Чим Тім Кук схожий на Барака Обаму
Між урядом США і компанією Apple є щось спільне крім американської "прописки" — це спосіб просування своїх інтересів. Візьмемо для наочності вчорашню презентацію "яблучників". Строго кажучи, нічого проривного на ній не було. Такий довгоочікуваний iPhone 7 і навіть флагманський iPhone 7 Plus ніяк не тягнуть на статус "вбивці конкурентів" і точно не заслуговують репутації gamechanger — змінює правила гри. У них немає нічого принципово нового. Процесор в половину спритніше? Так цим нікого не здивуєш, середній користувач приріст швидкості може навіть не помітити, а "залізо" нового покоління від попереднього майже не відрізняються. Дві тильні камери "для більшої глибини знімків"? Теж не новина, Huawei у співпраці з Leica таку "трубу" вже півроку як продає. Відмова від стандартного порту-мініджека для навушників на користь пропрієтарного роз'єми? Так, знову ж таки, Sony-Ericsson ще десять років тому цим розважалася. Офіційна водонепроникність? Її вперше продемонстрували ще на CeBIT-2002... Бездротові навушники? Взагалі смішно: трохи доопрацьований Bluetooth. Угоди з розробниками про портуванні популярних ігор на свій девайс — практика теж давня і вельми популярна.
Проте не можна не визнати очевидного: це добре продається. А ще — що, до речі, набагато важливіше — визначає подальшу тенденцію. І все решта — від конкурентів до піратів і виробників іграшок — будуть змушені її підтримати, щоб утриматися в тренді. Результат передбачуваний: зовнішнє єдність при внутрішньому різноманітті. Смартфон — не обов'язково айфон, але обов'язково — "прямокутник з округленими кутами". Так чому б цей стандарт в перспективі не доповнити водонепроникністю і парою камер?
Уряд США робить рівно те ж саме. І "презентація", влаштована Вашингтоном в останні два тижні, наочне тому підтвердження.
Коли напередодні саміту G20 в китайському Ханчжоу Кремль продавлював перехід від "нормандського формату" до "мюнхенської" — тобто вирішення долі жертви насильства без її участі — першим політичним відповіддю йому за рамками дипломатії стало рішення Мінфіну США про розширення санкцій проти РФ: чорний список приріс чиновниками окупаційної адміністрації Криму і колаборантами з ОРДЛО, а також, що більш істотно, судноремонтними підприємствами, у тому числі які працюють на півострові, фірмами, залученими до будівництва керченського мосту, і численні дочірніми компаніями "Газпрому", причому не тільки видобувними і транспортними. Під санкціями виявилася і найбільша медійна компанія в РФ — АТ "Газпром-медіа Холдинг", що дуже важливо, враховуючи роль, яку Кремль відводить ЗМІ.
Власне, це був перший постріл в операції з примусу до Москви "нормандскому формату". Причому аж ніяк не холостий. Він задав напрямок усім подальшим подіям, зовнішню сторону яких бачив весь світ: даремні для Путіна особисті зустрічі з Меркель і Олланд, "забудькуватість" Терези Мей, растерявшей манери у присутності російського президента, програна ним дуель поглядів з Обамою. І, як наслідок, вимучене визнання: мовляв, зустрічатися з Порошенком доведеться, куди подітися...
На цьому тлі продовження європейських санкцій — незважаючи на розбіжності в ЄС — стало природним продовженням тренду, хоча щодо виробника зенітних ракет "Алмаз-Антей", безумовно, було щось особисте: саме його продукція збила злощасний МН17, про що напередодні дуже до речі в черговий раз нагадав Bellingcat. Загалом, "прямокутник з округленими краями" є, яка б ні була його начинка.
Але українська криза для Обами — питання куди меншою особистої залученості, ніж сирійська проблема. "ДС" вже писала, що саміт "двадцятки" в Ханджоу був для американського президента свого роду "дембельським акордом". Однак він закритий лише частково: Україна все ж таки більшою мірою входить у сферу відповідальності європейських союзників, а Вашингтон досі виконує роль кавалерії з вестернів. В сирійські справи він залучений прямо, і нинішній стан робить їх не найбажанішим спадщиною, особливо якщо наступним президентом виявиться Хілларі Клінтон.
Результат обговорення цієї теми на полях саміту з Путіним виявився далекий від задовільного: кремлівський візаві волів втопити її в балачках. Так що в хід була пущена явна домашня заготівля: оновлений санкційний списку від міністерства торгівлі США. В основному він збігається з минфиновским, але 11 нових позицій в ньому представляють особливий інтерес. Дев'ять з них — це виробники мікроелектроніки, напівпровідників і телекомунікаційного устаткування, у тому числі військового та подвійного призначення, ще дві, по всій видимості, їх оптові постачальники з індійською і гонконгської пропискою.
Попадання компаній у чорний список мінторгу означає режим максимального контролю і протидії операціях з ними американських контрагентів, які торгують високотехнологічною продукцією, а також заборона на її реекспорт через треті руки. Тобто будь-яка спроба операції подібного роду за замовчуванням буде вважатися підозрілою.
В цьому немає нічого нового, так і старе не встигло забутися: саме так діяла поправка Джексона-Веніка до Закону про торгівлю, прийнята в 1974 р. проти СРСР і скасована щодо РФ лише у 2012-м. Втім, використання відповідних практик без її формального відновлення залишає широке поле для маневру і можливості "відкотитися" у випадку, якщо Москва піде на поступки. Звертаючись до аналогії з Apple, з відомою часткою умовності можна сказати, що це та сама "водонепроникність", тим більше що аналогічні кроки робили і європейці.
Що ж до реакції Москви, то чергова бравада зразок імітації атаки на натовський розвідник, що йшов уздовж кордонів РФ, і переможні реляції про те, що Анкара знову дала добро на будівництво "Турецького потоку", не повинні вводити в оману. Хоча б тому, що повітряні інциденти на кшталт цього стали вже звичними і замість колишнього занепокоєння викликають рішучість зміцнювати оборону. Ну а після фактичної реабілітації режиму Ердогана (який став безперечним переможцем за результатами саміту) йому нема чого загравати з Москвою і можна повернутися до звичайної практики поблажливого угодовства, поки не доходить до справи.
Більше того, Туреччина — "підрядник" для США більш примхливий, ніж Nintendo для Apple, — вже заявляє про досягнуті з американцями домовленості щодо наступу на "столицю" ИГИЛ Ракку.
Тим часом у дуже загальних рисах стала відома суть пропозиції, що Обама робив Путіну: гарантоване тривале перемир'я, в тому числі в обложеному військами Асада Алеппо, гуманітарні коридори до міста, заборона на польоти сирійських ВПС і в фіналі — скоординована кампанія проти "Халіфату". Російська сторона всіляко затягувала переговори, так що Держдеп прямо заявив: сенсу у подальшому обговоренні деталей не бачить. Фактично це ультиматум: якщо Москва продовжить заважати, тиск посилиться, причому, враховуючи нинішні тенденції не тільки з боку США. Знову ж таки, за згаданою аналогії, "прямокутник з округленими краями" готовий поповнитися новими, хоч і відомими стандартними атрибутами. Так що навіть самим заможним росіянам виявляться недоступними не лише жадані "сьомі айфони" білої збірки, але і куди більш дешеві радості ХХІ століття.
