Колишні болгари. Як Сталін і Тіто не пустили Македонію в ЄС
Скоп'є не зможе почати переговори з Євросоюзом, поки не погодить з Болгарією спірні з точки зору Софії питання македонської нації, мови та історії
Затвердження "переговорних рамок" для старту офіційних перемовин про вступ Північної Македонії в Європейський Союз мало стати формальністю, однак перетворилося на скандальну подію №1 для ЄС, Балканського регіону, а також для всіх країн, які готуються до вступу до Євросоюзу. Міністри у справах ЄС, які зібралися на відеоконференцію 17 листопада, не змогли затвердити переговорну позицію через болгарське вето. До останнього моменту в західноєвропейських столицях, насамперед, у Брюсселі та Берліні, вірили, що Софія не наполягатиме на своїх вимогах і погодиться на "продовження перемовин" з історичних питань зі Скоп'є, які б тривали паралельно переговорам про членство в ЄС. Однак болгарський уряд був невблаганні.
Тінь Сталіна
Непримиренна позиція Болгарії, як і суть її претензій до сусідньої країни, викликала, мабуть, загальний подив у Європі. Країни Європейського Союзу вперше опинилися в ситуації, коли вони змушені "примушувати до миру" не кандидата, а члена ЄС. Саме Болгарію, а не Північну Македонію, намагалися урезонити лідери Євросоюзу, які виступали за винесення начебто теоретичних історичних питань "за дужки" процесу євроінтеграції Балканського регіону. Але болгарська влада залишилися при своїй думці.
У Брюсселі навіть почали шукати "російський слід". Не виключено, що знайдуть. Однак першопричиною нинішньої "історичного" конфлікту на Балканах стали все ж процеси, що відбуваються всередині болгарського суспільства і політикуму.
Причиною №1 став рух, спрямований на остаточне позбавлення соціалістичного спадщини в усіх галузях життя — в тому числі, і в історичній.
Болгари, зокрема, вирішили розібратися зі "спадщиною Комінтерну" (Комінтерн — Комуністичний інтернаціонал, III Інтернаціонал — міжнародна організація, що об'єднувала комуністичні партії різних країн в 1919-1943 роках). Одним з найвідоміших рішень цієї структури була Резолюція щодо македонського питання від 11 січня 1934 року. На засіданні в Москві Політичний секретаріят Виконавчого комітету Комінтерну своїм рішенням визнав існування окремої македонської нації. В основі рішення було переконання, що регіон Македонії є одним з центрів майбутньої імперіалістичної війни, і тому необхідно послабити суперечності між країнами, які його контролюють (Греція, Болгарія, Сербія). Постанова стала першим офіційним політичним документом, в якому міжнародна організація визнала існування окремої македонської нації.
Наприкінці Другої світової війни болгарське керівництво (Георгій Димитров) "під диктовку Сталіна" проводило політику "македонізаціі" болгар, які жили на території області Македонія, що знаходиться на болгарській території. А з середини 1940-х рр., коли були утворені Соціалістична Федеративна Республіка Югославія і Соціалістична Республіка Македонія, що стала її частиною, розвиток македонської ідентичності регіону активно проводив югославський лідер Йосип Броз Тіто.
У Софії наголошують, що не хочуть, аби македонці в обов'язковому порядку зараз ідентифікували себе як болгар, проте вимагають, щоб македонці визнали, що колись вони були болгарами. У Болгарії переконані: не можна йти до Євросоюзу з "портретами" Сталіна і Тіто, треба визнати роль комуністичних тиранів в створенні македонської нації, і тільки тоді "Республіка Північна Македонія" зможе рухатися далі, в ЄС.
Цитата Бісмарка
Крім "очищення регіону" від залишків тоталітарних ідеологій є й інша мета, або причина №2. Про неї в Софії не заявляють прямо, проте на експертному рівні вона активно обговорюється. Йдеться про курс Болгарії на посилення своєї ваги як регіонального гравця.
Отто фон Бісмарк, крім всіх інших відомих нам фраз-мемів, 130 років тому заявляв і таке: "Той, хто контролює долину Вардар, буде господарем Балкан". Вардар — це "головна річка" Македонії — і історичної області з центром в грецьких Салоніках, і сучасної держави Північна Македонія, також відомої як "Вардарська Македонія". Фраза Бісмарка наводиться в путівниках, нарисах з історії Балкан, а останнім часом її все частіше можна побачити в інтерв'ю експертів, які пояснюють, чому "македонська питання" було таким важливим для Греції і тепер стало таким важливим для Болгарії.
В рамках парадигми про важливість символічної Македонії для регіону, греки вже домоглися перейменування колишньої югославської республіки з "Македонії" на "Північну Македонію". А тепер болгари хочуть виключити з міжнародного вжитку поняття "македонська нація", "македонська мова" і переписати македонську історію, "викинувши" з неї "македонських" національних героїв.
Цитата Бісмарка, яку в розмовах з журналістами згадують болгарські історики, найкращим чином пояснює той факт, що нинішній конфлікт між Софією та Скоп'є — не науковий, а політичний і навіть геополітичний. Болгарія сьогодні не претендує на територію сусідньої держави, однак все ж хоче, скажімо так, зберегти хоча б історичну пам'ять про зв'язок з "Вардарской Македонією", просуваючи тезу про болгарське походження македонців. Це дозволить Болгарії не просто зафіксувати неформальний болгарський вплив на окремо взяту долину Вардар, а й заявити про себе як про регіональний лідера.
Історія як інструмент політики
Для Балкан, в принципі, аксіома, що історія є інструментом політики, а питання національної пам'яті турбують народи регіону набагато більше рівня ВВП. Однак тепер цю реальність південного сходу Європи доведеться повною мірою усвідомити і всій решті континенту.
Найоптимальнішим з точки зору Брюсселя варіантом розблокування переговорів між Скоп'є і ЄС через вето Софії, і є досягнення двосторонніх болгаро-північномакедонськіх домовленостей про "продовження діалогу з історичних питань". Північну Македонію це теж цілком би влаштувало. Переговори про членство в ЄС в такому разі стартували б і йшли своєю чергою, а паралельно науковці двох країн вели б ні до чого не зобов'язуючі дискусії за круглими столами. Але такі перспективи не влаштовують Болгарію, адже в Софії розуміють: іншого такого шансу "переформатувати" сусідню країну за "болгарськими лекалами" і зміцнити свій вплив на регіон у них не буде.
Таким чином, станом на сьогоднішній день, все говорить про те, що Скоп'є не зможе почати переговори з Євросоюзом, поки не погодить з Болгарією спірні з точки зору Софії питання македонської нації, мови та історії.
Поки ситуація не вирішиться, Європейський Союз буде відчувати справжню "кризу розширення", а всім країнам, які взяли, або хоча б задекларували (як Україна) курс на євроінтеграцію, доводиться замислюватися про те, яких вето від членів ЄС можна очікувати в їхньому випадку.
Подумаймо про це завтра?
Три питання, які мають цікавити, ба навіть турбувати Україну в даній ситуації.
Перший — виникнення нових гуманітарних (історичних, мовних, національних ...) бар'єрів на шляху до Європейського Союзу. Про них не попереджають офіційні документи ЄС і єврооптимісти, однак по факту вони можуть істотно ускладнити процес євроінтеграції.
Другий — можливість окремо взятого члена Євросоюзу блокувати процес вступу до ЄС країни-кандидата, керуючись при цьому не об'єктивними і загальновизнаними, а внутрішніми суб'єктивними причинами.
Третій — прийнятність обговорення і навіть оскарження національної ідентичності, історії та національних героїв країни-кандидата з боку країни-члена ЄС.
На шляху до ЄС перед Україною цілком може виникнути необхідність узгодження своєї історії з Румунією, національних героїв — з Польщею, пам'ятників — з Угорщиною, прав меншин з тією ж Болгарією ... Поки Україна не є офіційно навіть потенційним кандидатом на вступ до Європейського Союзу, ці питання можна відкласти і подумати про них завтра. Однак навряд чи це буде відповідальним рішенням з урахуванням закріпленого в Конституції курсу на євроінтеграцію.
