Чи захистить нас "антихакерська" конвенція
Відповідна доповідь вже передана генеральному секретарю ООН. Експерти називають це "справжнім проривом", оскільки домовитися щодо кібербезпеки не вдавалося багато років.
Згідно з докладом, до цієї угоди готові долучитися 20 "кібердержав", включно з США, Великобританією, Китаєм, Росією, Японією, Ізраїлем, Францією та Південною Кореєю. Угода має унеможливити застосування кібертехнологій для ударів по найбільш важливих об'єктах інфраструктури, включно з АЕС та банками, а також використання бекдорів у телекомунікаційному устаткуванні та програмному забезпеченні. Роботи на цьому напрямі, як зазначають експерти ООН, велися з 2011 року - але більшість учасників дискусії уникали серйозної розмови на цю тему. З різних причин.
Але щось змінилося. Саму кібервійну, специфічну гонку озброєнь та масштаб можливих катастроф почали сприймати всерйоз. Настільки, що відчули необхідність у конвенціях. Деякі методи кібервійни можуть набути такого самого "високого" визнання, як і ядерна, бактеріологічна та хімічна зброя.
Конвенція, фактично, має захистити інфраструктуру і мирне населення від війни нового - наступного за гібридною - покоління. Її перспективи виглядають вкрай похмуро. Наслідком кіберудару по об'єктах інфраструктури - не обов'язково атомних станціях, це можуть бути автоматизовані системи аеропортів або навіть просто системи регулювання дорожнього руху у великих містах - стане величезна кількість жертв серед мирного населення. Що автоматично прирівнює кібервійну до війни терористичної. А на те, аби з'ясувати, хто несе відповідальність за удар, можуть піти роки.
Втім, домовленості між державами на практиці мало чому можуть зарадити. По-перше, тому, що терористичні угрупування - найбільш ймовірне джерело кібер- (як і будь-якої іншої) небезпеки, а вони жодних конвенцій чомусь не підписують. По-друге, щодо урядів та спецслужб, вони навряд чи припинять не тільки практику прослуховувань та крадіжок інформації, але й дрібних диверсій. Просто методи стануть дещо складнішими, вишуканішими. Кінець кінцем, велику кількість специфічних і віднині делікатних замовлень сьогодні можна просто віддавати на аутсорсинг. Бо кібератака - це не створення ядерної бомби. І завжди знайдуться вільні хакери, які базуються на віртуальному Марсі і зарплатню отримують не у банку, а у валізі.
Конвенція з інформаційної безпеки та визнання злочином використання кібератак на інфраструктуру, звісно, потрібна. Навіть якщо вона виявиться суто декларативною. Навіть якщо вона буде кроком вслід за технологіями, які за час, поки дипломати узгоджували цей документ, встигли рушити далеко вперед.
Адже конвенція з кібербезпеки готується до підписання тоді, коли варто було би підписувати вже наступну конвенцію - щодо використання штучного інтелекту у військових технологіях. Але про ризики, пов'язані з "розумними дронами" та системами перехоплення управління машинами-вбивцями, замислюються хіба записні гіки на кшталт Гокінга чи Возняка.
А уряди зайняті зовсім іншим - нарощуванням дрон-потужностей, збільшенням "поголів'я" електронних вбивць, планами з розміщення дронів на підводних човнах, побудовою "світлого майбутнього", в якому дрон буде діставатися до будь-якої точки планети, до будь-якої людини на планеті за лічені години, за лічені секунди розпізнавати ціль і миттєво її знищувати. Відповідні розробки ідуть повним ходом, конструктори звітують про перші перемоги, а хакери - про перші успіхи на ниві перехоплення керування дронами.
Це моторошно нагадує гонку озброєнь і переможні реляції військових про те, за скільки хвилин їхні підводні човни зможуть забезпечити повне знищення світу. А переляк і відчайдушні спроби вчених та ІТ-шників достукатися до свідомості урядів, захоплених новими "гаджетами", так само тонуть у безвісті, як тонули свого часу голоси Оппенгеймера та Сахарова.
