"Повернути у лоно". Як Кремль використовує Білорусь у якості проксі для початку війни

Як завжди, мова Лукашенка була витримана у традиціях покійного Черномирдіна та здорового Жириновського. Пригрозивши Литві "кінцем її державності", якщо та "не дай бог почне війну", пообіцявши проблеми полякам і присягнувшись "повернути нашу Україну в лоно нашого слов'янства" (просто кажучи, засунути її назад, як у пі... раміду в п…ростір колишнього СРСР), агрофюрер пустився в міркування про те, чи станеться найближчим часом війна, в якій візьме участь і Білорусь.

"Так, вона буде", — заявив Лукашенко. Тут же обмовившись, щоправда, буде лише за двох умов: якщо проти Білорусі буде скоєно пряму агресію, або якщо на Росію вчинять напад, оскільки РФ і Білорусь пов'язані союзними домовленостями.

Отже, війна почнеться після того, як Україна, "накачана західною зброєю" нападе або на Росію, або на "народні республіки", населені "громадянами Росії", які вирішили чомусь жити не в Росії, де їм все любо, а неодмінно на українській території, віджатій в України. Таких, що заблукали між Україною та Росією, блудних синів незрозуміло якої батьківщини в ОРДЛО вже набралося від 630 тис. до 740 тис. Нарешті, Україна може напасти безпосередньо на Білорусь.

Зрозуміло, що за такого найширшого вибору можливостей Україна просто не може хоч на когось не напасти, як не змогла не напасти у вересні 1939 р. на мирну Німеччину агресивна Польща. Але напад України на громадян Росії, які вирішили віджати в неї частину території, і, тим більше, безпосередньо на Росію, може бути зустрінутий з недовірою в Європі, США, та й іншому світі, отруєному русофобією. Він неминуче викликав би русофобські пересуди і перемовки. Наклепники, які прагнуть зганьбити мирні ініціативи Москви, стали б стверджувати, що це не Україна, яка підштовхується до війни США і НАТО, напала на Росію, а, навпаки, Росія, яка ніколи ні на кого не нападала, напала на Україну. У свою чергу це могло б стати приводом для введення проти Росії чергового пакету санкцій. Наприклад, заборони на ввезення імпортної електроніки, без якої ні "Циркони", ні "Іскандери", ні С-400, ні інша "Сатана" не літають. Можливо, навіть, дійшло б до заборони на ввезення цих потрібних у господарстві дрібниць і через незмінно дружню Москві Німеччину.

Таким чином, напад України на Росію, або на народні республіки ОРДЛО, виглядає абсолютно недоречним і політично безперспективним. Києву ніяк не можна так неполіткоректно нападати. Інше питання, якщо ЗСУ раптово нападуть на Білорусь. Наприклад, спробують перешкодити прориву групи біженців з голодуючої України до Білорусі, що процвітає, і в ході цієї операції вторгнуться на білоруську територію. Можливо, навіть захопивши якусь радіостанцію — як це колись зробили злісні поляки у мирному німецькому Гляйвіці. Тим більше, що, як уже заявляв Лукашенко раніше, Україна давно точить зуби і ножі стягує війська на південний кордон Білорусі, у відповідь на що йому, Лукашенку, довелося дати наказ про розгортання на кордоні з Україною виключно оборонного білоруського угруповання. Очевидно, що після такої серйозної підготовки та безлічі зусиль Україна на Білорусію просто не може не напасти.

І ось такий варіант вже виглядає цікавіше. Тому що, по-перше, Лукашенку втрачати вже нічого, хабарі з нього гладкі. Його й так не визнають президентом ні ЄС, ні США. І якщо не визнають, нехай і з'ясовують у Світлани Тихановської, чому і як Білорусь відповіла на українську агресію, і що з цим тепер робити. Будь-які санкції скотяться з Мінська як з гусака вода – а все необхідне для збирання білоруської продукції із західних комплектуючих завжди можна замовити у тій же Німеччині, яка, пам'ятаючи, ймовірно, про власне мирне минуле, порушене польською агресією, завжди виступає категорично проти будь-якої війни, навіть якщо та вже йде. Іншими словами, відповідати на захист Білорусі від української агресії Заходу, по суті, не буде чим. Натомість білоруси, як запевнив Лукашенко, "всі як один, і навіть ті, хто не хоче, стануть на захист нашої землі та нашої Вітчизни ".

А ще, що буде цілком логічно в такій ситуації, Мінськ звернеться по допомогу до своїх союзників – членів ОДКБ.

Репетиція використання ОДКБ нещодавно відбулася в Казахстані. Це дозволило струсити пилюку з її механізмів і прикинути сценарії на майбутнє. Зокрема стало зрозуміло, що військовий контингент, який вводиться в країну, що перебуває в ОДКБ і стала жертвою агресії, з юридичного погляду може бути позначений як міжнародний і перебувати під загальним управлінням оборонного блоку. Росіян у складі командування такого контингенту може взагалі не бути – а командувати ним може, наприклад, таджицький або казахський, або, щоб не створювати зайвих складнощів, — білоруський генерал. І навіть каски цьому об'єднаному контингенту миротворців можна видати із символікою ОДКБ. Звідки взяти стільки касок із необхідною символікою? Це питання справді непросте. Але, можливо, Німеччина, яка, як ми пам'ятаємо, завжди за мир і миротворчість, не відмовиться прийти на допомогу і поділитися касками і цього разу.

Нагадаю, що до ОДКБ входять Білорусія, Казахстан, Киргизія, Росія та Таджикистан. Причому після того, як Киргизія ухилилася від виконання союзних зобов'язань і свій контингент до Казахстану не надіслала, її наздогнала миттєва карма. Буквально через тиждень на киргизько-таджицькому кордоні між жителями Баткенської області Киргизії та водієм з Таджикистану виник конфлікт, який потім, слово за слово, продовжився із застосуванням танків, мінометів та ударних безпілотників. До місця подій, як заведено, вже висунулися росіяни. Тож командувати об'єднаним контингентом ОДКБ може навіть генерал з Киргизії – в ім'я миру та заради демонстрації прихильності його країни до принципів колективної безпеки.

Але повернемося до Білорусі, яка, як вірний союзник Москви, просто має стати жертвою віроломного нападу українських агресорів, до зубів озброєних американською та британською зброєю.

За дуже вдалим для білорусів збігом обставин на їхній території проходять планові навчання "Союзна рішучість – 2022", в яких розіграється сценарій відбиття можливої агресії проти Союзної держави. Хто забув, Союзна держава – це РФ+Білорусь, яка виникне, коли Лукашенко набридне бути президентом – ну, або коли йому стане дуже незатишно в цьому кріслі.

Так ось, активна фаза навчань розпочинається з 10 лютого. У Білорусь для участі в них уже втягнули невстановлену кількість військ з Далекого Сходу, а також велику кількість техніки. Щоправда, з 4 по 20 лютого у Пекіні проходять Олімпійські ігри, протягом яких Сі Цзіньпін попросив Путіна не нападати на Україну – але, знову ж таки, як ми пам'ятаємо, нападатиме Україна, оборонятися – Білорусь, а Росія лише виконуватиме союзницький борг у рамках ОДКБ. І, знову ж таки, з 21 лютого вже можна все, а під рукою у Мінська буде фактично готове угруповання ОДКБ, яке щойно відрепетирувало відбиття саме того, що й треба буде відбити. Залишиться тільки видати цьому воїнству правильні каски (їх можна заготовити і під час Олімпіади) та призначити правильного командувача.

При цьому миролюбна Росія буде взагалі ні до чого – і її європейські адвокати негайно заявлять, що санкції проти Росії вводити не можна, бо нема за що. Контингент же, який бореться з українськими агресорами і запихає Україну в ту дірку, яку Лукашенко назвав "лоном слов'янства", буде, по-перше, міжнародним, а, по-друге, миротворчим. За такого розкладу Росія зможе навіть спробувати продавити для нього мандат ООН – ну, дати навряд чи дадуть, але й спроба не катування. Знов-таки, можна буде добряче струсити ООН, викликавши всередині цієї, і так важко хворої, організації додаткові чвари і розколи. А потім таврувати США і Велику Британію, що наклали вето на таку чудову миротворчість, і тим самим не сприяли встановленню миру в Європі.

Непоганий сценарій, що й казати. Щоправда, як свідчить досвід діалогу між Заходом і Росією, разом із вірними кремлівськими союзниками, на кожне хитровиверчене лоно досить швидко знаходиться необхідний інструмент, з ще хитрішим різьбленням.