі джерела українських ЗМІ, виявилася надто неглибокою, щоб утримати його від участі у Петербурзькому економічному форумі. Воно й зрозуміло. По-перше, форум – ювілейний, 25-й. По-друге, через скасування чергової "Прямої лінії" виникла гостра необхідність у сеансі колективного гіпнозу податного населення з установкою на добро та віру у світле майбутнє. По-третє, інших майданчиків для оповіщення urbi et orbi, що ворогові не здається гордий "Варяг" російської економіки, у розпорядженні Кремля просто не залишилося. Тож довелося терміново воскресати.

Втім, можна було особливо не намагатися. Тому що за чотири години принципово нового Володимир Володимирович не сказав зовсім нічого. Плнад те, він настільки суворо дотримувався сформованого кремлівською пропагандою канону, що присутність глави Russia Today Маргарити Симоньян на одній із ним сцені викликає питання. Можливо, невідомі джерела українських ЗМІ не розібралися? Може, Путін не в кому впадав, а синхронізував свій мозок із мізками Кисельова, Соловйова та Скабеєвої за секретними сколківськими технологіями? А Симоньян насправді була не модератором-інтерв'юером, а контролером якості синхронізації? Тоді, мабуть, зрозумілий той подив, який проявлявся на її обличчі щоразу, коли голос подавав останній учасник дискусії – президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв. Бо говорив він таке, що одразу ставало зрозуміло: він не лише не брав участі у сенсаційному досліді, але навіть не був узятий у заручники, а тому повністю зберіг тверезість мислення. Проте справжнє його становище видавав скам'янілий вираз байдужості на обличчі, з яким Токаєв провів більшу частину зустрічі. І вираз цей означало одне: способу не опинитися на одному подіумі з цими двома Касим-Жомарт Кемелевич просто не мав. Втім, скіли "смиренність" і "незворушність" він прокачав віртуозно — і був з надлишком винагороджений за старання.

Щоправда, перш ніж це сталося, Володимир Володимирович встиг красномовно виставити Росію найбезпораднішою та найбільш альтруїстичною країною у світі. Вона була б рада і надалі субсидувати економіку Європи, але та сама відрізала собі енергоресурси. Вона б і хотіла підтримувати із Заходом економічні відносини – але той через власну зарозумілість гробить свою економіку. Вона готова б експортувати 50 млн. тонн пшениці, а це вам не якихось 5-6 млн. тонн, які Україна вивозити настільки не хоче, що замінувала свої порти. Але зарозумілий та агресивний Захід не дає нагодувати голодуючих – і взагалі пресує нещадно навіть свої компанії, які бажають дружити з Росією. А всім заправляють США, які уявили себе посланцем бога на Землі — але вони однаково мають велике майбутнє і варті пошани. А ЄС – негідний, бо втратив політичний суверенітет. А Росія – не втратила. Вона сама собі сюзерен. І тому санкції проти неї не діють. Ось проти ЄС діють, а проти Росії – ні. Санкції провалилися. Росія собі все імпортозамістить, бо розраховує на свої сили. А що не замістить – те їй привезуть інші, бо вона не будує автаркію – це безглуздо і не треба. А треба в себе інвестувати — і тому Росія інвестувала в Казахстан $7 млрд. Це, звичайно, не $20 млрд китайських, але теж солідно. І суверенітет демонструє цілком переконливо. А Захід веде колоніальну політику. А Росія – не веде. Вона допомагає. От пригнобленим за мову на Донбасі допомагає (тут камера вихопила із зали найбільш пригнобленого – Дениса Пушиліна). Українці, до речі, самі на себе напали, а до того організували переворот і повалили Януковича, щоб сховати гроші на Заході. А взялися вони казна-звідки на споконвічно російських землях, які їм віддав Ленін, і на споконвічно польських, які віджав Сталін. Але якби вони дружили з Росією, а не погрожували їй натівськими базами, то був би мир, і Африка не голодувала б. А так і миру немає, і Африка голодує, і вступ до ЄС Україну не врятує, бо вона також голодує і нічого не має. А й мала б, то все сюзерени відіжмуть, бо вони суверенні.

Загалом, цю маячню можна переказувати нескінченно. Але особливого сенсу у цьому немає. Набагато корисніше, мабуть, виділити з потоку ключові і справді важливі меседжі.

1. В інформаційне поле вкинуто нову форму старої тези. Санкційний бліцкриг провалився. Мовляв, Захід хотів швидко задушити Росію економічно, але не вдалося. Таким чином, з публічної сфери видавлюється головна характеристика санкцій як повільного руйнування економічного потенціалу.

2. Паралельно з констатацією смерті однополярного світу, що набила оскому, просувається наратив про те, що новий світовий порядок визначатимуть "сильні суверенні держави", причому цей суверенітет тлумачиться надзвичайно вільно – від здатності до самостійних наукових досліджень до економічної самодостатності (при парадоксальному запереченні автаркії). Інші, мовляв, — колонії. При цьому підкреслена зневага до багатосторонніх форматів угод, що суперечать примату держсуверенітету, — це явна заявка на місце вождя консервативних антиглобалістських сил. До речі, така позиція дозволяє пояснювати і небажання Китаю підтримувати Росію, попри декларовані дружні відносини.

3. Теза про незначність українського експорту для світової продовольчої безпеки, що сусідить із заявою про готовність Росії забезпечити потреби Африки та Близького Сходу (тут дуже доречним був віртуальний протокольний виступ президента Єгипту Абделя Ас-Сісі), — це не лише контраргумент на заяви Києва. Це також і "йду на ви", адресоване Заходу. Ще один приклад використання критично важливих ресурсів як геополітичної зброї. Причому ситуацію погіршує те, що санкціонувати експорт продовольства, на відміну від енергоресурсів, Захід не зможе.

4. В умовах санкцій Кремль намагається підтримати економіку, знижуючи фіскальний та юридичний тиск на малий та середній бізнес. Зокрема це стосується фактичної податкової амністії, перегляду покарань за економічні злочини, зниження кількості перевірок. Також було дано натяк на необов'язковість ліцензування бізнесу іноземними контрагентами. Іншими словами, це той самий НЕП у новій обгортці – з відносною свободою підприємництва та безвідносною свободою контрафакту та інтелектуального піратства.

5. Путін визнав, що імпортозаміщення силами російських виробників має свої межі і заявив про відкритість до співпраці. Простіше кажучи, Росія оголосила конкурс на послуги партнерів та посередників в імпорті підсанкційної продукції, включаючи, очевидно, високотехнологічну. Обіцянка програм випереджаючого будівництва інфраструктури при цьому мала двояку спрямованість: крім картинки райдужних перспектив для внутрішньої аудиторії вона, очевидно, мала на меті залучити іноземних інвесторів з-поміж "по-справжньому суверенних" – тобто держав, що не побоюються західних санкцій.

6. Водночас критика вторинних санкцій, спрямованих проти режимів, компаній та осіб, які допомагають Росії ухилятися від санкційного тиску, вказує на ефективність цієї практики.

7. Кремль має намір воювати в Україні і далі, не зважаючи на втрати. Фактично він дедалі більше дзеркалить українські наративи про екзистенційний характер війни. При цьому Косово використовується як прецедент, який легітимує створення ЛДНР.

Тут, до речі, президент Казахстану цілком відігрався за необхідність вислуховувати казки про те, як гіперзвукові ракети борознять простори великої економіки. Він прямо заявив, що в умовах суперечності основоположних принципів непорушності кордонів та права націй на самовизначення Казахстан вважає за краще дотримуватися першого. І не визнаватиме не лише "квазідержавні утворення в Донецьку та Луганську", а й Абхазію з Південною Осетією. Цей удар, а також тактовна, але жорстка вимога зменшити риторику щодо цілісності Казахстану чітко продемонстрували, що якщо він і є чиєюсь колонією в путінській системі координат, то точно не російською.

Ще одного удару Росії завдав голова КНР Сі Цзінпін, який виступив на форумі онлайн. Його заява про необхідність спільно протистояти глобальним викликам та сприяти процесу економічної глобалізації явно дисонувала з путінським деглобалізаційним порядком. Втім, Китай не був би Китаєм, обійдись він без хитрощів. Сі згадав давню китайську мудрість, за якою криза означає і небезпеку, і можливість. Саме по собі таке трактування не зовсім точне: слово це складається з двох ієрогліфів, перший з яких трактується як "небезпека", але другий, багатозначний, сам по собі означає швидше "точку змін". Але саме така версія має конотацію із президентом США Джоном Кеннеді, який її озвучив. Токаєв, професійний синаїст, підхопив гру. Але вона, на жаль, виявилася надто складною для суверенного диктатора, який значну частину ефірного часу був занурений у вивчення стану своїх нігтів. Очевидно, згадував скривдженого українськими націоналістами Пушкіна, думаючи про красу й уявивши себе путньою людиною.