Ніж Росія загрожує світу
Валерій Рябих
По інтернету кочують варіації на тему "будь російських озброєнь варто боятися НАТО". Можна припустити, що, принаймні, деякі з них були запущені російськими ЗМІ. Між тим, тут є очевидна маніпуляція інформацією. Зрозуміло, що ядерна боєголовка "ярса" може завдати колосальної шкоди - якщо зуміє подолати систему ПРО і штатно спрацювати в районі цілі, але які шанси? Су-34 - хороша машина, але маючи під крилом бомби ФАБ-250/270 середини минулого століття, навряд чи може вирішувати бойові завдання на рівні, відповідні покоління 4+, до якого відносять цю машину. Але оскільки всілякі рейтинги незмінно викликають інтерес, спробуємо розглянути питання "чого боятися?" більш глибоко.
Говорячи на цю тему потрібно згадати про те, про що не говорить російська і замовчувала радянська пропаганда - більшість з технологічних досягнень СРСР і Росії ґрунтувалися на західних зразках. Більшість технологічних речей, які виготовлялися в СРСР - від вантажівки ГАЗ-АА і до ядерної бомби мали західне технологічне походження, отримавши в СРСР своє розвиток. Так, було й багато власних досягнень - у багатьох випадках на шкоду масовому споживачеві, але в цілому, на сьогодні пострадянська технологічна база, яка використовується Росією для виробництва систем озброєння, відстала мінімум на два покоління і витісняється західними технологіями.
Тому у відповідному рейтингу варто говорити не про озброєння, а про наявні в розпорядженні керівництва РФ засобах ведення війни (з застереженням, що для цього треба боятися не тільки НАТО, але і всьому світу). При цьому зазначу, що розстановка місць у рейтингу досить умовна і всі перераховані кошти можуть мінятися місцями - в залежності від умов зовнішньополітичної обстановки і настрої у Кремлі. Отже,
1. Засоби ядерного нападу і, насамперед навіть не стратегічний їх компонент, а тактичний. Думаю, що світу не варто боятися використання РФ стратегічного компонента - бо тут всі кошти враховані і знаходяться під постійним контролем. І будь-яка міжконтинентальна балістична ракета або стратегічний бомбардувальник будуть виявлені з моменту їх старту і знищені ще до того, як досягнуть мети. Все набагато гірше з тактичною ядерною зброєю (ТЯО), яка ніколи і ніким серйозно не враховувалося, хоча, незважаючи на свою назву має стратегічний характер - особливо в сьогоднішніх умовах. У 1999 році керівництво РФ зробило ставку на модернізацію і розвиток ТЯО, оскільки в звичайних силах НАТО отримало і утримує досі значну перевагу. У РФ в 2009 році дискутувалася можливість застосування ТЯЗ в регіональних конфліктах і в конфліктах на своїх кордонах, у тому числі для превентивного удару - якраз нинішній випадок з Україною і Сирією. Однак в останніх версіях Стратегії національної безпеки РФ 2010 і 2014 така опція звужена до ситуації, критичної для самого існування РФ. Питання в тому чи буде керівництво РФ дотримуватися духу власної оборонної доктрини - особливо в умовах, коли вона сама несе загрозу для самого існування РФ".
Зараз РФ, за різними оцінками, має від 1000 до 6000 боєголовок тактичної ядерної зброї, точні дані відсутні, проте баланс однозначно на користь РФ. Загальноприйняті наступні оцінки тактичного ядерного арсеналу РФ: 170 боєголовок на ракетах в Сухопутних військах, 430 боєголовок на ЗРК ППО, 730 боєголовок у ВПС, 700 боєголовок морського базування. За іншими оцінками - 1000 боєголовок, у тому числі: до 210 боєголовок в СВ, до 166 боєголовок на ЗРК ППО, 334 боєголовок у ВПС, 330 боєголовок морського базування.
Також потрібно відзначити, що до традиційних видів тактичної ядерної зброї останнім часом в арсеналі російської воєнщини з'явилися і "нетрадиційні", розроблені і поставлені на озброєння ЗС РФ в порушення взятих на себе міжнародних зобов'язань, як, наприклад Режиму контролю над ракетними технологіями. Мова йде про крилатою ракеті Р-500 в складі ОТРК "Іскандер-К", здатної вражати цілі на відстані до 2000 км За деякими оцінками, подібні комплекси можуть бути розміщені в Криму і Калінінградській області і успішно використовуватися для придушення об'єктів системи ПРО США в Європі. Точних даних про кількість даного виду озброєнь, як і достовірного підтвердження його в арсеналі Кремля, немає, проте цей фактор вже довгий час присутній у стратегічному діалозі США і Росії.
У цій статистиці не наведені цифри щодо тактичних ядерних фугасів, поява яких в супроводі "ввічливих людей" може бути досить імовірним, наприклад, на Близькому Сході чи іншій точці "зони впливу "РФ".
2. Сили спеціальних операцій
, особливо з урахуванням їх можливостей щодо прихованої доставки тактичної ядерної зброї у віддалені від Росії точки світу, зможуть представляти собою наступний за важливістю загрозу. Є досить серйозні передумови і, що більш важливо, можливості їх застосування у пострадянських країнах, в колишніх країнах-членах Варшавського договору, а нині членів ЄС і НАТО, країнах з досить потужними праворадикальними рухами, що фінансуються Росією, і, нарешті - в країнах традиційно орієнтованих на СРСР-РФ, наприклад, тієї ж Сирії. За приблизними оцінками, сьогодні чисельність ССО може перебувати в межах до 60 тисяч чоловік - і це без урахування різних спецпідрозділу федеральних служб (МВС, ФСБ, ФСВП, СЗР, ФСКН). При цьому потрібно зазначити, що до 90% особового складу отримали досвід ведення бойових дій на Донбасі, в Сирії та інших конфліктах. До того ж арсенал засобів СЗГ дуже широкий - від організації внутрішньодержавних безкровних переворотів з опорою на меншість, як у випадку з Кримом, а також цивільних заворушень і провокування збройного (як це було на Донбасі) і до застосування того ж тактичної ядерної зброї, як це може бути ще де-небудь.
Тут потрібно зробити акцент на тому, що російське керівництво СЗГ розглядає як основний інструмент вирішення зовнішньополітичних завдань "гібридним" методом і вважає головним інструментом реалізації стратегії Путіна.
3. Засоби інформаційного впливу стратегічного рівня є одним із найпотужніших, дієвих і дорогих інструментів Кремля.
Поки засоби ядерного нападу припадають пилом на позиціях та в арсеналах, щохвилини в напрямку ймовірного противника Росії виробляються десятки тисячі великих і малих пусків "інформаційних снарядів і ракет", як би сказали артилеристи - "по площах", тисячі з яких знаходять свої жертви в різних точках світу.
До засобів інформаційного впливу стратегічного рівня можна віднести широку мережу державних і недержавних, але фінансуються, як прямо, так і опосередковано з кишені російського платника податків, мас-медіа. За оцінками фахівців Кремль може витрачати на пропаганду через ЗМІ близько 2,6 млрд доларів в рік.
Також істотним інструментом впливу є всілякі інституції забезпечують опосередковане інформаційний вплив на закордонну аудиториию. Найпотужнішим інструментом тут є розгалужена міжнародна мережа представництв Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, що проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці (Росспівробітництво). Через так звані Російські центри науки і культури, складові основу міжнародної мережі Росспівробітництва, керівництвом РФ вирішуються тільки "питання науки та культури", але і створення "п'ятої колони", орієнтованої на РФ, як потенційної середовища для рішучих дій ССО. Щорічний бюджет Росспівробітництва становить близько 10 млрд. рублів.
Крім цього, здійснюється формування громадського, політичного та ділового клімату за кордоном - через інститути громадянського суспільства через діяльність урядових фондів, які виступають як громадські організації. Основними з них є:
- громадська організація "Фонд "Русский мир". Щорічний бюджет фонду становить 750 мільйонів рублів плюс фінансування інтернет-телеканалу та радіостанції "Русский мир" - близько 10 млн рублів (15,2 млн дол. США);
- громадська організація "Фонд підтримки публічної дипломатії імені А. М. Горчакова", яка має на меті поліпшення зовнішньополітичного іміджу Росії. Щорічний бюджет фонду становить 55 млн руб. (1,1 млн дол. США);
некомерційна організація "Російський рада з міжнародних справ у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин". Щорічний бюджет діяльності Ради становить приблизно 5 млн дол. США;
- громадська організація "Фонд історичної перспективи" створений для фінансування європейського (Париж) та американського (Нью-Йорк) філій Інституту демократії та співробітництва. Щорічний бюджет фонду становить близько 3 млн дол. США.
Щорічні витрати Москви на діяльність подібних організацій складають близько 400 млн дол. США.
Окреме місце в списку засобів інформаційного впливу стратегічного рівня займають інструменти впливу на закордонну аудиторію через націоналістичні і ультрарадикальные руху. "Front National" (Франція), "UKIP" (Великобританія), "BNP" (Великобританія), "AfD" (Німеччина), "Jobbik" (Угорщина), "Latvijas Krievu savieniba" (Латвія), "Атака" (Болгарія), "Forza Italia" (Італія) - далеко не всі з довгого списку тих, які використовуються Кремлем для досягнення своїх інтересів. Багато з цих утворень мають своїх представників до національних та в Європейському парламентах. Кремль фінансує не тільки їх діяльність і передвиборні кампанії, але і приналежні їм засоби масової інформації (газети, ТЕЛЕБАЧЕННЯ).
За приблизними підрахунками, така підтримка Кремля може обходитися не менш ніж в 200 млн дол. США.
Також російським керівництвом широко експлуатується програмно-комп'ютерні і мережеві інструменти впливу. Російські соціальні мережі "Однокласники", "ВКонтакте" і "Мій Світ", різні сервіси Mail.Ru організація троллінгу і цільових постів в соцмережах, підтримка проектів типу "Киберберкут" і цільових проектів "Лабораторії Касперського" - далеко не повний перелік подібних інструментів, на які може йти з російського бюджету близько 130 млн дол. США в рік.
Також Кремлем широко використовуються інструменти формування громадської думки. До них можна віднести Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД), дослідницьке агентство "Євразійський монітор", Фонд "Громадська думка", аналітичний центр "Левада-центр" та подібні організації. Фахівці оцінюють, що на проведення замовних соціологічних досліджень і зміст створених підконтрольних структур Кремль може витрачати до 100 млн дол. у рік.
4.
, які поки що ні в одному з опублікованих рейтингів не враховувалися, а дарма - так як цей рід військ є наступальним елементом.
31 березня 2015 р. міністр оборони РФ С. Шойгу повідомив, що МО Росії займається реалізацією концепції розвитку ВДВ в якості сил швидкого реагування. Вже 30 травня 2015 р. командувач ВДВ Ст. Шаманов заявив, що в Росії планується створення військ швидкого реагування, основу яких складуть Повітряно-десантні війська, здатні діяти як самостійної угрупованням, так і в складі угруповання Сухопутних військ. За його словами, створення військ швидкого реагування пов'язано з тим, що в даний час бойові дії не будуть зав'язані на фронти з залученням великої кількості військ.
Потрібно відзначити, що, швидше за все, ВДВ будуть діяти слідом за ССО, які першими (від двох тижнів до місяця до ВДВ) почнуть діяти приховано під виглядом представників опозиційних рухів, біженців, емігрантських спільнот (тут список можна розширювати до нескінченності) і підготують грунт.
5. Нарешті, ще одним приводом для страху у світової спільноти мають бути так звані Миротворчі сили РФ.
У 2005 році у військовому містечку Рощинський, що в 35 км від Самари, на базі 589-го окремого гвардійського мотострілецького полку (який "прославився" у "миротворчих операціях" на території Грузії (Абхазія/ та Молдови /Придністров'ї/) була сформована 15-а окрема гвардійська мотострілецька бригада миротворчих сил.
Чисельність бригади - більше 2 тисяч військовослужбовців. В її складі 3 мотострілкових і один розвідувальний батальйон, а також спеціальні підрозділи бойового, тилового і матеріально-технічного забезпечення.
Підрозділи бригади укомплектовані в основному контрактниками і оснащені новими зразками озброєння і техніки.
У 2014 році особовий склад 15-й ОМСБр засвітився і в Криму і на кордоні з Україною.
Наявності двох тисяч "миротворців", російському керівництву здалося мало, і він прийняв рішення на тлі агресії проти України на Донбасі збільшити кількості "миротворців" за рахунок штатних підрозділів військово-повітряних військ. До середини серпня 2014 року в ВДВ крім 31-ї окремої десантно-штурмової бригади сформовано ще п'ять миротворчих батальйонів - по одному батальйону в кожній дивізії (76-а і 7-я десантно-штурмові, 98-ма та 106-я повітряно-десантні) і в Камишинська 56-й ОДШБр. Таким образам до 2000 осіб з 15-ї ОМСБр додалися 5000 рішучих десантників.
Ці ось "Миротворчі сили" були використані РФ як елемент прикриття і відволікання уваги від дії підрозділів ЗС РФ, які брали участь в організації котлів для сил АТО під Ізварине та Иловайском, а пізніше і під Дебальцеве і в якості додаткового елементу тиску на керівництво. Враховуючи це, стратегам НАТО, так і інших країн - особливо сусідніх з РФ, слід було б задуматися - які завдання може поставити керівництво РФ семитысячному корпусу озброєних за останнім словом техніки миротворців, більшість з яких мала досвід бойових дій в Чечні, на Донбасі і в Сирії.
