Чому російським лібералам не варто захоплюватися українцями
Російська газета "Ведомости" опублікувала цікаве інтерв'ю з тамтешнім мільярдером, депутатом Держдуми, лібералом (голосував проти заборони на всиновлення дітей іноземцями, проти драконівського закону Ярової, та не голосував за приєднання Криму) Сергієм Петровим. Він розповідає про те, що завершує свою каденцію і більше балотуватися не буде, оскільки свого завдання, а саме просувати Росію в напрямку правової, демократичної та європейської держави, не виконав. І не просто тому, що погано працював, а й через те, що не дозріло тамтешнє суспільство до таких запитів. Немає на ліберальні реформи, на справедливий суд, на відповідальний уряд, на політичну конкуренцію, приватну власність в сучасній Росії ніякогісінького попиту. Натомість, є мрія про підйом з колін, підвищення зарплат і пенсій.
Сучасна Україна видається діаметральною протилежністю до змальованої російським мільярдером-депутатом картини. У нас більше свободи, динаміки, політичне життя бурлить, одна біда, постійно не вистачає політичної волі для впровадження реформ, зокрема на ліберальні реформи, правову державу, наведення ладу з податками, формування збалансованого бюджету і взагалі, життя у відповідності до заробленого...
Знаменитий український реформатор, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник переконаний, що політичної волі не вистачає еліті.
Я не згоден.
Не така у нас еліта, щоб накинути свою волю народові. Навпаки, бігає і прислухається, а що там скажуть широкі народні маси? Одна історія із скасуванням-поверненням стипендій чого варта. Це, зрештою, не лише наша біда. Американський політолог Фарід Закарія говорити, що і американська еліта не стільки веде народ, скільки, образно кажучи, міряє йому пульс і перепитує, а чи правильно ми нікого? Політична еліта робить ті, чого хочуть люди, масі.
Це не завжди погано, проте між нами та американцями є невеличка відмінність. Особливо в тому, що стосується економіки, права і реформ. Американці, все ще переважно платять податки самостійно. Окрім того, декларують доходи. Іншими словами, американці розуміють скільки коштує держава. І тому не дуже поспішають роздавати гроші з бюджету, погоджуватися на нові й нові форми державного регулювання.
Натомість у нас все навпаки.
Податки взагалі не хвилюють українців. За винятком хіба що невеликого прошарку підприємців, роботодавців та бухгалтерів. Інших цікавить, скільки держава може дати? Американці, у свою чергу, дуже добре розуміють, щоб комусь дати, треба в когось забрати. Це не значить, що в Америці немає допомоги для бідних, альо смороду добре усвідомлюють ціну цієї допомоги. Оскільки вони знають ціну грошам, ціну держави, то й реформи, виправлення дисбалансів і помилок у них можливі.
У нас, як це не прикро, незважаючи на революційний порив, все куди більше схоже на ту картину, яку змалював депутат-мільярдер Сергій Петров у наших сусідів-антиподів. На жаль, попри розмови про революцію, яка все змінила, у нас теж немає запиту на ліберальні реформи, на справедливий суд, на відповідальний уряд, на політичну конкуренцію, та приватну власність. Натомість, є мрія про те, щоб якось раптово зажити добре.
