Бомбити не можна миритися. За іранську ядерну програму покарають Асада

30 квітня прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху у спеціальному зверненні до країни представив секретний архів іранської ядерної програми. Він заявив, що ядерна угода з Іраном "заснована на брехні", а Іран "прикладав великі зусилля для того, щоб приховати свою ядерну програму", докази чого здобула ізраїльська розвідка.

З прицілом на Трампа

З точки зовнішньополітичного ефекту головним глядачем виступи Нетаньяху передбачався, зрозуміло, американський президент - і, схоже, ізраїльський лідер точно вгадав момент: видається, що руки Трампа незабаром можуть виявитися пов'язані лавиною розслідувань, а також проміжними виборами, напередодні яких Республіканська партія відчуває себе невпевнено.

Сам Трамп відреагував передбачувано - коментуючи заяви Нетаньяху, він назвав неприйнятною ситуацію навколо ядерної програми Ірану і не виключив ймовірність того, що Сполучені Штати вийдуть із Спільного всеосяжного плану дій (СВПД). Причому прокоментував іранське досьє у своїй особливій манері: "Ця ситуація неприйнятна. Іранці не просто відсиджуються, нічим не займаючись. Вони запускають ракети, нібито, просто для ефектної телевізійної картинки. Я так не думаю. Однак це не означає, що ми не домовимося про укладення цієї угоди". Ось це заключне речення про що говорить, зокрема, про те, що, на відміну від боротьби з застосуванням хімічної зброї в Сирії, злагоди в іранському питанні між США та європейськими союзниками немає.

Європейці обережні

Вірніше, згода є, але зовсім протилежне американської позиції: європейці, не кажучи вже про Москві та Пекіні, просто-напросто не хочуть чіпати Іран. Для Москви це який-ніякий, але союзник, Китай тихо застовблює територію, зокрема, для своїх енергетичних проектів, а та ж Франція давно націлилася на повномасштабне відновлення співпраці. Тим більше що масштаб першотравневих заворушень у Парижі показує, що в продавлюванні своєї політичної лінії Еммануель Макрон впритул підійшов до "межі Олланда": модернізація Франції залежить від соціальних перетворень, які навряд чи подобаються пересічному виборцеві.

Втім, намагаючись вибудувати особливі відносини з Вашингтоном (до речі, це ж пробував зробити Ніколя Саркозі в більш стабільні та економічно передбачувані часи при Буші-молодшому), Макрон, мабуть, ретельно відполірував свої формулювання. Раніше він припустив, що Трамп вийде з СВПД. "Моя думка - я не знаю, що вирішить ваш президент, - полягає в тому, що він позбудеться цієї угоди з внутрішніх причин", - заявив Макрон журналістам на прес-конференції в Університеті Джорджа Вашингтона в ході офіційного візиту в США. Іншими словами, прямо критикувати такий розвиток подій французький президент не став.

Кілька обтічним виявилася і реакція Великобританії, яка намагається сьогодні усвідомити той факт, що Володимир Путін і його інформаційні солдати багато в чому причетні до успіху її "брексита" і активно брали участь в парламентських виборах на боці Лейбористської партії (точніше - "нової" Лейбористської партії, якою вона стала після відходу прихильників ідей Тоні Блера). У Британії заявили, що "життєво важливо переконатися, що Іран дотримується умов ядерної угоди (цікаво, яким чином, якщо Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) ідеологічно не помічено будь-яких діях, здатних викрити різноманітних "борців з глобалізмом"). Як-то й не згадати, коли б це МАГАТЕ виводила на чисту воду майбутніх господарів ядерних арсеналів.

Тим не менш підкреслюється, що Великобританія ніколи не була наївна щодо ядерної програми Ірану, і інспекції МАГАТЕ продовжують мати життєве значення для забезпечення того, щоб вона використовувалася для мирних засобів.

"Ми ніколи не були наївними щодо Ірану і його ядерних намірів. Ось чому інспекції МАГАТЕ, узгоджені в рамках ядерної угоди Ірану, є одними з найбільш великих і надійних в історії міжнародних ядерних угод", - говориться в заяві британського уряду. Крім того, в уряді Британії заявили, що "життєво важливо переконатися, що Іран дотримується умов угоди і що ядерна програма Ірану виключно мирна. Правда, спосіб такого переконання, крім горезвісних інспекцій, які в подібних країнах пускають лише туди, де вони навряд чи можуть що-небудь побачити, - не вказано. В даному випадку ефективна робота ізраїльської розвідки, як бачимо, замінила багато інспекції та інший дипломатичного політесу протягом десятиліть.

Коаліціонери і корупціонери

Так що, загалом, питання вже не в тому, вірити чи не вірити, а в наявності волі до дії, правильної конфігурації союзників і оптимальному алгоритмі вирішення іранської проблеми. Адже очевидно, що легалізація Іраном ядерного арсеналу остаточно розвалить всю архітектуру угод про нерозповсюдження ядерної зброї.

Між іншим, глибокою тріщиною в фундаменті цього міжнародно-правового режиму стала не тільки КНДР, але і доказ досконалішою фіктивності Будапештського меморандуму, оскільки дії Заходу в 2014 році успішним стримуванням російського агресора назвати не можна. У той же час наявність в України ядерного арсеналу зробило б напад Росії неможливим - а тепер західні підписанти меморандуму мають задоволення спостерігати розміщення російських ядерних боєголовок в окупованому Криму.

Яструбина позиція Ізраїлю в даному випадку повністю обгрунтована - якщо з такими країнами, як ОАЕ, Туреччина, а з недавнього часу і Саудівська Аравія, знаходити компроміс в останні роки вдається, то Іран не упускає можливості нагадати про своє бажання знищити Ізраїль парою ядерних бомб. У цьому контексті В квітні і травні почастішали хірургічні удари ізраїльтян по використовуваних іранськими "проксі" військових базах в Сирії.

Схоже, що ця тенденція буде тільки посилюватися, так як навколо димлячих руїн колишньої Сирійської Арабської Республіки наростає пожвавлення. Воно пов'язане, можливо, з планованої масштабною операцією зі знешкодження Асада і тієї орди найманців з Ірану, Росії, шиїтів з Лівану, Афганістану і навіть Пакистану, на якій і ґрунтується його недобитий режим.

Роль Ізраїлю в такої затії - з точки зору інформації, авіаційної підтримки і ударів спецназу - буде незамінною, навіть якщо офіційно він не буде входити в будь-які коаліції, яких і так створено надмірно багато.

Примітно, що новий держсекретар США Майк Помпео в ході недавнього візиту в Саудівську Аравію піддав різкій критиці регіональну політику Ірану і закликав країни Перської затоки об'єднатися проти іранської влади. "Іран дестабілізує регіон. Він підтримує групи бойовиків і терористів, він постачає зброю повстанцям-хуситам в Ємені. Він також підтримує режим вбивці Асада", - заявив Помпео.

Ці прості істини, безсумнівно, викликають непідробне обурення в міжнародному голуб'ятнику руху за мир, яке ніби повернулося на машині часу з п'ятдесятих років минулого століття, тільки в цей раз, принаймні в Європі, представлено не "лідерами робочих передмість у дерев'яних черевиках, а цілком респектабельні корупціонерами.

Воювати?..

Взагалі, в певному сенсі зовнішня політика Тегерана, повязавшего Москви застосуванням бойових отруйних речовин і використовує її як збройовий магазин і гаманець (не іранці ж платять високопоставленим пацифістам в процвітаючих європейських країнах - небезпечно, та й нічим), є прикладом майстерного східного підступності. Вирватися з цих обійм Кремлю вже не судилося.

Але чи здатна Росія по-справжньому підставити плече Ірану в умовах наростання санкцій і внутрішнього занепаду, а також хронічних провалів своєї військової галузі та прикрих інцидентів у власних рядах збройних сил - сказати непросто. Тим більше що РФ більше дорожить зв'язками з Ізраїлем, який на повну котушку використовує необхідність Москви в певних індульгенції, а також той факт, що частина російської еліти в минулому (як мінімум) користувалося послугами Ізраїлю для легалізації придбаних у 90-х капіталів. Втім, до честі Ізраїлю, ті військові технології, до яких він відкрив доступ російською, давно застаріли, а приблизно десятирічний досвід показує, що повторити цю продукцію Москва і якщо здатна, то з великими труднощами.

У будь-якому випадку навряд чи США і їх союзники - і європейські і близькосхідні - стануть воювати з Іраном на його території, навіть якщо буде підтверджений факт обману. Але воювати з усією неминучістю будуть - тільки в Сирії (вже помітно, що в рамках підготовки до такого сценарію американці готують до нової конфігурації свої укріпрайони на її території, скорочено присутність саудівських військ в Ємені, проведено і проводиться ряд масштабних навчань). Адже саме подібна кампанія, паралельно з одностороннім, цілком можливо, посиленням санкцій - остаточно виснажить і розорить Іран, влада в якому мало не впала минулої зими саме з причин втоми від війни і того розорення, яке вона приносить звичайним громадянам цієї країни.

Однак, схоже, остаточного плану ефективного врегулювання у Вашингтоні та інших столицях поки немає - а це дає Тегерану і Москві час для втілення нових каверз і деякого посилення.

Що ж стосується США, то Трампу - якщо мова піде не про швидкої і переможної кампанії - доведеться подолати опір ліберального флангу власної політичної системи, а зробити це не так просто, як раніше, оскільки почастішали випадки підтримки помірними республіканцями тих чи інших кандидатів від Демпартії у виборчих кампаніях з високим пріоритетом.

...Або не воювати?

Існує й інша причина, по якій західні країни і Китай обережно ставляться до перспективи руйнування СВПД - це побоювання щодо того, що північнокорейський лідер зірветься з гачка. Правда, існують великі сумніви щодо того, чи знаходиться Кім на такому гачку в принципі.

Зрозуміло, привід відновити випробування він отримає залізний - але те, що відбувається навколо КНДР сьогодні більше нагадує промо-кампанію якогось серіалу, в якому ділі Трамп - і справді досвідчений фахівець. Може бути, звичайно, що Кім Чен Ин вирішив приміряти лаври Хрущова чи Горбачова, хоча до їх досвіду в Північній Кореї (і навіть в Китаї, незважаючи на всі його успіхи в справі будівництва капіталізму) ставляться вкрай несхвально.

Інша справа, що можна вірити - при бажанні - у те, що у Пхеньяна не залишилося ресурсів для продовження гонки, і там згодні з грою в збереження обличчя. Але це тонка і складна комбінація, в рамках якої всі учасники думають одне, говорять інше, а роблять третє.

Правда, згідно Трампу, США все-таки можуть вийти з нинішнього ядерного угоди, і такий крок не створить проблем переговорів з Кім Чен Ином про денуклеаризації Північної Кореї. "Я думаю, вихід з угоди послав би правильний сигнал Пхеньяну. Ви ж знаєте, що через сім років угода з Іраном закінчується, і він отримає можливість і далі вільно створювати ядерну зброю", - зазначив Трамп.

Забавно, що президент Трамп, як і президент Обама, проявляє турботу про таке майбутнє, в якому вже не буде президентом - і, між іншим, деякі чиновники попередньої адміністрації, прямо причетні до іранської угоди, заявляють, що головна мета Трампа полягає в руйнуванні спадщини Обами. Причому - незалежно від сфери та галузі, в якій таке спадщина має місце бути.

Але, здається, ситуація все-таки набагато складніше: більше чотирьох років тому Обама допустив перехід "червоної лінії", що дозволило державам-ізгоям повернутися на міжнародну арену. Ракетний удар по Асаду восени 2013 року з величезною ймовірністю зробив би неможливою анексію Криму Росією.

Тепер все це інферно необхідно як-то розгрібати - і, можливо, не так сам по собі Дональд Трамп, як його яструбина адміністрація, не страждаюча ілюзіями щодо Путіна, Асада, Хаменеї або Кім Чен Ина, інтуїтивно обрала правильний шлях. А ізраїльські розвідники лише посилили своєю зразковою роботою цей вектор в політиці американського уряду - вектор, спрямований на вирішення терзають світ проблем, а не їх заговорювання.

Характерно, втім, що Трамп відмовився відповідати на питання про те, чи вийдуть США з ядерної угоди до 12 травня, коли настане крайній термін для прийняття відповідного рішення. "Поживемо - побачимо", - сказав глава держави. А до того часу в Середземне море увійшла авіаносна група ВМС США, здатна якщо не знищити ірано-російські війська у Сирії за один раз, то, принаймні, надовго зробити їх непотрібними для цілей Тегерана і його маріонеток в Дамаску і Москві.