Бухарест образився на мову. Як уникнути великої сварки з румунами
Реакція румунського керівництва на прийнятий нещодавно Закон України "Про освіту" найкраще свідчить про те, наскільки складними і неміцними залишаються наші відносини з західними сусідами і як легко можна поставити під загрозу те хороше, що було створено за останні кілька років.
Президент Румунії Клаус Йоханнис заявив про скасування запланованого візиту в Україну, назвавши це "надзвичайно потужним сигналом". "Я був дуже, дуже неприємно здивований подіями в українському парламенті, який, не повідомивши своїх партнерів, а ми є партнерами України, ухвалив закон, який на наш погляд, суперечить взаємним добрим намірам, - заявив він. Фактично, цей закон, якщо він вступить в силу, серйозно обмежить доступ меншин на навчання рідною мовою. Для нас це дуже болісно. У нас дуже багато румунів в Україні".
Незадовго до заявленого рішення Йоханніса на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату румунські парламентарії одностайно прийняли декларацію, в якій висловили стурбованість новим законом. Було прийнято рішення терміново направити до Києва делегацію депутатів і сенаторів Румунії для зустрічі з українськими парламентаріями.
І румунський парламент, і румунський президент сподіваються переконати Петра Порошенка ветувати цей закон і провести його ревізію. Основні претензії висуваються до статті 7, де йдеться про мову навчання. Зрозуміло, що законодавчі нововведення спрямовані на закріплення позицій української мови як основної мови освіти й поступове витіснення російської мови, а меншини потрапили, як кажуть, "під роздачу". Але від цього не легше.
Загалом, вийшло, як у відомому афоризмі: "Гладко було на папері, та забули про яри..."
Румунія не єдина негативно відреагувала на нововведення в українському законодавстві. З гнівною декларацією виступив угорський парламент. Але якщо позицію Угорщини ще можна було якось проігнорувати з огляду на далеко не безхмарне стан двосторонніх відносин, то з Румунією подібна позиція навряд чи може бути названа конструктивною. Бухарест дуже болісно ставиться до всього, що стосується прав румунської діаспори за кордоном. Для захисту її інтересів створено цілий Департамент у справах румунів зарубіжжя.
Офіційно в Україні проживає 150 тисяч румунів, але Румунія відносить до румунської меншини ще й 250 тисяч молдаван. У підсумку виходить чимала цифра у 400 тисяч - по суті, один із ста українських громадян. Для порівняння: українська діаспора в Румунії налічує близько 50 тисяч на 20 мільйонів населення - тобто, один з 400. При цьому українська меншина не створює проблеми для румунських властей, на відміну від численного угорської меншини в Трансільванії, серед якого популярні ідеї національної автономії.
Простіше всього було б махнути рукою на ці заяви. Ну або тупнути ногою і заявити, що це наші внутрішні справи і нічого в них втручатися. Швидше за все, більшість українських політиків оберуть саме таку тактику, змагаючись один з одним в патріотизмі та любові до Батьківщини.
Але є кілька причин, по яких треба все-таки бути обачнішими і відповідальніше в словах.
Перша - політична. Судячи з заяв Пера Порошенко, мрія про вступ до лав Північноатлантичного Альянсу повинна прийти на зміну втілилася мрії про безвизе і стати новою національною ідеєю. Але саме Бухарест виявляє основну активність у просуванні політики НАТО в Чорноморському регіоні і цілком може претендувати на роль адвоката України в Альянсі. До того ж, з початку російської агресії Румунія як словом, так і ділом надає нашій країні підтримку. І за останні три роки спостерігається позитивна динаміка українсько-румунських відносин. Яку бажано було б зберегти.
Друга - правова. Румунська сторона посилається на те, що Україна порушила норми базового Договору про відносини добросусідства і співробітництва. І тут, на жаль, складно посперечатися. Прав національних меншин присвячена окрема, 13-а стаття, до речі, найбільша - 13 пунктів. І пункт 5-й її говорить: "Договірні Сторони будуть створювати для осіб, які належать до української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні, однакові умови для вивчення їх рідної мови. Договірні Сторони підтверджують, що вищезазначені особи мають право на отримання освіти рідною мовою в необхідній кількості шкіл та освітніх державних і спеціальних навчальних закладів, розміщених у відповідності з географічним розселенням відповідних меншин".
Для порівняння. У чинному досі Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією питання навчання на національних мовах позначений більш розмито, у ньому сторони зобов'язуються "сприяти створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, підготовки педагогічних кадрів для викладання цими мовами в освітніх закладах і надаватимуть з цією метою рівноцінну (!) державну підтримку". Тут, як мовиться, без коментарів.
Звичайно, у контексті українсько-румунського базового Договору можна у відповідь вимагати від Бухареста надати звіт, як реалізуються права українців Румунії. Можливо, знайдуться недоліки. Так, на 50 тисяч українців Румунії доводиться єдиний навчальний заклад з українською мовою навчання - ліцей імені Тараса Шевченка в Сігету Мармацієй. А крім того, в окремих школах в районі компактного проживання як предмети викладаються українська мова та література. Багато це чи мало - сказати зараз складно.
Але такий демарш виразно залишить неприємний осад. Адже можна було б поцікавитися станом справ з українською діаспорою в Румунії не тільки зараз, коли грянув грім. І взагалі, потрібно робити це на постійній основі.
Ось тут саме час сказати про уроки "мовного кризи".
Перший урок: в черговий раз Україна наступила на граблі. Це чомусь стає національною традицією. Причина - відсутність комунікації між парламентом та Урядом, зокрема, з Мзс, якому тепер доведеться якось розрулювати ситуацію. Адже напевно можна було провести необхідні консультації з дипломатами, вивчити договірну базу, зрозуміти слабкі позиції, спрогнозувати наслідки, провести попереднє зондування. Судячи з реакції сусідів, все відбулося за старим перевіреним "Якось-то воно буде". На майбутнє - стратегічними комунікаціями нехтувати не можна, це неминуче обходиться собі дорожче.
З першого уроку випливає другий. Необхідно уявляти перспективу двосторонніх відносин, мати стратегічне бачення, розуміти національний інтерес. Все це у нас абсолютно відсутня. І не лише щодо Румунії, але й інших країн. Зовнішня політика України у чому імпульсивно і відповідає на поточні запити. Поки не буде вироблена стратегія поведінки стосовно кожної окремої держави або цілого регіону (наприклад, Чорноморського) ми будемо стикатися з протидією і нерозумінням.
Третій урок. Державний механізм працює з рук геть погано. Це ні для кого не секрет і не відкриття. Є гвинтики, шестерні, пружини, гайки. Деякі з них, можливо досить хорошої якості, але всі разом ніяк не монтується. Наприклад, спічрайтери президента працюють чудово - в тому, що стосується форми, принаймні. А от справи, на жаль, не завжди настільки ж блискучі.
Четвертий урок з області практики. Нам варто повчитися у тих же румунів, до речі - відношенню до роботи з діаспорою. Крім румунської у нас самих є, наприклад, дуже велика діаспора в Молдові. Причому не тільки в сепаратистському Придністров'ї, але і на Правобережжі. Однак молдавські українці в масі своїй входять в категорію "російськомовного населення" і знаходяться під впливом російської пропаганди. У минулі часи у нас існувало Міністерство у справах національностей та міграції, потім Державний комітет. Були й низові структури, а в них були відповідальні за роботу з діаспорою. Але в ході різних адміністративних реформ Міністерство ліквідували, а статус низових структур знизився, фінансування скоротилося.
Що стосується "мовного кризи", то діалог з румунською стороною, безумовно необхідний. Тим паче, що згадана стаття 7 прийнятого закону все ж дає умови для навчання мовою національних меншин. В тому числі, в якості мови Європейського Союзу. Нагадаємо, що на відміну від румунської, угорської та болгарської, російська не є офіційною мовою ЄС, хоча з боку Росії робилися спроби досягти такого статусу.
Можливо, необхідно підписання нового українсько-румунської угоди про співробітництво в сфері освіти, де були б чітко прописані всі питання, що стосується того, скільки, як, чого і в яких обсягах буде викладатися румунською і українською мовою.
У будь-якому випадку, раз вже довели ситуацію до кризи, треба щось робити, але тільки не мовчати і не ставати в гнівну позу. І не треба забувати: дивлячись на наші суперечки з сусідами, в Москві радісно потирають руки.
