Боси ООН і НАТО. Чому в США хочуть створити новий "Концерт націй"

Президент Ради з міжнародних відносин Річард Хаас і старший науковий співробітник Ради Чарльз Купчан в статті, опублікованій на сайті медіаорганізації Project Syndicate, пишуть про необхідність кардинально змінити структуру прийняття глобальних рішень, взявши за зразок систему XIX століття.

Гостра полеміка між США і Китаєм під час зустрічі представників двох країн, що відбулася на Алясці минулого тижня, — це поганий знак для двосторонніх відносин. Посилення суперництва між двома країнами чітко вказує на те, що світ, який розвивається з безліччю центрів влади, може бути передвісником епохи потужної конкуренції і нових конфліктів.

Головна проблема — це те, що нинішня міжнародна архітектура управління, велика частина якої створена незабаром після Другої світової війни, застаріла і не відповідає завданню збереження стабільності в світі. Система альянсів, орієнтована на США, являє собою клуб демократій, які погано справляються з налагодженням співпраці по ідеологічних лініях. Зустрічі на вищому рівні G7 або G20 носять епізодичний характер, а їх учасники витрачають занадто багато часу на торги за зміст комюніке. Організація Об'єднаних Націй - це є глобальний форум, проте в Раді Безпеки панує хаос, вона паралізована постійними членами з правом вето.

Що зараз потрібно, так це глобальний "Концерт націй" — неформальна група впливових країн світу. Слід звернути увагу на історію Європи XIX століття. "Європейський концерт" (Віденська система міжнародних відносин. — "ДС") — це об'єднання, куди увійшли Великобританія, Франція, Росія, Пруссія і Австрія, яке було створено в 1815 р. і яке забезпечило пів століття миру. На тлі ідеологічної багатоманітності не було домінуючої сили. "Європейський концерт" базувався на взаємних зобов'язаннях вести регулярний діалог і вирішувати суперечки мирно заради збереження цілісності регіону, що поклало кінець кривавим наполеонівським війнам.

"Глобальний концерт" зможе запропонувати кращий спосіб контролю в світі, де більше не будуть домінувати Сполучені Штати і Захід. Його членами будуть Китай, Європейський Союз, Індія, Японія, Росія і США, на частку яких у сукупності припадає приблизно 70% світового ВВП і всіх витрат на оборону. Включення в об'єднання цих шести важкоатлетів забезпечить "Глобальному концерту" геополітичний вплив, не допускаючи його перетворення в чергову балаканину.

Країни — члени "Концерту" зможуть відправляти своїх постійних представників у штаб-квартиру організації, місце розташування якої буде визначено за взаємною згодою. Зустрічі на вищому рівні будуть проводитися на регулярній основі і в міру необхідності — для розв'язання кризових ситуацій. Регіональні організації Африканський союз, Ліга арабських держав, Асоціація держав Південно-Східної Азії і Організація американських держав нехай і не стануть офіційними членами об'єднання, однак також матимуть постійні представництва в штаб-квартирі. Учасники "Концерту" запрошуватимуть делегатів від цих організацій і інших країн взяти участь у зустрічах, на яких будуть обговорюватися питання, що стосуються цих регіонів.

Сучасний "Концерт", як і його попередник з XIX століття, зміг би забезпечити стабільний стратегічний діалог. І привернув би за стіл переговорів найвпливовіші держави, незалежно від типу їх режиму, тим самим відокремивши ідеологічні розбіжності щодо їх внутрішньої політики від питань, які потребують міжнародного співробітництва. Не буде формальних процедур і кодифікованих правил, сторони будуть покладатися на силу переконання і на компроміс для досягнення консенсусу.

"Концерт" буде консультативним, а не директивним органом, які займаються врегулюванням виникаючих криз, розробкою нових "дорожніх карт" і підтримкою колективних ініціатив. ООН та інші аналогічні організації збережуть свої функції оперативного контролю. Тому "Концерт" буде доповнювати, а не замінювати нинішню міжнародну архітектуру, перебуваючи, втім, на її "вершині" і затверджуючи рішення, які потім можуть бути прийняті і реалізовані іншими організаціями.

Подібно "Європейському концерту", сучасний "Концерт" сприятиме стабільності в світі, віддаючи перевагу територіальному статус-кво і суверенітету, що виключить (крім випадків, коли є міжнародний консенсус) застосування військової сили або інших засобів примусу для зміни існуючих кордонів або повалення режимів. Учасники "Концерту" залишають за собою право вживати заходів в односторонньому порядку, коли вважають, що їх життєво важливі інтереси знаходяться під загрозою. В ідеалі ж завдяки постійному стратегічному діалогу такі односторонні кроки робилися б рідше і не були б настільки дестабілізуючими.

"Концерт" також буде займатися формуванням колективної відповіді на довгострокові виклики на кшталт протидії нарощуванню кількості зброї масового знищення, а також боротьби з терористичними угрупованнями, розвитку охорони здоров'я в усьому світі, формування правил для кіберпростору і боротьби зі зміною клімату. Ці важливі питання дуже часто провалюються в інституційні прірви, які "Концерт" зможе закрити.

Уявіть собі, як би все було, якби "Глобальний концерт" з'явився після холодної війни. Великі держави змогли б запобігти або, принаймні, зробити набагато менш кровопролитними громадянські війни в Югославії, Руанді і Сирії. Росія і США, можливо, змогли б знайти спільну мову щодо архітектури безпеки для Європи, не допустивши виникнення нинішніх суперечок щодо розширення НАТО і запобігши захопленню Росією територій в Грузії і Україні. Пандемію коронавіруса можна було б ефективніше стримувати, якби впливова група лідерів координувала заходи з першого її дня.

Заглядаючи в майбутнє, можна сказати, що таке об'єднання світових держав стане майданчиком для мінімізації ризику того, що розбіжності між США і Китаєм по Тайваню спровокують серйозне зіткнення. Він міг би сприяти мирному виходу з політичних тупиків в таких країнах, як Афганістан і Венесуела. І він зміг би встановити норми, що обмежують втручання країн у внутрішню політику один одного.

Втім, створення "Глобального концерту" не стало б панацеєю. Збори світових важкоатлетів навряд чи гарантують досягнення консенсусу між ними, а успіхом часто буде ефективне керівництво, а не безпосередньо усунення загроз регіонального та глобального порядку. Ця група лідерів визнаватиме як ліберальні, так і неліберальні уряди як законні і авторитетні, що має на увазі відмову від давно існуючої західної концепції глобального порядку, створеного за його образом і подобою. Те, що в об'єднання увійде обмежена кількість найбільш впливових гравців, дозволить відмовитися від представництва на користь ефективності, зміцнення ієрархії і нерівності в міжнародній системі.

І все ж у "Глобального концерту" є одна величезна перевага. Він пропонує кращий і куди більш реалістичний спосіб досягнення консенсусу між великими державами. А те, що реально і можна досягти, завжди краще того, що бажано, але неможливо. У той же час нікому не цікава альтернатива настільки впливовій групі лідерів — некерований світ.