Центробанк втомився. Навіщо Росія торгує золотим запасом

Під ударами несприятливої зовнішньої кон'юнктури, пов'язаної як з пандемією коронавіруса, так і з асиметричними ефектами агресивних гібридних воєн, які Росія тепер веде по всьому світу, а також ненажерливістю оточення Путіна — Центральний банк РФ, схоже, вирішив махнути рукою на очікування дива. Адже в основному саме на цьому очікуванні будувалася стратегія накопичення резервів — навіть на шкоду нормальному функціонуванню бюджетної системи, збереженню соціальної стабільності і звичайному стимулюванню економіки. Однак тепер очевидно, що як мінімум на рівні Банку Росії — при всіх своїх симпатіях і довгостроковій довірі до Ельвірі Набіулліної — оптимізм знятий з порядку денного.

Золото оптом

На тлі падіння цін на нафту, а також новин про те, що країни Європи одна за одною закриваються на карантин, і невизначеності результату президентських виборів в США рубль полетів вниз. На торгах на початку листопада курс американської валюти повернувся на рівні березня (80 і вище рублів за долар), а європейської — оновив максимум за шість років (рушивши до 95 руб. за євро). Втім, такі гойдалки можуть тривати досить довго (врешті-решт, практику валютних інтервенцій ніхто не відміняв), в той час як сформувалися стійко тривожні для Кремля чинники, які свідчать про глибоку кризу в економіці Росії і еволюцію цієї кризи з рецесії в депресію. Таких основних чинників — три.

По-перше, вперше за 13 років Банк Росії розпродає золото з резервів. Як випливає з даних Всесвітньої ради по золоту (World Gold Council, WGC), за підсумками третього кварталу золотий запас ЦБ схуд на 1,2 тонни. А згідно зі статистикою МВФ тільки з липня по вересень відомство Набіулліної позбулося злитків вагою 400 тисяч унцій (11,339 т). Мотивація цих дій достатньо проста — обсяг валютних доходів від експорту нафти і газу скоротився до мінімуму за 16 років. Іншими словами, Росія — при цінах і розкладах 2020 р. — повернулася в 2003-2004 рр., звідки Путін справою Ходорковського і ризикованою політичною грою в Україні і починав свій шлях до диктатури.

Тільки ось тоді він користувався природною підтримкою величезної більшості, не в останню чергу лібералів, таких як Андрій Ілларіонов, Анатолій Чубайс, Олексій Кудрін і Герман Греф, які завершили єльцинські ринкові реформи, що і створило основу для кількох "огрядних" путінських років.

Нині ж стан речей нагадує розбите корито — горщики із Заходом, куди Кремль роками сплавляв віджату у кріпаків сировину, побиті, а економіка виглядає решетом, з отворів якого б'ють грязьові фонтани. Тому вже в квітні ЦБ РФ оголосив, що припиняє покупку золота в резерви, а уряд Михайла Мішустіна почав видавати золотовидобувачам генеральні ліцензії на експорт. За підсумками другого кварталу, за кордон було продано 87 тонн дорогоцінного металу, а це майже в дев'ять разів більше, ніж роком раніше.

Цим золотом ($1,5 млрд) намагаються трохи пом'якшити катастрофу, що розгорнулася в нафтогазовій галузі, — в третьому кварталі приплив в Росію валюти від продажу нафти впав на 51%, до $15,3 млрд, від продажу нафтопродуктів — на 45%, до $8,7 млрд, газові доходи впали на 43%, до $4,6 млрд. На цьому тлі розкрилися і старі шрами — наприклад, методи, якими Банк Росії купірував масовий обвал великих приватних банків і страхових компаній, піддаючи їх одержавленню.

Тому, по-друге, як недавно з'ясувалося, стало руйнуватися і чи не головне досягнення путінського правління в РФ — відсутність великого державного боргу. Останні два місяці найбільші російські банки активно (можна сказати, злегка примусово) скуповували боргові папери уряду, допомагаючи, таким чином, профінансувати дефіцит бюджету, який мінфін РФ оцінює в 4,5 трлн рублів (астрономічні $56 млрд).

У вересні вони викупили облігації федеральної позики на 730 млрд рублів ($9 млрд) з розміщених мінфіном 836 млрд. Майже весь обсяг дістався трьом найбільшим гравцям: Ощадбанк збільшив вкладення на 512 млрд рублів, ВТБ і Газпромбанк — на 82 і 84 млрд рублів відповідно. Однак нових грошей від клієнтів в банківській системі не додалося.

Скоротити апетити

В результаті для покупки паперів банкам довелося задіяти свої рублеві резерви, розміщені в ЦБ: за вересень вони скоротилися на 370 млрд рублів. Починаючи з четвертого кварталу переляканий мінфін перевів позики на ринку в швидкісний формат: на аукціонах 7 жовтня були продані облігації федеральної позики ще на 330 млрд рублів (удвічі більше, ніж в середньому у вересні).

У підсумку через загрозу дефіциту рублевої ліквідності у банків в ситуацію довелося втручатися ЦБ. Зокрема, 12 жовтня він видав банкам 626 млрд рублів в рамках операцій репо, де-факто запускаючи друкарський верстат для фінансування скарбниці. Адже ці рублі нічим не забезпечені. Варто згадати, що після дворазового падіння рубля в 2014-2016 рр., частково спровокованого махінаціями потопаючої в боргах "Роснафти", девальваційних практик Москва намагалася по можливості уникати.

Але тепер діватися нікуди: трубопроводи висихають, у портах — тиша, а банки накриває хвиля шахрайств. Мова не тільки про банальне злодійство з каси, а й про масштабні афери, на кшталт продажу, який не відбувся, за багато мільярдів у твердій валюті віртуального банку Олега Тінькова, який знаходиться в американському розшуку, а також розлад великих угод в IT-галузі.

Паспортний скандал на Кіпрі змушує капітал, що біжить з РФ (цей відтік теж б'є нові рекорди), шукати нові юрисдикції — при цьому не виключено, що незабаром гримне і в Великобританії — скажімо, господарі надприбуткового крабового бізнесу добігли до Японії.

По-третє, жовтень приніс нове погіршення ситуації в несировинному секторі російської промисловості, який довго гвалтували політикою заміщення імпорту, та так нічого і не вийшло (під вульгарну забудову віддають навіть територію одного з московських підприємств, зайнятих у виробництві зенітних ракетних систем С-300 і С-400).

Темпи спаду в цьому секторі стали гіршими з травня на тлі падіння, яке відновилося, виробництва і швидкого скорочення нових замовлень. Основні причини — девальвація рубля і параліч логістики, викликаний пандемією. Імпортні ціни ростуть, з ринку вибувають банкрути, ціни на промислову сировину виходять на пік, витрати перекладаються на споживача, а звільнення набувають масового характеру.

Але примітно, що всі ці заходи і реакція на ті чи інші процеси, як зовнішні, так і внутрішні, як пом'якшення, так і посилення економічної політики держави, регуляторів, банків — не змогло зняти з порядку денного необхідність секвестру витрат бюджету, причому практично за всіма статтями, включаючи утримання силовиків. Іншими словами, маніпуляції фінансово-економічного блоку Кремля, який в очах скупого Путіна іноді постає чи не рівнею ФРС, виявилися марними.

Незважаючи на епідемію, озвучені плани скорочення фінансування охорони здоров'я, молодіжної політики, іпотеки, визнається банкрутське становище двох третин російських регіонів, які воюють вже не за субвенції, а за кредити, та й ті залучаються для забезпечення виплат за попередніми зобов'язаннями. Відповідальність за боротьбу з мором знову скинута федеральним центром на немічну крайову казну.

Новий 93-й?

Симптоматично, що Путін, приведений у владу обставинами і суспільною атмосферою після фінансового шоку 1998 р., на всіх парах котить іржавіючий локомотив Росії в той самий кінець 90-х. Це якщо брати економічну колію. У політичній колії режим Путіна, який ніби намагався переграти епоху Андропова-Черненка-Горбачова, повертає РРФСР (як видно з промов кремлівського старця, до масштабів СРСР він так і не доріс) в пізні 80-ті роки.

Мабуть, він не розраховував, що в цьому фестивалі реконструкторів захочуть взяти участь і інші — так, Азербайджан близький до того, щоб переграти підсумки конфлікту в Карабасі, Дональд Трамп вибудовує систему без американської міжнародної благодійності (ніжок Трампа ніхто не отримає), Великобританія переграє європейську інтеграцію. Тим часом в цій логіці нумерології (або, якщо завгодно, каббали, якщо вже і Трамп, і Путін маскують свій авторитаризм показною приязню до Ізраїлю) посередині між 1988 і 1998 рр. перебуває 1993 р. Тобто, кривавий червоно-коричневий заколот в Москві, який проходив в умовах сутички за контроль над приватизацією, локальних конфліктів, інфляційних стрибків і тому подібного.

Згодом ці події призвели до масштабної конституційної перебудови Росії, яку з малозрозумілими, схоже, навіть для себе самого (бюрократичне мислення спрямоване на процес, а не результат) цілями, затіяв в році, що минає, і Путін. У наявності наростаючі проблеми в економіці, практично повністю залежної від цін і обсягів вивезення енергоносіїв та іншої сировини, доведеної сьогодні до необхідності розпродажу золота (зауважимо — ні американських доларів і номінованих в них цінних паперів).

Так і не прорвана половинчаста, але триваюча ізоляція, втрата страху частиною населення і еліт на рівні провінцій. Очевидним є і розпад залишків зони впливу, горезвісного "пострадянського" простору — скріпив союз з Туреччиною Азербайджан, зрада Москвою Вірменії, яка тепер перестане пов'язувати питання своєї військово-політичної та економічної безпеки з Росією, білоруська катастрофа, непроста ситуація в Молдові, яку, здавалося, росіяни вже купили з потрохами, розгубленість Кремля в Киргизстані. Все це явно не той формат, в якому мріяв піти на спокій російський правитель, показово драпіруючи на всі свята мавзолей на Червоній площі, з якого колись викинули Йосипа Сталіна.

Нарешті, нині залишається мало сумнівів в тому, що як не повернулися б американські президентські вибори, Путіну особливо нема на що сподіватися (хіба що його віртуальним бандам і кримінальним лобістам вдасться розпалити в США громадянську війну — але і це не відновить потік доларів). Розпродаж золота, з якого в путінській юності старші товариші з "секції по самбо" вставляли собі статусні фікси, — явна ознака західної пори. Особисто для Володимира Путіна або для Росії, яка колективно з'їхала в історичний кювет, — ось, мабуть, найцікавіше запитання.