Ніби перемога. Що нам дає рішення Венеціанської комісії з мови
У нас знову #перемога. Сайт Міністерства освіти і науки повідомляє, що Венеціанська комісія не підтримала претензій Угорщини до скандальної мовної статті закону "Про освіту". Правда, формулювання виглядає, щонайменше, цікаво: комісія "прийняла аргументацію" української сторони у відповідь на закиди, що стаття "звужує права представників національних меншин". Що в даному випадку означає "прийняла аргументацію", не цілком ясно, і головне, що поки немає можливості верифікувати цю заяву: на сайті комісії вердикту ще немає. Але все ж приймемо, що "прийняла аргументацію" - це не "взяла до відома", а саме погодилася з доводами Києва. Тим більше що МОН посилається на рішення ВК, що питання змісту та обсягу прав меншин належать виключно до компетенції Конституційного Суду України.
Чи випливає з цього, що проблема вирішена? Навряд чи. Україна вийшла переможницею в суперечці, але інцидент аж ніяк не вичерпано.
По-перше, тому, що, витяги з рішення ВК цілком ясно дають зрозуміти: питання залишаються. Україні рекомендовано продовжити перехідний період, і ця рекомендація прийнята - тобто, мовна стаття не запрацює, як передбачалося, з 2020 року. І навколо рамок цього періоду нас ще чекають баталії - як на внутрішній, так і на зовнішній арені. Зрештою, очевидно, що гра з часом в цьому контексті передбачає і варіант з фактичним мораторієм на введення горезвісної сьомої статті.
По-друге, ВК підкреслює (синонім це для слова "наполягає"?), що Україні слід максимально широко використовувати можливості Пункту 4 статті. І МОН абсолютно не заперечує. Варто ознайомитися з цим пунктом, тому що в ньому міститься, по суті, ще один запобіжник від повномасштабного і "інклюзивної" запуску закону. Наведу його повністю: "В освітніх установах згідно з програмою освіти можуть мати одне або декілька дисциплін на двох або більше мовами - державною мовою, англійською мовою, інших офіційних мовах Європейського Союзу". Тобто, нам настійно радять вибудувати програми таким чином, щоб у тих же угорців не залишалося претензій щодо недостатнього рівня викладання рідної мови - та ми не проти. Це, звичайно, жодною мірою не капітуляція, а мудре соломонове рішення. Яке тепер доведеться поширити і на ті меншини, чиї історичні батьківщини буянили менше, ніж Угорщина.
Нарешті, в-третіх. Знову-таки, ВК вважає, що мовна стаття 7 Закону про освіту - рамковий (МОН - так-так, згоден), і "ряд питань застосування мов має вирішуватися спеціальними законами". Тобто, нас чекає тривала епопея з прийняттям нових нормативних документів. Яка, як свідчить увесь наш законотворчий досвід у цій сфері буде супроводжуватися серйозними баталіями і договорняками, до власне мов відношення не мають, а на виході може вийти щось, фактично обессмысливающее початкову ініціативу. До речі, стануть наші чиновники і політики намагатися пояснити це своїм колегам у Будапешті? Тим більше що угорський прем'єр Віктор Орбан заявив, що рішення ВК позицію республіки не змінить. Так, у нього, звичайно, вибори на носі, і з цієї теми буде вичавлений максимум можливого. Але ж це саме Верховна Рада підкинула Орбану ідею, чи не так?
І, кажучи ширше, коштувала формальна перемога конфліктів - нехай і різного ступеня напруженості - практично по всьому периметру наших кордонів з Євросоюзом? Не було доцільніше спочатку ознайомити ту ж ВКЛЮЧНО з проектом та забезпечити належний рівень дипломатичної підтримки прийнятому документу, а не ставити сусідів перед фактом? Адже в результаті ми ризикуємо отримати черговий іміджевий закон. Хороший, схвалений на європейському рівні - але неробочий.
