Чеченська імперія. Як Росія втрачає Кавказ
Не встигла піти з заголовків російських ЗМІ тема недавніх міжетнічних зіткнень в Кабардино-Балкарії, що закінчилася відставкою глави республіки, як завирувало вже в іншій кавказькій республіці — Інгушетії. 26 вересня в райцентрі Сунжа і столичному Магасі відбулися стихійні мітинги, учасники яких протестували проти передачі сусідній Чечні частині території Сунженського району. Втихомирювати виступи владі довелося силою, та ще й із залученням підрозділів Росгвардии.
Підписання в цей же день главою Інгушетії Юнус-Беком Евкуровым і главою Чечні Рамзаном Кадировим угоди про кордон між цими російськими регіонами повинно було б покласти край тривалому територіальному спору. Адже воно, згідно з повідомленнями офіційних ЗМІ, передбачає обмін рівнозначними і незаселеними гектарами. Але цілком можливо, що відбулося тільки "замітання сміття під килим" і конфлікт спалахне з новою силою через деякий час.
Такий прогноз базується насамперед на тому, що текст угоди не був опублікований і навіть засідання інгушського парламенту, на якому було намічено його розгляд, скасували. З-за цього серед інгушів почалося нуртування, що виразилося в спробу влаштувати акцію протесту в столиці республіки — спеціально побудованому як адміністративний центр регіону місті Магасі. Щоб їй запобігти, регіональні і федеральні власті доклали чимало зусиль: в'їзд у місто перекрили бетонними блоками, в деяких районах Інгушетії (насамперед у столиці і Сунженському районі) відчувалися серйозні проблеми з мобільним зв'язком і доступом в інтернет, в республіку перекинули частини Росгвардии.
Але тільки "силовими" заходами влади не обмежилися: до присутніх на мітинг біля в'їзду в Магас з благаннями виходили мер міста Беслан Цечоєв і керівництво регіональних структур МВС. Правда, словами вгамувати протестувальників у них не вийшло: поліції довелося розганяти присутніх кийками (повідомляють також про те, що як мінімум одна людина затриманий). Також УМВС Інгушетії заявило, що "комплекс заходів, спрямованих на охорону громадського порядку", буде проводитися "на території всієї республіки", і не могло відлякувати кримінальної відповідальністю "організаторів і учасників несанкціонованих мітингів, демонстрацій і пікетів". Але подібними діями населення республіки тільки зміцнили на думці, що з підписаною угодою "щось не чисто".
Ще більше в цьому інгушів, напевно, переконає виступ проти територіального обміну впливового в регіоні клану Аушевых, до якого належить і перший президент республіки Руслан Аушев, чий авторитет не тільки в Інгушетії, але і на Кавказі в цілому видно хоча б з того, що тільки з ним погодилися розмовляти бойовики, які захопили школу в Беслані в 2004 р. (цей теракт вважається найбільш кривавих в історії РФ, але Аушев зумів зменшити число жертв: за день до штурму він домігся звільнення матерів з грудними дітьми — всього 26 осіб).
Головним порушником спокою став выяснившийся факт, що чеченські будівельники під охороною своєї поліції вже більше місяця проводять якісь роботи на інгушської території (просунувшись углиб неї, за повідомленнями "Кавказького вузла", "майже на 15 км"), а місцева влада, по-перше, на це не реагує, а по-друге, приховує це від свого населення. Незважаючи на те що дорожня техніка чеченців, за повідомленнями ЗМІ, "вирубала цінні породи дерев, знищила родючий шар ґрунту і змінила природний ландшафт державного природного заповідника "Ерзі".
Підливали масла у вогонь і досить відверті дії влади сусідньої республіки. 6 вересня (на наступний день після того, як про присутність чеченських будівельників на території Інгушетії вже стало відомо) Рамзан Кадиров підписав указ, яким створив держкомісію для уточнення админграницы Чечні.
Про те, як це буде відбуватися в напрямку Інгушетії, населення республіки розуміло ще з 2013 р., коли сусіди прийняли закон "Про освіту муніципального освіти Сунженский район". Він був прочитаний як неприхована претензія на інгушський райцентр Сунжа і прилеглі території і став однією з "вершин" спору, який тривав (за ініціативою Грозного) з 2009 р. і супроводжувався навіть побиттям чеченцями інгушської поліцейських.
Тоді конфлікт на деякий час притих чи то під тиском федеральної влади, чи то тому, що в наступному році увагу "піхотинців Путіна", як називає себе і своїх бойовиків Рамзан Кадиров, було переключено на Донбас (інгуші також там засвітилися: про їх присутність і трансформації в "вантаж 200" на окупованих українських територіях писали з самих перших днів боїв за аеропорт Донецька у травні 2014-го). Формальною точкою його завершення вважали квітень 2016 р., коли Євкуров на прес-конференції виступив з відповідною заявою і лідери двох республік начебто навіть почали спілкуватися без федеральних посередників.
Однак у серпні–вересні нинішнього року конфлікт почав набирати нової сили. То "кримський консенсус" перестав діяти і відволікати на "вставання з колін", то апетити Кадирова від передачі в його власність (формально, звичайно, у власність Чечні) 100% акцій компанії "Чеченнефтехимпром" тільки розгорілися.
Але у інгушів з'явилися "смутні сумніви" не тільки щодо територіальної цілісності, але й щодо самого існування своєї республіки. Адже після появи інформації про незаконні роботах чеченських будівельників з'явилася і заява прес-секретаря глави Чечні Альві Карімов, у якому він, зокрема, сказав: "Ингушскому і чеченському народам нічого ділити. Ми один народ, у нас одне коріння, одна історія, одна мова".
Ніж в Росії закінчуються висловлювання типу "адиннарот" і "мышебратья", інгуші на прикладі України вже побачили. І перспектива опинитися поза навіть такого куцого, як російське, юридичного поля, а під повною владою кадыровского "ханства" їм сподобатися не могла. Так що вони навряд чи погодяться з висловлюваннями навіть такого авторитетного російського політолога, як Олексій Малашенко, про те, що підписаними 26 вересня угодами "покладено край" територіальним суперечкам, які тривали з початку спроб проведення адміністративних меж ще в УРСР у 20-х роках минулого століття. Швидше вони повірять тому, що Москва знову використовує їх для впливу на Чечню, дозволивши Грозному відновити під своєю владою Чечено-Інгушську автономію у складі Росії.
Адже Кремлю потрібно якось заохочувати Кадирова за його минулі ("умиротворення" своєї республіки і війна в Україні) і можливі майбутні (наприклад, допомога в "умиротворення" сусіднього Дагестану, де Кремль вже близько року зачищає місцеві еліти, заарештувавши днями депутата місцевого парламенту Раджаба Абдулатипова — брата колишнього глави Дагестану Рамазана Абдулатипова) злочини в ім'я "вставання з колін".
Знову — тому що у інгушів вже є досвід перебування в якості розмінної монети Москви для пацифікації сусідів ("приведення в конституційне поле", як тоді говорили в Москві, хоча навряд чи знайдуться менш суперечать один одному явища, ніж нинішній кадыровский режим і конституція). Йдеться про масштабний осетино-інгушському протистоянні 1992 р., в ході якого загинули 490 інгушів і 118 осетин. Навіть російські ЗМІ, потім неодноразово розповідали, що воно затівалося Кремлем з однією метою — спровокувати інгушів на територіальні претензії до осетинам, щоб потім "на плечах" відступаючих інгушів і заздалегідь підготовленої до бою "осетинської громадськості" російські силовики змогли пройти Інгушетію і "навести порядок" на територіях, підконтрольних тоді Ічкерії, — фактично незалежної дудаевской Чечні.
Цей план зірвався нібито тому, що Джохар Дудаєв, всупереч очікуванням Кремля, на захист інгушів не виступив, ніж не дав приводу російським силовикам вступити в протистояння з чеченськими (Грозний, на відміну від Москви, не вважав тоді постійне територіальне розширення "національною ідеєю"). Хоча в середині 90-х українські військові, які прослужили деякий час після розвалу СРСР в російській армії на Кавказі, розповідали, що "осетино-інгушський конфлікт" був затіяний для захоплення на інгушської території важливих об'єктів нафтової інфраструктури, пов'язаної з Грозненским нафтопереробному заводом, і цілі цієї Москва досягла.
Так що послідували за підписанням чечено-інгушського угоди повідомлення про знесення блок-постів на адміністративному кордоні між двома республіками можуть бути прочитані не як врегулювання давнього спору, а як початок тихого поглинання Інгушетії Чечнею.
Чим це закінчиться для Північного Кавказу і в цілому для Росії, чиє керівництво ще не прийшов у себе після провалу на губернаторських виборах не тільки в завжди трохи проблемному" Примор'я, але і в цілком слухняною Володимирській області, сказати важко. Адже інгуші, що раніше вважалися куди більш мирним народом, ніж чеченці, багато чому навчилися у своїх сусідів. Наприклад, змушувати вибачатися перед собою представників титульної в країні нації і цілий федеральний телеканал, про що "ДС" вже писала. І привезене з Донбасу зброя ці вміння тільки зміцнило. Так що Москва незабаром може зіткнутися з ще однією проблемою, яка, що важливо, породжена в тому числі і її ж агресією в Україні.
