Броманс з Макроном за спиною у Меркель. Навіщо Зеленський побував у Парижі

Президент України Володимир Зеленський на тлі демонстрації військової сили Росією сьогодні зустрівся в Єлисейському палаці з французьким колегою Еммануелем Макроном.

Переговори затяглися до півтори години. Сторонам, як писала вдень "Європейська правда" з посиланням на джерело в українській делегації, навіть довелося скасувати зустріч у розширеному форматі.

Коли Макрон і Зеленський закінчили обговорювати нагальні питання в індивідуальному порядку, до них по відеозв'язку приєдналася і канцлерка Ангела Меркель, яку з якихось причин у Париж не запросили. Або ж у неї був настільки ж "щільний графік", як у президента Єврокомісії і соратниці канцлерки ФРН Урсули фон дер Ляєн, яка відмовилася відвідати Київ на 30-ту річницю незалежності.

Загалом, сьогодні світло софітів, залучених новим і масштабним проявом агресії Кремля, падало виключно на столицю Франції.

У Париж Володимир Зеленський у ролі політика приїхав уже вдруге.

Його перший візит відбувся 15 квітня 2019 р. Тоді ж згорів знаменитий Нотр-Дам де Парі. Другий раз він приїхав до Франції два роки по тому, і знову пожежа — на цей раз у передмісті Парижа Обервільє, де загорівся величезний склад. У результаті було припинено рух поїздів.

На ділі ж це єдина "гаряча" новина — або скоріше тенденція, якщо оцінювати візит Зеленського в цілому.

Нехай деталі зустрічі в Єлисейському палаці так і залишаться за закритими дверима, але цілі і завдання, які ставив перед собою український президент, в цілому були прогнозовані.

Ключова тема і вона ж причина для візиту — це, власне, ескалація в стосунках між Україною і Росією. У себе вона включає такі "підтеми": нову зустріч нормандської четвірки; стара ідея фікс — надання Україні Плану дій щодо членства і гарантії євроінтеграції як щит від російської агресії.

Під час спільного з Макроном брифінгу Зеленський висловив надію, що саміт лідерів "Нормандії" цілком "можливий" і зараз країни-учасниці на рівні радників опрацьовують "кластери" по Донбасу. Простою мовою: кожен готує "покрокові" пропозиції до Мінським угод.

Перезапустить чи це мінський і нормандський процеси, невідомо. Але на Банковій дуже сподіваються, що з нинішньої підтримкою України Брюсселем та Вашингтоном вдасться посадити Володимира Путіна за стіл переговорів.

При цьому Зеленський також позитивно відгукнувся про можливе проведення двосторонніх переговорів між Джо Байденом і Володимиром Путіним де-небудь в ЄС у найближчі місяці. Що, як відомо, американський президент запропонував господареві Кремля під час недавньої телефонної розмови.

Банкова розраховує, що Путін, який ігнорує зустрічі нормандської четвірки, може, хоча б прислухається до Байдена.

До того ж такі переговори можуть надати нового імпульсу підтримки України Сполученими Штатами і країнами Європи.

Для Банкової в ідеалі це євроатлантична інтеграція.

У Парижі, як розповів сам Зеленський, він просив у Макрона, по-перше, підписати декларацію про підтримку майбутнього членства України в ЄС, яку вже підписав Вільнюс; по-друге, підтримати заклики Києва надати йому ПДЧ напередодні червневого саміту Альянсу.

До речі, цікавий нюанс: з Меркель, за словами Зеленського, членство України в НАТО він не обговорював, тому що ... "конференція була форматом обговорення саме питання безпеки на сході України".

"А з паном Макроном ми обговорювали це питання", — додав він.

Це дуже схоже на те, що обидва молодих і "перспективних" президенти фактично списали канцлерку ФРН на берег, оскільки на чолі уряду їй залишилося пробути ще пів року. Але все ж пані Меркель — поки що канцлерка Німеччини і навіть без цієї посади є однією з найвпливовіших осіб у світі. З нею все ж варто рахуватися.

Ставка на Еммануеля

Насправді президент України в принципі під час брифінгу в Парижі не сказав більше, ніж в інтерв'ю французькій газеті Le Figaro, яке він дав 13 квітня.

Інтерв'ю виданням з країни, куди направляється лідер, — це нормальна практика. Найчастіше вони є свого роду дорожньою картою, анонсом майбутніх переговорів. Не тільки щодо їх змісту і сенсу, але також дають уявлення про настрої і готовності перемовника до діалогу.

Інтерв'ю Зеленського Le Figaro на відміну від інтерв'ю, що вийшло пізніше, італійській La Repubblica, відверто кажучи, досить деструктивне. У ньому поєднуються і плутаються думки і тези. Нехай думки і тези правильні.

Але з цього хаотичного потоку відповідей на питання Ізабель Лассер, з якою Зеленський чомусь спілкувався, як з власними виборцями, жонглюючи часом невдалими порівняннями і паралелями, можна зробити висновки. У будь-якому випадку з інтерв'ю стає ясно, чому вибір ліг саме на Еммануеля Макрона.

Макрон — не яструб. Його політика — зовнішня, внутрішня — як флюгер. У 2017 р. він був налаштований проти Путіна, через кілька років заговорив про необхідність відновити діалог.

Логічно шукати підтримки у такого президента. З огляду на те, що і Зеленський, напевно, й досі перебуває в полоні ілюзій. Про що свідчить, наприклад, ось цей пасаж з інтерв'ю: "Що таке бути готовим? Мати такі країни, таких друзів, таких президентів, до яких ти завжди можеш повернутися спиною і нічого не боятися.

Ми так жили в пострадянські часи, а раніше ми були однією країною під назвою Радянський Союз, ми так жили з Росією разом. Ми разом воювали з нацизмом, разом перемагали. Тому Україна не очікувала такого удару і не очікувала окупації Криму, війни на сході, не очікувала таких глибоко поганих відносин. Чому вони настільки погані? Завжди, коли між близькими людьми війна, тобі втричі болючіше, ніж коли війна з тим, кого ти ніколи не знав близько".

Тобто Зеленський вважає, що Україні жилося непогано разом з Росією під ковпаком СРСР. А як же Голодомор, червоний терор, репресії, ГУЛАГ?

Мабуть це вже не має значення для Зеленського, який проголосив себе під час виборів "президентом світу".

Миру з путінською Росією немає і не буде, поки в Москві править Путін, а то і довше. Але і Зеленський, і Макрон не залишають надії, що його якимось чином можна буде оформити. Або, принаймні, чергову його видимість.

Тому на Банковій і роблять ставку на Макрона. Крім того, у Зеленського розуміють, що зараз президент Франції, користуючись активною внутрішньовидовою боротьбою в Німеччині напередодні пенсії Меркель, перетягує на себе європейську ковдру.

Київ готується до періоду в житті ЄС після Меркель і його трансформації, адже Макрон після виборів до Бундестагу безумовно спробує підхопити лідерство в Європейському Союзі.

Хоча вірити в те, що нинішній лідер П'ятої Республіки зможе реанімувати нормандський формат, оскільки це один з інструментів перемоги на майбутніх виборах президента Франції, занадто оптимістично.

Нормандський формат — це чотири країни. Чотири лідера. А Путін навмисно ігнорує зустрічі нормандської четвірки — так, сьогодні він відмовився підключитися до переговорів.

Кремль явно взяв курс на руйнування цього переговорного механізму в його первісному вигляді. Медійною репетицією стала відеоконференція Путіна, Макрона і Меркель 30 березня, під час якої серед іншого обговорили і українське питання. Кремль це виставив як видозмінену "Нормандію", де справи вирішують "дорослі" політики.

Очевидно, що це і є справжньою метою Путіна: перетворити нормандський формат з "3 + 1" (Україна, Німеччина, Франція проти Росії) у "4-1", де Україна вже буде "придатком", як в деякому роді кремлівські маріонетки з ОРДЛО в Мінську.