Великий переполох у Єрусалимі. Що задумав Трамп зло Держдепу
6 грудня, як вже писала "ДС", президент США Дональд Трамп визнала Єрусалим столицею Ізраїлю. Також він дав вказівку Державному департаменту почати процес перенесення посольства США з Тель-Авіва у Вічне місто і нагадав, що де-факто це і так столиця країни, адже там розташовані будівлі парламенту, Верховного суду, офіси прем'єр-міністра і президента. На думку американського президента, це рішення ні в якому разі не загрожує мирним переговорам Ізраїлю і Палестини, але передбачає досягнення "великої угоди" для обох сторін.
Виступ Трампа викликало позитивну реакцію прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, яка була цілком передбачуваною, адже його країна десятиліттями домагалася такого рішення, а міністр транспорту Ісраель Кац раніше називав його найбільш справедливим та історично правильним кроком. І в цьому є своя частка правди — в кінці кінців, євреї заснували це місто як столицю свого давнього держави, а не як місце, де Пилат дозволить розіп'яти Ісуса, а Мухаммед вирішить вознестися на небо.
А раптом рвоне?
Однак реакція світової спільноти була передбачувано негативною. Адже це тільки згідно з ізраїльським законодавством місто є "єдиною і неподільною" столицею єврейської держави. А згідно з міжнародним правом його східна частина вважається незаконно захопленої Ізраїлем у 1967 р., а статус міста, згідно з мирним договором 1993 р., повинен бути визначений в ході переговорів цієї країни з Палестиною.
Тому відразу ж після появи інформації про нещодавній телефонній розмові з главою Палестинської держави Махмудом Аббасом, в якому Дональд Трамп заявив про свій намір, новина викликала знову-таки передбачувано негативну реакцію у багатьох країнах, міжнародних організаціях і навіть серед американської еліти. Про можливу дестабілізацію регіону внаслідок подібних дій американському президентові відразу ж сказав не тільки його палестинський телефонний співрозмовник (прес-секретар якого до того ж додав, що "світ заплатить високу ціну" у разі зміни Вашингтоном статусу Єрусалиму). До нього приєдналися король Йорданії Абдалла II, президент Єгипту Абдул Ас-Сісі, генеральний секретар Ліги арабських держав Ахмед Абуль Гейт, представники Саудівської Аравії та Іраку, що не дивно, так як арабські країни дуже часто висловлювалися в підтримку своїх палестинських побратимів.
Організація ісламського співробітництва (57 країн) заявила, що "якщо президент США Дональд Трамп визнає Єрусалим столицею Ізраїлю, це буде актом агресії проти мусульманського світу", і закликала всіх своїх членів перервати зв'язки з державами, які слідом за США переведуть диппредставництва в Єрусалим. А один з найбільш впливових членів організації — Туреччина — запросила всіх її членів зібратися на надзвичайний саміт 13 грудня, щоб обговорити ситуацію навколо Єрусалиму. До того ж президент цієї країни Реджеп Тайіп Ердоган пригрозив розірвати дипломатичні відносини з Ізраїлем, якщо США перейдуть "червону лінію" в питанні Єрусалиму.
Вкрай негативно відреагували на наміри Вашингтона і за межами мусульманського світу. Зовнішньополітична служба Євросоюзу 5 грудня опублікувала заяву, в якій говориться, що "Європейський Союз ясно дав зрозуміти, що чекає критичної реакції на ті наслідки, які можуть мати будь-які рішення або односторонні дії щодо зміни статусу Єрусалиму". Ця позиція збігається з думкою лідерів ЄС. Французький президент навіть передзвонив американському, щоб висловити стурбованість у зв'язку з можливістю одностороннього визнання Єрусалиму Сполученими Штатами як столиці Держави Ізраїль". А французький МЗС повідомив своїм співгромадянам про можливу активізацію акцій протесту на Близькому Сході, особливо на спірних територіях, і закликав уникати місць великого скупчення людей. Глава німецького Мзс Зігмар Габріель зазначив: "Визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю не заспокоїть конфлікт, а піділлє масла у вогонь".
Офіційний представник генсека ООН Стефан Дюжаррик заявив, що статус Єрусалиму повинен бути визначений на двосторонніх переговорах Палестини і Ізраїлю "згідно з резолюціями Ради Безпеки", і нагадав, що "генеральний секретар ООН неодноразово застерігав від односторонніх дій, які потенційно можуть підірвати рішення за принципом двох держав". Ситуацію вже виносять на обговорення Ради Безпеки ООН, яке, імовірно, відбудеться 8 грудня.
Проти рішення Дональда Трампа перенести американське посольство в Єрусалим виступили і видні представники його власної адміністрації: міністр оборони Джеймс Мэттис і держсекретар США Рекс Тіллерсон. Останній, щоправда, всіляко уникав публічних висловлювань з цього приводу. Але представник Держдепартаменту Хізер Нойерт, відповідаючи на питання, чи підтримує держсекретар рішення президента, сказала, що глава Тіллерсон "чітко заявив про свою позицію Білого дому і, думаю, міністерство оборони зробило те ж саме". Після чого додала: "Але в кінцевому підсумку рішення повинен прийняти президент — це його відповідальність". З чого можна судити, що чутки про незгоду зовнішньополітичного відомства США з позицією президента мають під собою грунт.
На користь цього, хоч і побічно, говорить і розіслане Держдепартаментом американським посольствам попередження про необхідність підвищення рівня безпеки та заборона відвідувати в особистих цілях найближчим часом Старе місто Єрусалиму, а також Західний берег річки Йордан.
Чого хоче Трамп
У цій ситуації головне питання — навіщо? Навіщо Дональд Трамп зробив крок, який гарантує не тільки злам нинішнього і без того примарно-тендітної рівноваги в арабо-ізраїльському конфлікті і перекреслює, схоже, процес мирного врегулювання, але і загрожує міжнародній правовій системі? Це, безумовно, забезпечить йому місце в історії, але такого пояснення явно недостатньо.
Пояснень тут кілька, хоча ситуацію пояснює швидше їх сукупність. Версія перша, найбільш негативна для Трампа, що стосується його упередженість, обумовлену особистими обставинами: його зять Джаред Кушнер — син лідера єврейської громади Нью-Йорка, а Іванка Трамп пройшла гіюр. Так і з "Бібі" Нетаньяху Трамп добре знайомий ще з тих часів, коли той мав адвокатську практику в Нью-Йорку. Загалом, Трампа підштовхнули до визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю з метою викликати негативну реакцію Палестини і вихід її з переговорного процесу. Що, в свою чергу, зробить головним "ворогом мирного врегулювання" її, а не Ізраїль, який жодного прийнятного палестинцями рішення пропонувати найближчим часом не збирається.
Друга версія припускає загравання Дональда Трампа з ядром своїх виборців, об'єднаним навколо Американо-ізраїльського комітету зв'язків з громадськістю або євангельських християн, яким майбутній президент обіцяв перенести американське посольство в Єрусалим під час своєї передвиборної кампанії. З урахуванням того, що з виконанням подібних обіцянок у Трампа як-то не дуже складається (обіцяв торговельну війну з Китаєм і дружбу з Росією, а вийшло навпаки), виконати "хоч би що-небудь" вже стає критично важливим для президента, який втрачає популярність.
Третя версія також стосується американських внутрішньополітичних процесів. Точніше, бажання відвернути увагу від постійних скандалів навколо Трампа та його оточення. І тут позиції президента досить сильні: адже він тільки вводить в силу раніше прийняті парламентом рішення, реалізацію яких в силу міркувань національної безпеки глава Білого дому мав право кожні півроку відкладати — так поступали і Клінтон і Обама. Та й сам Трамп спочатку. А тепер він просто не став цього робити, і Конгресу доведеться думати, що робити з Близьким Сходом, а не з президентом, якому він погрожує імпічментом.
Четверта версія пов'язана з двома попередніми, але більш позитивна для Трампа, так як відстоюється произраильскими експертами. Вона полягає в тому, що американський президент як відповідальний державний діяч просто виконує свої обов'язки та обіцянки Америки Ізраїлю, які 22 роки (з моменту прийняття в 1995 р. рішення про перенесення посольства в Єрусалим) не виконувалися. Менш розташовані до Трампу прихильники цієї версії вважають, що він знайшов законний привід показати владу і здатність не йти на поводу у громадської думки, при цьому зваливши відповідальність за можливі негативні наслідки на Конгрес (далі дивимося попередню версію).
І остання, п'ята версія стосується тиску на Палестину. "ДС" вже писала про можливе реченні палестинцям угоди, згідно з якою вони відмовляться від претензій на Східний Єрусалим взамін на створення свого повноцінного незалежної держави зі столицею в Абу-Дисе. Можливою добавкою буде зобов'язання Ізраїлю забезпечити безперешкодний і безпечний доступ мусульман до святих для них місцях в Єрусалимі. Адже жодне християнське держава не претендує на це місто, хоча для християн він теж священний. Навпаки, з-за постійної загрози терактів представники всіх трьох релігій не можуть почувати себе в безпеці при відвідуванні святинь.
Зрозуміло, що палестинці в коротко - і середньостроковій перспективі на це не погодяться. Але слід визнати, що для такого тиску на них Дональд Трамп вибрав досить вдалий момент. Політичний процес в Палестині давно зайшла в глухий кут: ФАТХ, керуючий палестинської громадою Західного берега Йордану, і ХАМАС, що контролює сектор Газа, який рік ворогують. Так що домовлятися кожного з цих рухів з ряду причин сумнівна, до того ж жодне з них не в змозі запропонувати позитивної порядку денного. Відповідно, спроба отак одразу розрубати гордіїв вузол і виключити їх з процесу врегулювання, просто спустивши рішення, цілком у дусі Трампа.
Але для цього потрібно нейтралізувати інших гравців. Як з цим справи?
Чому зараз?
У Саудівській Аравії змінюється влада, і наслідний принц Мухаммед вже неодноразово демонстрував, що він розумний і досвідчений у многоходовках. І напевно йому вистачить розсудливості, щоб не сильно втручатися в палестино-ізраїльські розбирання (публічні заяви не в рахунок) і не відхилятися від курсу на мовчазне і неформалізоване партнерство з Ізраїлем, оскільки справа може прийняти дуже вигідний для КСА оборот.
Інші арабські режими йдуть або в кільватері Ер-Ріяда, або давно вже навчилися співіснувати і навіть добре торгувати з Ізраїлем, як та ж Йорданія. До речі, саме Абдалла ІІ, а не ізраїльтяни, є головним — і дуже ефективним — противником ідеї створення повноцінного Палестинської держави. Єгипет вже давно непогано ладнав з Ізраїлем, а інспірований ззовні поява ИГИЛ на Синаї лише підтвердив очевидне: реальних неприємностей від терористів Каїру куди більше, ніж потенційних — від Цахалу. Сирія і Ліван з рівняння в якості самостійних гравців виключені.
Ердоган, звичайно, може і буде грати в світоча ісламського світу, як це вже було в історії з "Флотилією свободи", відправленої в 2010 р. з нібито гуманітарним вантажем на прорив ізраїльської морської блокади Гази. Дії ізраїльського спецназу і загибель кількох турецьких громадян, звичайно, зіпсували відносини двох країн, але це було невеликою жертвою за підскочив до небес рейтинг Ердогана в ісламському світі.
Як і тоді, він може розігрувати палестинську карту виключно заради власної вигоди, а не з ідеологічних міркувань. Зрештою, для неоосман що Медіна з Меккою, що Єрусалим — споконвічно сакральні території країни, чия столиця колись перекочувала зі Стамбула в Анкару.
Арабська політикум дивиться на палестинців з погано прихованим роздратуванням. Але гроші дає, хоч і стиснувши зуби. Дають навіть США, причому за $400 млн на рік. Адже можуть і перестати. Анкара ж — спонсор дуже примхливий і вимогливий.
Єдиний надійний патрон Палестини — Іран, але йому не по кишені перекрити всі ці потенційні втрати. І демарш Трампа, таким чином, набуває красивого вигляду асиметричного удару по інтересам Тегерана, який загруз у різної глибини конфліктах з усіма ключовими гравцями регіону (блокада Катару, до речі, була таким же ударом і млявість Вашингтона у вирішенні цієї кризи може бути продиктована не так безпорадністю, як доцільністю). З Анкарою ж Тегеран з чималою часткою ймовірності посвариться на ґрунті патронату над Палестиною.
Залишається, звичайно, Росія, але Ізраїлю завжди вдавалося знайти для неї засоби переконання. Так і Вашингтон може завдати тим чи іншим списочком...
У підсумку виходить те, про що Трамп говорить весь час, — Велика Угода. Сторгуватися, нехай і за різну ціну, виявляється, можна з усіма, крім Ірану, але адже саме стримування його амбіцій і було визначено як головний зовнішньополітичний пріоритет нинішньої адміністрації США.
Що до ризиків, то новий сплеск терористичної активності, за різними оцінками, неминучий. Так чому б не спровокувати його зараз, коли через ураження ИГИЛ вивільняються сили і ресурси, спрямовані на боротьбу з ним?
Велика війна? Іран не може собі її дозволити. Так що "і це пройде". А якщо ні, то посольство США ще треба побудувати, оскільки відповідних будівель в Єрусалимі просто не існує. А процес будівництва може бути дуже довгим. І це часткова страховка на випадок, якщо щось піде не так.
Правда, залишається деякий шанс, що горезвісний американський "глибоке держава" відіграє все тому вже в найближчі дні, в черговий раз виставивши президента безвідповідальним слабаком. На це може вказувати прохання Держдепу до ізраїльського Мзс на невизначений час утриматися від офіційної реакції на заяву Трампа. Втім, це може бути лише проявом обережності, і черговим свідченням фронди в Держдепі. Тим більше, що крісло під Тиллерсоном хитається все сильніше.
