Чорний лебідь для Мінська. Чи зможе Лукашенко і далі шантажувати росіян "трубою"
Бурхливе з'ясування відносин між Москвою та Мінськом - далеко не новина, останній "інтеграційний" криза взагалі затягнувся на півтора року і кілька тижнів тому плавно переріс в "нафтової". Мінськ вміло підвищував ставки: 14 січня (запам'ятаймо цю дату) адміністрація білоруського президента почала зливати інформацію про те, що Олександр Лукашенко нібито вже всерйоз розглядає можливість націоналізації "Бєлтрансгазу", раніше проданого "Газпрому".
Більш того, мовляв, офіційний Мінськ працює над комплексною дорожньою картою дезінтеграцію з Росією. В якій: постановка нафтопроводу "Дружба" на капремонт (і це, до речі, вже відбулося), позови в міжнародні суди до російських газовиків і нафтовиків за прикладом України, викриття шпигунської мережі РФ в Білорусі і фактів втручання РФ у внутрішні справи РБ, і навіть розрив військового співробітництва з РФ.
Тобто білоруська сторона давала зрозуміти: Росії краще припинити суперечку про ціни на газ і нафту, відновити "вуглеводневу субсидування" білоруської економіки. Інакше крику і бруду буде стільки, скільки серйозною імперії не до лиця. (Тут доречно пригадати вислів самого Путіна про "стригти свиню": шерсті мало, вереску багато.)
Підвищення ставок Мінському могло б зіграти (як завжди було), от тільки вже 15 січня Кремль "перевернув гральний стіл": Володимир Путін оголосив про зміну Конституції та всієї російської політики, а уряд на чолі з Дмитром Медведєвим подав у відставку. Білоруським чиновникам відразу стало не з ким домовлятися.
Труба розбрату
Нинішні економічні проблеми Білорусі - через те, що півтора року тому росіяни оговталися і зрозуміли, що треба все-таки прибрати дурну систему експортних мит - це була помилка їх економістів - і перейшли до вилучення регіональних рент. Тобто білоруські НПЗ плавно почали отримувати нафту без звичної 30%-ної знижки (вона утворювалася за рахунок відсутності мита на сировину для білорусів). Результат: за підсумками року у Білорусі величезний дефіцит у зовнішній торгівлі. По Гомелю і Вітебськом (областях, де нафтопереробні підприємства) дефіцит становить по мільярду доларів. Тобто закуповують на мільярд доларів більше продукції, ніж продають на зовнішніх ринках. А найбільший дефіцит - в $3,4 млрд - це Мінськ.
Врятувати ситуацію "прямо зараз" могло тільки відновлення поставок нафти зі знижкою, так і довгострокових домовленостей з РФ щодо газу Мінська теж зараз немає. В результаті 10 січня "нафтова війна" між Мінськом і Москвою перейшла в "гарячу" фазу. Олександр Лукашенко підписав указ №9 "Про оподаткування" яким ввів в країні екологічний податок на транзит нафти - 50% від прибутку організацій-транзитерів.
Податок, по суті, заборонний. Лукашенко відкрито шантажує Росію припиненням нафтового транзиту нафтопроводом "Дружба", хоча сам він попереджав про такий варіант ще до новорічних свят. В інтерв'ю головного редактора "Еха Москви" Олексія Венедиктова Лукашенко заявив, що розглядає реверсні поставки нафти на НПЗ у Мозирі та Новополоцьку з інших країн, для чого буде потрібно частину труб, які сьогодні використовуються для транзиту російської нафти.
Росія через нафтопровід "Дружба" продає сировину в Польщу, Німеччину, Словаччину, Угорщину і Чехію. Щорічний транзит нафти через Білорусь до Європи становить 60 млн т - чверть нафтового експорту РФ. І ось тепер транспортування російської нафти по "Дружбі" у Європу припиняється: спершу екологічним податком і вимогою Мінська різко підняти тариф за транзит, потім - постановкою "труби" на ремонт.
Спочатку в Москві не знали, як краще відреагувати на дії "найближчого союзника". Нарада, на якій обговорювалося тариф на транзит російської нафти через Білорусь, пройшло в Москві 13 січня. Але домовитися про ціну транзиту не вдалося.
9 січня Олександр Лукашенко виклав журналістам своє бачення причин чергової (далеко не першою за рахунком) "нафтової війни" між Мінськом і Москвою. Начальник Білорусі заявив: "Чому ми досі з президентом Росії не домовилися з нафти? Тому що Росія хоче, щоб ми купили у неї нафту за цінами вище світових. Де таке бачено? Тому я й відмовився від такої нафти і прямо заявив: якщо не буде поставок за світовою ціною з РФ, ми знайдемо цю нафту в іншому і місці. Що ми і робимо. І знайшли".
Нафта і нерви
Нинішній конфлікт розвивався дуже швидко після того, як 20 грудня в Санкт-Петербурзі Путін і Лукашенко на полях саміту ЄАЕС не змогли домовитися про ціни поставки в Білорусь російських вуглеводнів. Білоруська сторона наполягала на скасуванні премії до ціни безмитних поставок нафти, мотивуючи це подорожчанням сировини з-за проведення РФ податкового маневру в нафтовій сфері.
Лукашенко вимагав від Кремля державних гарантій поставок нафти зі знижкою - як у минулі роки. Офіційну позицію РФ у відповідь на білоруські претензії виклав віце-прем'єр Дмитро Козак. Мовляв, домовленості Москви і Мінська за постачання нафти - це приватні контракти компаній, до яких уряд відношення не має. За словами Козака, нафта в Росії працює в ринкових умовах, і скасування надбавки за вимогою білоруської сторони "потребує радикальної перебудови принципів роботи російської нафтової галузі". Віце-прем'єр пояснив, що коли компанії домовляться постачати нафту "з якоюсь іншою ціною", уряд буде вітати це, але якщо не домовляться - кабмін РФ втручатися не стане.
Після ряду безрезультатних дзвінків Путіну і Медведєву 31 грудня Лукашенко наказав керівникам білоруської нафтохімії забезпечити постачання нафти з альтернативних джерел. З 1 січня поставки російської нафти припинилися, запасів сировини залишилося на 20 днів. Відразу був зупинений експорт білоруських нафтопродуктів - бюджет почав втрачати гроші.
Кілька днів білоруські НПЗ працювали зі зниженою завантаженням на залишках сировини, тільки щоб не переривати технологічний процес. 4 січня допомога прийшла від особистого друга Лукашенка - російського бізнесмена Михайла Гуцерієва. Його нафтові компанії (група "Сафмар") оголосили, що поставлять в Білорусь в січні близько 750 тис. т нафти. Фактично це була поступка з боку Москви: Гуцерієву в Кремлі дали добро на тимчасові поставки нафти на період переговорів з Мінськом - а то, дивись, Лукашенко і оголосить війну Росії, з нього станеться.
До того ж ніхто не сумнівається, що Гуцерієв багаторазово окупить цю "благодійність" за рахунок білоруських бізнес-проектів своєї родини - від видобутку калійних солей до криптобиржи.
Середня ціна російської нафти для Білорусі в 2019-му була $367 за тонну (приблизно 82% від рівня світових цін); в 2018-му концерн "Белнефтехим" купував нафту в РФ за ціною 75% від світового рівня. Потенційні варіанти альтернативних поставок дійсно є - є рамкову угоду з Казахстаном, є можливість докупити в Саудівській Аравії, Азербайджані і навіть США. Латвія і Литва одразу запевнили, що зможуть забезпечити перевалку і транзит. Варіант по Україні - трубопровід Одеса-Броди. От тільки всі описані постачальники і маршрути дають нафту на $70-80 за тонну дорожче прямих поставок з РФ. Що неприйнятно для білоруської економіки.
Чорний лебідь в'є гніздо
Щорічно Білорусь отримує 24 млн. т російської нафти (в останні роки - безмитно), на власні потреби витрачається 6 млн т. Інше продається за кордон: у вигляді власне нафти (т. зв. "перетаможка") і у вигляді нафтопродуктів з білоруських НПЗ.
Проте запущений в РФ податковий маневр в нафтовій сфері позбавляє білоруський бюджет нафтових надприбутків (два стовпи білоруського бюджету: хлористий калій - 25% світового ринку - і переробка російської нафти). Через відсутність прогресу у справі інтеграції двох країн Москва відмовилася компенсувати Мінську втрати білоруського бюджету від російського податкового маневру - "раз суверенна держава - нехай купує нафту за ринковими цінами". Лукашенко образився - і розпочався нинішній конфлікт.
Тепер розгляд з РФ може дуже сильно затягнутися. Поки в Кремлі сформують новий уряд, поки воно увійде в курс справ, поки визначиться з політикою щодо Мінська... Все це займе кілька місяців. А білоруські НПЗ вже "на підсосі", нафти від Гуцерієва надовго не вистачить. Та й президентські перевибори вже в серпні, бюджет треба наповнювати.
Додамо сюди те, що, за словами численних джерел у Москві, Володимир Володимирович сильно ображений на Олександра Григоровича за "облом" з інтеграцією на 20-літню річницю підписання договору про Союзну державу. Так що в нафтогазових відносинах Мінська та Москви зараз на зміну "слов'янсько-братньому" підходу цілком може прийти "бухгалтерський".
Зрозуміло, що в такому випадку в кінці літа Лукашенко піде на вибори, доводячи народу, що той так погано живе тільки із-за підступів "кремлівських олігархів", а сам Лукашенко - спаситель білоруської незалежності від імперських зазіхань Росії. Економічних ресурсів на те, щоб забезпечити собі чергову "елегантну перемогу", у Лукашенка вистачить.
Наслідками стануть - вже через пару-трійку місяців - обвал економіки і різка девальвація гривні, падіння доходів і втрата заощаджень. Втім, білоруси через це вже проходили - на початку 2011-го, розплачуючись за результати виборів у грудні 2010-го.
