Ораторія Арахамії. Чим Україні загрожує шпагат між США і Китаєм

Кабінет Міністрів України 6 липня повідомив про підписання 30 червня міністром інфраструктури Олександром Кубраковим і міністром комерції Китаю Ваном Веньтао інфраструктурної угоди.

Згідно з повідомленням на сайті Кабміну, це міжурядова угода по суті своїй є декларацією намірів. Тобто Київ і Пекін домовилися розвивати співробітництво в цьому напрямку (залізничні й автомобільні дороги, мости, аеропорти і т. д.).

Про конкретні проекти уряд поки не повідомляє, але відомо, що здійснюватися вони будуть на китайські засоби. І є сенс припустити, що і здійснювати їх також будуть китайські компанії.

Не все так просто

По ряду причин.

По-перше, саме Китай визнаний Білим домом головним суперником Сполучених Штатів (зауважимо, головного партнера України) на роки вперед.

По-друге, потрібно розуміти, що велика частина коштів залишиться в Китаї, який при цьому зможе значно просунутися в реалізації своєї ініціативи "Один пояс, один шлях", а значить, і в закріпленні на європейському ринку.

До минулорічних подій в Білорусі, що викликали невдоволення Брюсселя, яке набагато зросло після інциденту з літаком Ryanair, Мінськ на величезній швидкості обертався на орбіті впливу Китаю. Пекін вливав в режим Лукашенко значні кошти знову-таки через різні інфраструктурні проекти, оскільки Білорусь, вміло досі балансуючи між Європою і Росією, розглядалася Пекіном як ворота в Європу.

Що логічно: влада корумпована і потребує постійних грошових вливань, щоб утримуватися на плаву, а отже вона з готовністю буде прислухатися до побажання донора, і, на відміну від Москви, не бажає поглинути Білорусь.

Однак посилення в країні впливу Росії і, ймовірно, як наслідок проведення скандальної операції з посадкою літака європейської авіакомпанії, поставили хрест на зближенні Мінська з Європою і США.

Тому інтерес до Білорусі з боку Китаю в значній мірі ослаб. Він почав шукати нові і більш інтенсивно освоювати наявні альтернативні напрямки.

Паралельно з "обробкою" Білорусі Китай розширював свій вплив на ряд європейських країн, зокрема на Угорщину і Сербію. Початок був покладений вакцинною дипломатією, а потім в хід пішли "вигідні" проекти і інвестиції.

Як результат, на сьогоднішній день Угорщина, будучи членом ЄС, є головним адвокатом Китаю в Євросоюзі. Сербія, яка не входить в ЄС, необхідна в цілому для зміцнення позицій Китаю в Європі.

Україні, в свою чергу, відводиться та роль, яку раніше відігравала Білорусь — ворота в Європу. Тобто, по суті Китай повернувся на українському напрямку до тієї політики, яка була в значній мірі заморожена з втечею Віктора Януковича і початком російської агресії.

Відкривати ці ворота Пекін має намір, як і інші подібні — інвестиціями та інфраструктурними проектами, що не є ні благодійністю, ні платою за лояльність і співпрацю.

Ні. Звичайна практика Китаю, відпрацьована в Африці, Центральній Азії та Латинській Америці, виглядає так: спершу Пекін пропонує попрацювати з тих чи інших напрямках, потім вкладає кошти в конкретні проекти, а після починає на них же заробляти, збільшуючи кредитний тягар держав, яким допомагає. Класика.

Виходячи з цього, ми підходимо до ключового питання: чи отримаємо ми більше від співробітництва з Пекіном, ніж втратимо?

Болісний шпагат

Все впирається в поточні взаємини Китаю і США. І в даному контексті буде не зайвим згадати про те, як американський дипломатичний корпус і представники федерального уряду критикували українську владу за рішення продати "Мотор Січ" китайської компанії Skyrizon, яка перебуває під санкціями США.

На нову спробу зближення Києва з головним своїм конкурентом Вашингтон може відреагувати досить різко.

Інструментарій для цього є. По-перше, це довгоочікувана зустріч Володимира Зеленського і Джо Байдена, яка намічена на липень. Але малоймовірно, що Білий дім відмовиться від переговорів — з огляду на як мінімум їх політичного значення як сигналу Кремлю.

По-друге, Київ домагається від США якихось гарантій членства в НАТО, що поки залишається віддаленою перспективою. План "Б" — статус головного союзника США поза Альянсу, що більш імовірно.

Знову-таки в якості політичного механізму отримання такого статусу складно переоцінити. У плані оборонного співробітництва Україна матиме певні зобов'язання — як в області закупівель озброєнь, так і в сенсі кооперації ВПК з третіми країнами. Тобто існує ризик втратити вигідних контрактів з тією ж Туреччиною. Правда, все це можна вирішити під час індивідуальних переговорів з американськими союзниками. Так що політична компонента залишається першочерговою. І саме її адміністрація Байдена гіпотетично може вилучити з рівняння у відповідь на рухи тіла Києва в китайському напрямку.

Така ймовірна ціна інфраструктурного угоди. На Банковій не можуть цього не розуміти, і тому Київ почав грати в двовекторність, намагаючись балансувати між Штатами і Піднебесною.

По-перше, медійно Офіс Президента вже підготувався допомогою тривалої "кампанії з примусу Заходу" пообіцяти Україні зрушення в євроатлантичній інтеграції.

По-друге, МВФ, як відомо, реагуючи на проблеми з реформами, поки не поспішає надавати Україні черговий транш, що, в свою чергу, є маркером і для інших кредиторів. Тому ОПУ може піднести цю проблему як виправдання (в обвинувальному тоні) рішення України шукати гроші на Сході — як Близькому, так і Далекому, зокрема в Китаї. Що погано: пропагандистські ресурси КНР вже використовують цей наратив для поширення наративу про рішення скривдженої США і Європою України йти геть від "антикитайського альянсу". Про це, наприклад, говориться в публікації Global Times від 27 червня.

...А через три дні Мінінфраструктури підписує угоду з Китаєм.

Жаркий червень

Тут простежує певна послідовність дій.

30 червня підписується угода — Кабмін повідомляє про це через тиждень, 6 липня. До речі, після того, як 1 липня Комітет з питань асигнувань Палати представників США схвалилв законопроект про асигнації Держдепу, які передбачають виділення Україні у 2022 р. допомогу в розмірі $481,5 млн.

І після того як Україна, за інформацією AP, під тиском Пекіна відмовилася від підтримки заяви Ради з прав людини ООН, що вимагає від КНР дозволити доступ незалежних спостерігачів в китайський регіон Синьцзян, звідки приходить маса повідомлень про порушення прав людини.

І це не єдине "після того, як". У січні, нагадаємо, український президент підписав указ про введення санкцій проти покупців "Мотор Січ", в березні секретар РНБО Олексій Данилов повідомив, що дане підприємство буде націоналізовано.

Але вже 22 червня міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський заявив, що мова йде не про повернення "Мотор Січі" в держвласність, а про його докапіталізацію.

Що дає Китаю можливість "зайти" все ж в "Мотор Січ", нехай і з контрольним пакетом у української держави.

Таким чином, Київ знайшов спосіб хоча б частково купірувати невдоволення Пекіна, викликане зривом угоди. І ще більше компенсацій буде вкладено в майбутні інфраструктурні проекти.

Відповідно, тепер Київ вже буде боржником Вашингтона. І розплатитися Банкова, судячи з усього, сподівається рішенням РНБО ввести санкції щодо 100 з 134 громадян України, які перебувають під санкціями Мінфіну і Держдепартаменту США.

І знову-таки відомо про це стало 6 липня: Данилов повідомив про рішення, прийняте ще 18 червня, в ефірі одного з телеканалів, очевидно, гасячи таким чином скандал, викликаний повідомленням Кабміну.

При цьому залишається незрозумілою ситуація з Ігорем Коломойським, щодо якого зараз в Штатах проводиться розслідування в зв'язку з відмиванням грошей.

На уточнююче запитання ведучої, чи розглядається введення санкцій проти Коломойського, а також нардепів Олександра Дубинського і Андрія Деркача, Данилов ухильно відповів: "Ми відпрацьовуємо питання щодо всіх людей, які потрапили сьогодні під санкції США".

Що в свою чергу може свідчити про додаткові точки напруги в стосунках з адміністрацією Байдена, який може відправити до Києва замість тимчасової повіреної Христини Квін, яка йде у відпустку, заступника помічника держсекретаря США Джорджа Кента. Того самого, який давав свідчення в рамках "Украіногейта" про те, як окремі українські чиновники намагалися підіграти адміністрації Дональда Трампа в кампанії проти Байдена.

Загалом, з ситуацією в Україні Кент дуже добре знайомий, і у нього ніяких ілюзій щодо того, як слід вести діалог з українським керівництвом. Це означає, що Банковій доведеться відповідати і на незручні питання про пробуксовку реформ, і про бромансе з Сі Цзіньпіном.

Причому незручне становище ускладнюється необачними заявами глави політради "Слуг народу" в інтерв'ю китайському державному агентству Сіньхуа, яке дуже (не) до речі побачило світ сьогодні. Слова про збіг принципів "Слуг" і Компартії Китаю, можливо, і були сказані, щоб зробити приємне приймаючій стороні, але в євроатлантичному вимірі до визнання такого збігу поставляться, щонайменше, з підозрою. Яке виразно посилить заяви, що Китай є прикладом і стратегічним партнером в модернізації країни, що Україна зацікавлена в проекті "Пояс і Шлях". По всій видимості, Пекін використовував Арахамію, що називається, навмання — і це нам ще не раз відгукнеться, тим більше що Київ в черговий раз продемонстрував повне невміння не просто комунікувати ad hoc, але формувати чіткі і несуперечливі меседжі для зовнішнього світу.