Чеченський сценарій. Навіщо Путіну в Україні місцевий Кадиров
Президент Росії Володимир Путін з помпою з'їздив в Австрію, котра надала, до вящему задоволення, досить теплий прийом. Ілюстрацією чого є хоча б безпрецедентні заходи безпеки: 17 військових літаків у повітрі, 800 поліцейських і 800 солдатів на землі, закритий доступ для туристів в центр. Ну і зустрічі з австрійськими візаві були досить продуктивними. Правда, канцлер Себастьян Курц, як і очікувалося, після зустрічі з господарем Кремля не побажав піти проти консолідованої позиції ЄС щодо санкцій - підтримувати їх скасування голова австрійського уряду, на відміну від новообраного італійського колеги, не став.
Однак у будь-якому випадку Путін свій вояж в Австрії, з якою російські еліти пов'язують давні партнерські відносини, використовував на повну котушку. Включаючи і спілкування з одним з найжорсткіших інтерв'юерів Австрії Арміном Вольфом. Так, журналіст ORF змусив понервувати російського президента, але, як відомо, формат "жорсткої розмови" привертає більше уваги. А Путін, ухиляючись і манкіруючи, висловив чимало цікавих тез, що стосуються України. І одним з них є пропозиція до України застосувати чеченський сценарій, обкатаний в Росії.
Відповідаючи на питання Вольфа про легітимність "референдуму" у Криму, Путін, звичайно ж, знову стверджував, що все було законно. Австрійський журналіст вколов Путіна: не був би той проти таких референдумів в Чечні, Інгушетії або Дагестані? Президент парирував, що, мовляв, "Аль-Каїда" хотіла б держава від Чорного моря до Каспію, але це явно не довелося б по душі Євросоюзу. І взагалі "сам чеченський народ на виборах прийшов до зовсім іншого висновку, і в ході дискусії після всяких кривавих подій все-таки підписав договір з РФ". При цьому Путін пропонує Україні, по суті, вчинити так, як і Росія у свій час: "на дуже складне для себе рішення про надання Чечні і багатьом іншим суб'єктам РФ такого статусу, який визначає великий рівень їх самостійності в межах РФ". На його думку, такий варіант підійшов би українцям щодо Донбасу, зачепивши при цьому насущний мовне питання: "Чому це не зроблено досі? І тоді не потрібно було б обмежувати застосування іноземних мов меншин в Україні, маючи на увазі не тільки російський, але і румунська, і угорська, і польський".
Чеченський сценарій чеченським сценарієм, але яке значення кремлівський самодержець вкладає в цю свою ідею? В якому вигляді, за його поданням, Україна повинна була б застосувати його до Донбасу? В даному випадку бачаться три варіанти, відштовхуючись від історії пацифікації Росією Чечні.
Перший: українські урядові сили заходять в ОРДЛО, "ихтамнеты" попередньо йдуть (крім, може бути, занадто наследивших з точки зору РФ), відбувається ліквідація особливо ревних адептів "русского мира" і найбільш відморожених і недалекоглядних ватажків, а інші підкоряються під егідою місцевого кадирова або двох.
Другий: пасаж про чеченський варіант для України трактується буквально. Тобто, росіяни представляють в Україні велику Чечню, куди вже вони хочуть зайти і влаштувати криваву лазню, посадивши після в президентське крісло, наприклад, "правильного націоналіста" Віктора Медведчука, про що Путін тлумачив під час минулорічної "прямої лінії".
Третій: імітація підкорення однієї стороною і покірності - інший. Офіційний Київ робить вигляд, що приборкав ОРДЛО, а бойовики - що підкорилися. При цьому керівництво країни через різні канали - від держбюджету до приватних проектів і відкатів - платить щорічну данину, як це робить Кремль щодо Кадирова. Чечня, нагадаємо, постійно знаходиться в п'ятірці найбільш дотуються регіонів РФ. Кремль за колосальні суми купує лояльність Кадирова на шкоду економіці і іншим регіонам, по суті потрапивши в залежність від глави Чечні. Це доля Росії, свідомо обраний федеральним керівництвом. Причому одним з все більш вагомих наслідків цього курсу стало те, що чотири рази легітимний президент РФ за рахунок платників податків обзавівся гібридом преторіанської гвардії і тонтон-макутов.
Схоже, Путін мав на увазі якраз цей третій варіант. Адже перші два просто нереальні. Погодитися на зачистку ОРДЛО і відмовчатися Кремль не може - свої ж заклюють. Повномасштабне вторгнення, як би не надували щоки в РФ, в Україну не здійснити, армія далеко вже не та. Та й іграшки у наших військових серйозні є. Плюс закрити очі при здійсненні такого сценарію на реакцію ЄС і США було б нерозумно. А ось виміняти третій варіант для Донбасу в обмін, наприклад, на місію ООН або щось в цьому роді, представляється Путіну цілком реальним. Тим більше, що Кремль вже давно намагається нав'язати своїх "ордлят", із збереженням впливу на них, Україні, щоб та їх містила. Росія ж у разі необхідності змогла б кошмарити Київ, віддаючи відповідні команди місцевим маріонеткам. В цю схему вписуються і вимоги Москви, виражені в цей раз у формі інтерв'ю Путіна телеканалу ORF, не розміщувати ПРО в Україні і не пускати її в НАТО. І потім, спокуса для, скажімо так, окремих представників українських еліт наявності.
Як би те ні було, але чеченський сценарій неприйнятний для України і навряд чи прийнятний для США і Євросоюзу. Нинішній рівень відносин між Заходом і Росією не передбачає довіри. Немає абсолютно ніяких гарантій, що структура "чеченського Донбасу" виявиться стійкою до деструктивних дій Кремля. У ненадійності та реальні наміри російського керівництва Сполучені Штати і Євросоюз мали можливість переконатися. Мова, звісно, про втручання росіян в американські вибори, а також у політичні процеси Нідерландів, Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії і т. д.
І чим більше поглиблюються слідчі у США і ЄС, тим більше їм розкривається картина підривної діяльності Москви, зокрема, за допомогою тієї ж "фабрики тролів", якій крім ПВК "Вагнер" завідує кухар Путіна Євген Пригожин. Між іншим, Армін Вольф не обійшов увагою це питання. Путіну нічого не залишалося, як спробувати висміяти всю Європу в особі журналіста. Він застосував традиційну тактику доведення до абсурду: поцікавився у Вольфа, не знаходить він смішним, що ресторатор може вплинути на політику провідних держав світу. Крім того, порадив звернутися до самого Пригожину з питаннями, бо "російське держава не має до цього ніякого відношення". Тобто Путін, як водиться, "злив" проштрафився підлеглого. Але з іншого боку, сам собі підклав свиню, розписавшись в неспроможності держави контролювати організовану злочинність. По суті привселюдно оголосив Росію failed state ("відбувся державою"), з яким немає сенсу вести діалог через очевидну слабкість його інституцій і, як наслідок, дефіциту договороздатності.
Втім, це не змусить Путіна відмовитися від спроб скористатися політичної неоднорідністю Європейського Союзу. Кремль просуває свої ініціативи в існуючі прогалини. Одного з них як раз і є Австрія. В цілому розрахунок на позитивний результат візиту Путіна до Відня виправдався. Контакти обох країн залишаються на високому рівні, зокрема, що стосується бізнесу та енергоресурсів. Підтвердження тому - заява президента Александера Ван дер Беллена про те, що він знайшов спільну мову з російським колегою і в контексті неприйняття дій Москви Брюсселем у цілому відносини Австрії та Росії знаходяться на рівні, як висловився австрійський президент, business as usual. Тобто нічого не змінюється.
Примітно, що саме Ван дер Беллен запросив президента Петра Порошенка на Віденський бал, який проходив у лютому цього року - ще до поїздки Курця в Москву. Участь українського лідера у заході було прикладом кулуарної дипломатії. Яка в контексті зустрічі австрійського президента з Путіним виглядає не дуже успішно. Проте тут слід враховувати, що лояльність до Відня Москві вибудовувалася роками, і зламати її представляється досить важким завданням навіть для США (згадати хоч справа про екстрадицію Дмитра Фірташа). У той же час "доброзичливий нейтралітет" робить Австрію привабливою майданчиком для комунікації з Москвою на різних рівнях. Це, зокрема, означає, що "українсько-російські бізнесмени можуть розраховувати на комфортне ведення справ та "перекачування" капіталів. Так, Австрія - член ЄС, але лазівки для створення там "пралень" Москві все ще під силу.