Бунт у Сполученому Королівстві. За що скинули Бориса Джонсона

Великий друг України та один із найсуперечливіших прем'єрів Великобританії Борис Джонсон (ЮК) залишає свою посаду. Шторм розпочався у вівторок, коли уряд залишили міністри фінансів Ріші Сунак та охорони здоров'я Саджід Джавід. Ці відставки, мабуть, були узгоджені – і викликали цунамі. Станом на середину четверга 29 міністрів покинули кабінет. Серед них – міністри у справах Північної Ірландії та Уельсу. Ще одного – міністра інфраструктури Майкла Гоува усунув з посади сам Джонсон, коли той закликав його піти у відставку. Таким чином, кількість вільних портфелів досягла 30, і це – не рахуючи кількох десятків парламентських представників міністрів, які також склали повноваження. Найгірше, проти Джонсона виступив міністр оборони Бен Уоллес. Втім, він в уряді залишився, мотивуючи це тим, що "деякі з нас зобов'язані оберігати цю країну, незалежно від того, хто буде прем'єром".

Джонсон, який з початку року і аж до вчорашнього дня категорично відмовлявся йти, нарешті здався — через місяць після того, як зірвав спробу вотуму недовіри. Тоді, під час таємного голосування, депутати-консерватори підтримали його 211 голосами проти 148. За логікою, це мало забезпечити йому ще рік правління, але склалося не так.

Відставка Джонсона стала наслідком скоріше бунту, ніж змови. Неабиякою мірою він сам винен у тому, що трапилося, недооцінивши масштаби суспільного роздратування державною машиною, що накопичилося за час карантину, та запиту на чесність представників влади. Незважаючи на провал вотуму недовіри, соціологія демонструвала подальше падіння особистого рейтингу колись найпопулярнішого торі з часів Джона Мейджора. Спочатку це було наслідком "партигейту" (Partygate) — "вечіркового" скандалу, який розгортався ще з листопада 2021 року. Незважаючи на жорсткий локдаун, у резиденції прем'єр-міністра на Даунінг-стріт, 10, в її саду та інших урядових будівлях проходили різноманітні неформальні збори, які порушували карантинні обмеження. Втомлена трьома хвилями жорстких (значно жорсткіших, ніж в Україні) карантинів громадськість жадала крові.

Цю спрагу посилив корупційний скандал: внаслідок розслідування правомірності та джерел фінансування ремонту на Даунінг-стріт виборча комісія дійшла висновку, що допущені порушення – і наклала штраф у 20 тис. фунтів. Це наклалося на історію з депутатом Оуеном Патерсоном, якого у листопаді дицсиплінарний комітет парламенту рекомендував усунути від голосувань через підозру у порушенні правил лобізму та звинувачення в корупції – але рекомендацію було проігноровано.

Однак навіть не це стало останньою краплею. У квітні з партії та парламенту було вигнано Імрана Хана, визнаного винним у зґвалтуванні 15-річного хлопчика. Але минуло небагато часу – і випливла інша історія. З'ясувалося, що Джонсон затвердив заступником "батога" (так називається посада "наглядача" за фракцією в британському парламенті) Кріса Пінчера, в 2019 році викритого в непристойній поведінці: по п'яні він чіплявся до хлопчиків. Проблема в тому, що прем'єру повідомляли про цей інцидент.

Внаслідок цих скандалів у травні торі двічі програли на місцевих виборах, а шанси перемогти на наступних загальнонаціональних виборах ставали дедалі примарнішими. Що ще гірше – загострились стосунки Лондона з іншими частинами королівства. Наскільки — дає зрозуміти твіт першого міністра Шотландії Ніколи Старджен, опублікований за кілька годин до відставки Джонсона. Серед іншого вона написала, що Джонсон завжди був явно невідповідною кандидатурою на посаду прем'єра, але проблема набагато глибша: вестмінстерська система зламана, і зміна прем'єра не виправить дефіциту демократії для Шотландії. Гірше того, вона прямо заявила: хоча Шотландія стане незалежною, якщо того забажають більшість шотландців, "вона (незалежність) може стати реальною та постійною альтернативою Вестмінстеру, і можливістю реалізувати наш потенціал удома та зіграти роль доброго громадянина світу. Час зробити цей вибір". Це, безперечно, серйозний удар. Тим більше, що зараз у цій історії більше, ніж будь-коли, замішані інтереси корони. У Бекінгемському палаці заперечують, що королева дзвонила Джонсону напередодні відставки, але це цілком можливо. Як повідомляють британські ЗМІ, 96-річна Єлизавета II вже передала частину повноважень принцу Чарльзу, і не виключено, що до кінця року зречеться престолу на його користь. Вступ у владу нового монарха сам по собі є стресом, і питання з призначенням нового прем'єра (а це його/її прерогатива) потрібно закрити якнайшвидше, щоб цей стрес не посилювати. З певною імовірністю, наступний прем'єр має одночасно стати і радником, і покірливим слугою для нового короля, тим більше що Чарльз — далеко не найпопулярніший представник найяснішого сімейства.

Джонсон спробував піти на своїх умовах — восени, після того як консерватори оберуть нового лідера партії, але його позбавили цього задоволення. Партійна конференція мала стартувати 2 жовтня, проте Комітет 1922 року, регламентний орган торі, мабуть, намагатиметься закрити питання вже до серпня.

Але не факт, що Джонсон залишиться навіть до того часу. Цілком імовірно, обов'язки прем'єра виконуватиме віце-прем'єр Домінік Рааб. Для Великобританії формальний статус ТВО прем'єра не характерний і юридично не прописаний. Хоча ті кілька разів, коли хворів Вінстон Черчілль, його підміняли колеги по Кабміну. Проблема також у тому, що Рааб очолює Мін'юст і, як і Воллес, зобов'язаний забезпечувати роботу свого міністерства. До речі, з відходом Джонсона, ймовірно, до роботи повернеться і хтось із відставників, яких не встигли замінити: уряд має працювати. У той же час, є ризик, що за "тимчасового" прем'єра низка міністрів буде більше зайнята зміцненням власного авторитету в партії та передвиборними перегонами, ніж роботою. Щоб усунути цю загрозу і скоротити час виборчого марафону, Комітет 1922, мабуть, спробує підняти прохідний бар'єр. На останніх виборах до першого туру гонки за посаду лідера Торі допускалися лише ті претенденти, які набрали щонайменше 5% голосів парламентарів на свою підтримку. У нинішньому парламенті це 18 мандатів. Це дозволить вийти на старт приблизно десятку претендентів, що з огляду на обставини все одно занадто багато.

Як би там не було, торі залишаються при владі: з відходом Джонсона лейбористи знімають вимогу про дострокові вибори, яку, проте, за минулі дні не встигли оформити згідно з процедурою. Однак період турбулентності, який розпочався ще в листопаді минулого року, зараз лише досяг апогею – і навряд чи хтось зможе з упевненістю передбачити, як події розвиватимуться далі.

Загалом, поки що майбутнє для Альбіону виглядає досить туманно. Британія й надалі допомагатиме Україні – у цьому сумнівів немає. Однак велика ймовірність, що наступний прем'єр не гратиме роль флагмана зусиль Заходу в цій підтримці. Що ж, для Сполученого Королівства Джонсон був не найкращим прем'єром. Але те, що він зробив для нас, заслуговує на безумовну пошану і подяку.