Блокада Порошенко. Що змусить Путіна віддати Донбас у "хороші руки"

Петро Порошенко, як у таких випадках прийнято говорити у запоребриковых, "всіх переграв". Одним махом показав, хто в країні господар, а натомість "неправильної" блокади зробив правильну, авторизовану РНБО — в повній відповідності з принципом "не можеш перемогти — очоль". Причому ця правильна блокада дивовижним чином поєднується з пропозицією замість закону про окупованих територіях прийняти закон про цілісність України. Хоча, варто визнати, такі гойдалки створюють враження владної шизофренії, політичного двозначності і виключно ситуативної гри в відсутність довготривалої стратегії.

Але, як говорилося в одному культовому фільмі, сови — не ті, ким здаються. Для початку варто відзначити, що негласні пропозиції провернути подібний сценарій приходили з Вашингтона ще два роки тому (ми — суворий поліцейський, ви — законно сторона, що захищається жертва), але тоді все обмежилося напівзаходами зразок вирішення питання про статус добровольчих батальйонів (зверніть увагу, як тепер пропонується задіяти добровольчі мобільні групи для виявлення каналів контрабанди).

На думку джерел "ДС" в дипломатичних колах, відбувається цілком може виявитися черговий — уже другий — фазою досить витонченого плану, заснованого на тодішніх начерках.

Першою фазою було те чи мовчазну згоду, то заохочення блокади силами активістів. Тривале на місяці відсутність реакції з боку Банкової (і спорадична млява реакція) на дії Парасюка, Семенченко і іже з ними цілком могло бути якщо не змовою, то їх використанням втемну в розрахунку на очікувану реакцію тієї сторони.

Реакція дозволила перейти до наступної стадії, яка, що б не говорилося, аж ніяк не передбачає провокації зарубіжних партнерів на чергову хвилю антиросійських санкцій. І справа не стільки в тому, що причин для цього немає, скільки в тому, що тут мало що можна придумати: секторальні санкції так чи інакше охоплюють всі ключові напрямки економіки і фінансової сфери. Скажімо, відключення від SWIFT, по суті, тут мало що вирішує, оскільки пояснюватися з американською Фемідою з приводу сумнівних трансакцій і так мало кому посміхається. Особливо після того, як Deutsche Bank "потрапив" на добрий десяток мільярдів доларів, зокрема, за відмивання російських грошей.

При цьому "мінська" риторика Банковій укупі із зазначенням на тимчасовий характер блокади і "інтеграційної" законодавчою ініціативою спрямована не тільки на дотримання зовнішніх пристойностей — це сигнал зарубіжним партнерам, що процес повернення ОРДЛО залишається незмінним пріоритетом.

Аналогічним, хоч і зовні парадоксальним сигналом про намір злити ЛДНР стало заохочення Москви до "націоналізації" тамтешніми ватажками українських підприємств. По суті, це пастка: поза визнаного міжнародного статусу цих територій не легалізувати такий статус, ні позбутися від цих активів вони не зможуть. Така головний біль ні до чого навіть росіянам, не кажучи вже про більш пристойних покупців.

Цілком можливо, що хлопці в ОРДЛО і їхні російські куратори просто розраховували отримати малу мзду за повернення віджатого, але не розрахували сили.

Ці відступні — якщо вони взагалі будуть, можуть стати початком кінця їх кар'єр. Оскільки якщо мова тут йде про договорняк, то договірняк це виходить далеко за рамки Банкової і Кремля.

Тому що, як стверджує одне із джерел "ДС", варіант, дозволяє зберегти обличчя всім сторонам, полягає в тому, щоб передати віджаті в ЛДНР підприємства в розпорядження офіційно не афілійованих з Україною бізнесів. Скажімо, Ахметов внаслідок нинішньої історії зливає свої активи якимсь хеджинговым фондів і зливається сам — з проміжною стадією націоналізації в Україні або без такої. Хоча в першому випадку навряд чи йому світить повторити сценарій "Привату".

Навіщо це робити? Щоб, по-перше, звести підсумок до умовної нічиєю і збільшити частку міжнародних економічних важелів врегулювання на Донбасі. Простіше кажучи, сторонній капітал отримає більше можливостей для замирення сторін, ніж сторонні столиці (хоч аналогія і кульгає, але з піратством не розібралися міжнародні військові флотилії, а приватні компанії). Таким чином, у президентської блокади, крім усього іншого, вимальовується ще одна задача: аудит — оцінка залишився в ОРДЛО економічного потенціалу та його ціни для потенційних інвесторів — як умова підготовки до виборів. Іншими словами, це може виявитися заготівлею до переходу ОРДЛО під зовнішнє економічне управління при формальному повернення до складу України — в цій схемі вгадується цілий ряд випробуваних з часів завершення війн на Балканах шаблонів.

Залишається, природно, питання, що з цього всього поімеет Росія і чому вона взагалі повинна відмовлятися від такого дестабілізуючого Україну фактора.

Природно очікувати, що Кремль відразу відступить і капітулює, не доводиться: подібний крок загрожує дестабілізацією путінського режиму. Якщо описана схема в принципі існує не тільки у фантазіях, то скорочення російського присутність буде поступовим і навряд чи повністю зійде нанівець. Однак в іншому випадку санкційне тиск нікуди не дінеться. Тим більше що, незважаючи на триваючий хаос у Вашингтоні, США не мають наміру йти на чергову "перезавантаження", дуже високий шанс, що на квітневих президентських виборах у Франції переможе Еммануель Макрон (далеко не "маньчжурський кандидат"), а сентябрские в Німеччині можуть підтвердити статус Ангели Меркель.

Тим не менш ризики, що описана схема буде відпрацьована зовсім не так, як задумано, досить великі. Насамперед тому, що Росія — аж ніяк не одноосібно керована країна. Горезвісна війна кремлівських веж за вуха і автограф президента нікуди не дінеться. І тут варто відзначити, що тема "возз'єднання" ОРДЛО з Росією, кримським мотивами знову вкидається в інформаційний простір. Зокрема, вона мусується в контексті майбутньої поїздки Теслярської та Захарченко в Крим не тільки заради гулянки з нагоди анексії півострова, але і для участі в засіданні Інтеграційного комітету Росія–Донбас.

Однак виключити, що гру православно-фашистського лобі переб'є жадібність системи, не можна. Тим більше що Москві вже показують можливість отримати своєрідні відступні. Зокрема, слідом за капітуляцією "Газпрому" в суді заради збереження присутності на європейському ринку Єврокомісія висловила намір схвалити проект будівництва другої нитки Північного потоку.

З іншого боку, проблему можуть представляти як яструбина фракція в путінському оточенні, так і афілійований з нею російський генералітет, який відчув смак "великих перемог і великих грошей". Але останнім, крім права продовжувати сирійську м'ясорубку, дуже до речі (якщо співвіднести дати — роздача і газових і військових подарунків відбулася одночасно) підсунули перспективу пацифікації Лівії, яку в перспективі, до речі, світ може зустріти з куди меншим осудом, ніж сирійську авантюру.

Як би те ні було, напевно можна сказати лише одне: внаслідок подій останніх днів Україна опинилася на черговій розвилці можливостей. Описане тут не більше ніж один із ймовірних сценаріїв.