Завтра без Цзяня Цземіна. Чим символічна смерть виконроба "соціалізму з китайською специфікою"
Колишній Генеральний секретар ЦК КПК та Голова Держради КНР помер у Шанхаї 30 листопада, у віці 96 років.
Цзян Цземінь був піднесений на вершину влади у 1989 році. Він відрізнявся здатністю гнучко змінювати поведінку, слідуючи за коливаннями генеральної лінії партії. Саме така людина була потрібна Ден Сяопіну для порятунку диктатури КПК, що похитнулася, — і Цзян Цземінь став символом епохи, що тривала 14 років.
Перспективний товариш
Закінчивши 1947 року факультет електричних машин Шанхайського університету Цзяотун, Цзян Цземінь почав працювати на американській фабриці з виробництва морозива. Після утворення КНР у 1949 році він перейшов у автомобільну промисловість, а 1955 року, після стажування в СРСР, став швидко зростати по партійно-господарській лінії. Під час культурної революції Цзян зводився до звичайного співробітника науково -дослідного інституту — але в ті часи це була дуже легка форма ганьби для партійного функціонера. Надалі опала обернулася кар'єрним трампліном: після смерті Мао Цзянь увійшов до складу робочої групи ЦК КПК, яка розслідувала злочини " банди чотирьох ", і бул направлен на батьківщину до Шанхаю. Після цього його кар'єра стійко йшла вгору, принісши йому, окрім успіхів, і дві прізвиська: неулюблене "квіткова ваза" (можна ставити, що завгодно, і міняти на що завгодно) і улюблене "Mr. Tiger Balm" (китайська мазь, аналог "В'єтнамського бальзаму").
1980 року бюрократична орбіта повернула Цзян Цземіня до Пекіна, де він пройшов посади заступника голови Держкомітету у справах імпорту та експорту, заступника голови Держкомітету з управління іноземними інвестиціями, і, нарешті, першого заступника міністра електронної промисловості. Потім, 1985-го, його, як знавця організації економічних зон і залучення до країни іноземного капіталу, знову направили до Шанхаю, спочатку мером, а з 1987-го ще й головою міськкому КПК.
Чому Ден Сяопін вибрав Цзян Цземіня
Тим часом реформи Ден Сяопіна підійшли до розвилки можливостей. Продовження індустріалізації вимагало або демократизації держави, але ціною монополії влади КПК, або збереження монополії ціною закручування гайок. Вибір ставав все більш невідкладним, у КПК точилася боротьба. Генеральний секретар ЦК КПК Ху Яобан схилявся до першого варіанта.
У низах китайського суспільства також зростало невдоволення. Реформи, що поєднували залучення інвестицій з відсутністю демократії та нероздільною владою КПК, не лише посилювали, а й яскраво висвічували безправ'я більшої частини населення. Стара система "рівності у злиднях" зникала, не даючи собі на зміну будь-якого захисту для бідних. У цей час партійно-господарська верхівка швидко і безмежно збагачувалася. І в 1986 році по всій країні почалися протести студентів та фахівців з вищою освітою – вразливих у нових умовах, що швидко зростають чисельно та відносно обізнані про життя в демократичних країнах.
Ху Яобан підтримав вимоги протестувальників та був змушений піти більшістю Політбюро ЦК, яке контролював Ден Сяопін. Формально Ху подав у відставку добровільно, у січні 1987, публічно розкаявшись. Як нагорода за змову, він був обраний у листопаді до нового Політбюро Центрального комітету КПК XIII скликання. Позбавлений реальної влади Ху Яобан засідав у ньому до квітня 1989 року, після чого помер за дивних обставин, схожих на отруєння.
Протести 1986 року не оминули і Шанхай, де Цзян Цземінь обіймав ключові посади мера та партійного керівника. Майстерно маневруючи, йому вдалося збити їх напруження, уникнувши широкого застосування сили. Це помітили у Пекіні.
Хоча протести вдалося пригасити, проблеми, які їх породили, залишалися невирішеними. Ідея реформ, що обмежують владу КПК, була віддана анафемі як спроба "буржуазної лібералізації", але зачистка її прихильників, у тому числі й у лавах КПК, вимагала часу. Ден Сяопін зайняв обережно-вичікувальну позицію, провівши на пост Генерального секретаря поміркованого Чжао Цзіяна, фігуру свідомо перехідну, на яку потрібно було списати витрати перехідного періоду. Водночас уряд прискорив згортання системи державного регулювання цін, що призвело до інфляції та нової кризи. І 1989 року по всьому Китаю почалася нова хвиля протестів.
Швидко зорієнтувавшись, Цзян Цземінь зробив ставку на підтримку Ден Сяопіна. Він успішно, і знову без великого застосування сили, придушив у Шанхаї протести, завдавши ударів по їхнім ідейним центрам, зокрема, закрито незалежний журнал World Economic Herald. Він також зумів на деякий час ізолювати у гостьовому будинку, без зв'язку із зовнішнім світом, голову Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників, одного з непідконтрольних Ден Сяопіну членів Політбюро ЦК КПК Вань Лі. Ден використав цю паузу для організації Вань Лі тривалої поїздки до США та Канади, усунувши його від участі у прийнятті рішень про придушення студентських заворушень. Ця, найважливіша на той час, послуга, безперечно, була зарахована Цзян Цземіню в актив.
Виведення з гри двох супротивників у складі Політбюро — Вань Лі і Ху Яобана, що раптово помер, зміцнив позиції Дена, які ослабли перед тим до небезпечної межі. Це дозволило його прихильникам відправити у відставку Чжао Цзіяна, який виступив за переговори та пошук компромісу із протестувальниками. 19 травня Чжао востаннє виступив публічно, переконуючи демонстрантів розійтися, а 20 прем'єр Держради КНР Лі Пен оголосив про введення воєнного стану. Чжао Цзиян був знятий з усіх постів без пред'явлення будь-яких звинувачень і поміщений під домашній арешт, під яким залишався до самої смерті, через 15 років. Рішенням IV пленуму ЦК КПК 24 червня 1989 р. він був визнаний винним "у підтримці заворушень та розколу партії".
В умовах надзвичайного стану влада перейшла до уряду на чолі з Лі Пеном, за яким стояв Ден. Лі Пен і зробив брудну роботу з розгону Тяньаньмен, із загибеллю приблизно 10 тисяч осіб (офіційно китайська влада визнала 200 загиблих).
Після усунення Чжао Цзияна постало питання про нового генсека, який мав відповідати цілому списку вимог, як біографічних, так і особистих. Цзян Цземінь, визнаний відповідною кандидатурою, був в останніх числах травня викликаний до Пекіна, де йому повідомили, що його обрано на місце Чжао. 24 червня 1989 року новий генсек був обраний офіційно. Таким чином, посада Генсека КНР більше місяця залишалася вакантною — втім, в умовах тіньового всевладдя Ден Сяопіна це мало на що впливало.
До самої смерті Дена, Цзян Цземінь, по суті, залишався простим виконавцем його планів, хоч і намагався зміцнити свої позиції, щоб утриматися і після відходу свого творця. Саме в цей період Китай і провів реформи, які прийнято вважати успішними. Але сильна економіка, що базується на західних інвестиціях і технологіях, заперечуючи при цьому західні цінності, і стала, в результаті, одним з головних головних болів Заходу, який необачно її породив – сумнівний успіх. Для Заходу – у всякому разі.
Втім, коли хтось втрачає, хтось і знаходить, і для верхівки КПК економічний зліт Китаю став безперечним успіхом. Треба визнати і те, що для сотень мільйонів жителів Китаю, які вибралися з безпросвітної бідності маоїзму, китайський економічний зліт теж означав певний успіх. Щоправда, ціна цього успіху для рядових китайців була дуже високою, а сам успіх лише відносним. Сьогодні Китай накриває нову кризу, подібну за своєю природою до кризи 1986-89 років.
Але повернемося до історії сходження та заходу Цзян Цземіня. Виконуючи волю Дена, хоча, мабуть, і за своїми переконаннями, Цзян Цземінь, протягом 14 років, старанно душив у Китаї всі прояви свободи, громадянської самосвідомості і будь-якої ініціативи, яка не отримала схвалення з боку КПК, разом із пакетом керівних вказівок. Він незмінно з глузуванням відгукувався про демократію і над усе ставив стабільність. У 1993 році Цзян зайняв посади голови КНР та голови Центральної військової ради, об'єднуючи в руках три ключові посади в державній системі КНР, які дають у сумі всю повноту влади. Така практика потрійного поєднання була продовжена та його наступниками.
Цзян займався мирною передачею КНР Гонконгу в 1997 році, в ході якої, серед іншого, зустрічався з принцом Чарльзом. Майбутній британський король залишив про нього щоденниковий запис, що проник у ЗМІ в 2005, назвавши Цзян Цземіня та його оточення "жахливими старими восковими фігурами".
Непричетний до розгону протестів на Тяньаньмень, Цзян Цземінь компенсував цю помірність жорстоким придушенням руху Фалуньгун (法轮功), розглянувши у ньому небезпечного конкурента правлячої партії. У роки його правління Китай вступив до Світової організації торгівлі у 2001 році, виграв заявку на проведення Олімпійських ігор у 2008 році, і став сьомою економікою світу під повним контролем КПК.
Зміцнивши КПК у ролі єдиної політичної сили Китаю, Цзян у 2000 році відкрив її ряди для вихідців із приватного бізнесу, обґрунтувавши це доктриною "трьох представництв". Закріплена в конституції, ця доктрина стверджує, що партія має представляти "передові продуктивні сили суспільства", включаючи багатих підприємців, на відміну від традиційного акценту на робітників та селян.
Цзян Цземінь приділяв багато уваги пропаганді антизахідних настроїв, граючи на болючих точках ханьського націоналізму. Він доручив шанхайській кіностудії розробити диснеївським Міккі Маусу та Дональду Даку китайські альтернативи, і звеличував, як зразок високої моралі та доблесті, Чжу Цзиціна, письменника з його рідного Шанхая, який, за канонічною версією подій, у 1948 році, на знак протесту проти політики США відмовився від їжі і помер від прободіння виразки шлунка. Незалежно від міри правдивості цієї історії, вона особливо гарна, якщо згадати, де в цей час працював сам Цзян Цземінь.
До заслуг Цзян Цземіня відносять і його звільнення з керівних постів у 2002-2003 роках, який описують, як "мирний", що заклав основи ротації влади, а з нею і паростки якоїсь подоби демократії. Але нічого мирного у відході Цзяна не було, він зі своїм шанхайським кланом просто програв в апаратній боротьбі "шарпеїв під килимом", причому двічі. Спочатку клановий розклад сил у Політбюро змусив Цзян Цземіня погодитися на внесення до Статуту КПК межі у два строки на посаді Генерального секретаря. Потім Бо Сілай, ставленик Цзяна у боротьбі за посаду генсека, виявився знятий з усіх постів, і засуджений 21 вересня 2002 року до довічного ув'язнення за звинуваченнями у перевищенні посадових повноважень та корупції.
Обмеження в два терміни було лише тимчасовим міжклановим компромісом. Його скасували в 2018 році, за ініціативою Сі Цзіньпіна, якому ніхто вже не наважувався заперечувати, а Цзян Цземінь і Ху Цзіньтао, які залишили пост генсека після 13 і 10 років перебування на ньому, просто не мали ресурсу, щоб підім'яти під себе всю КПК, цілком .
Смерть Цзян Цземіня, природна, з урахуванням його віку, стала дуже символічною. Вона трапилася в той переломний момент, коли "соціалізм із китайською специфікою" вже явно зжив себе, через що Тяньаньмень-2 виглядає неминучим. Звичайно, це трапиться не завтра, але в найближчому майбутньому, причому результат протистояння заздалегідь не вирішений наперед. Звичайно, КПК битиметься за збереження своєї влади не шкодуючи нікого. Але неофеодальний авторитаризм не відповідає сучасному світу. Він все більше нагадує динозавра у глухому еволюційному безвиході.
Парадоксально, але багато з тих, хто вимагає відходу Сі, згадують Цзяна з любов'ю, навіть якщо народилися після його звільнення з усіх постів. На противагу і в пику Сі Цзіньпіну, що все сильніше закручує гайки, в Китаї став популярний образ "дядечка Жаба", при якому економіка зростала, життя ставало все кращим, а Китай не був таким авторитарним і закритим, і у нього був хоч і трохи безглуздий, але добрий і веселий лідер, любитель співати і музикувати на публіці, знавець поезії та літератури, який володів англійською, російською, японською, французькою, німецькою та румунською мовами.
Нічого спільного з реальністю цей пряниковий образ, зрозуміло, немає. Але за відсутності у суспільстві бачення виходу із сьогоднішнього глухого кута його поява природно.
Втім, смерть Цзян Цземіня дає натяк на вихід. Вона збіглася з іншою датою: зі 148-річчям від дня народження Уінстона Черчілля, послідовного та розумного антинациста та антикомуніста, одного з перших, хто розглянув загальне коріння цих явищ. Звичайно всякий збіг випадковий — але sapienti sat.
