Санкції діють. Коли Калінінград попроситься до ЄС

Ця історія почалася, як часто буває в Росії, з виступу юродивого. 8 червня депутат-єдинорос Євгеній Фьодоров вніс до Держдуми законопроект про відміну постанови Держради СРСР "Про визнання незалежності Литовської Республіки" як антиконституційний.

Можна було б усе звалити на делірій, якби не два моменти. По-перше, Фьодоров очолює "Національно-визвольний рух" – ультраправе політичне об'єднання, яке виступає за територіальну цілісність держави у межах 1945 року – фактично ототожнюючи при цьому РФ та СРСР. Загалом, щонайменше авангард країни, що підсіла на історичну реконструкцію. І цей авангард засвітився і в Антимайдані, і на Донеччині.

По-друге, саме Фьодоров першим, ще 2013 року, запропонував вилучити з Конституції РФ положення про пріоритет міжнародного права над російським. Загалом, литовці напружилися небезпідставно.

Але минуло двадцять днів – і вже напружилися росіяни. Литва впровадила обмеження на залізничний транзит російських товарів через свою територію до Калінінградської області. За попередніми оцінками росіян, під заборону до перевезення потрапили 40-50% номенклатури вантажів, що перевозилися між Калінінградом та "великою землею".

Росія, як завжди, влаштувала істерику. Першим подав голос губернатор Калінінградської області Антон Аліханов: "Це спроба економічного удушення нашого регіону". Не залишився осторонь і путінський речник Дмитро Пєсков, заявивши, що рішення Вільнюса безпрецедентне, це "порушення всього і вся". Голова комітету Ради Федерації з конституційного законодавства Андрій Клішас був куди менш стриманий: "Спроба встановлення фактичної блокади Калінінградської області з боку Литви є порушенням суверенітету Росії над цим регіоном і може бути підставою для дуже жорстких і абсолютно законних (очевидно, з урахуванням примату російського права) міжнародним) дій".

У МЗС РФ викликали на килим тимчасову повірену у справах Литви Віргінію Умбрасене. У відомстві Лаврова "зажадали негайного скасування цих рестрикцій", назвавши кроки Вільнюса "відкрито ворожими", "провокаційними" і такими, що "порушують міжнародно-правові зобов'язання Литви, насамперед Спільну заяву Російської Федерації та Європейського союзу про транзит між Калінінградською від 2002 року". І, зрозуміло, теж погрожували якимись "діями захисту своїх національних інтересів".

Між тим голова тимчасової комісії Ради Федерації із захисту державного суверенітету (цікаво, від кого?) Андрій Клімов розродився гнівним постом, у якому закликав ЄС "виправити нахабну витівку Вільнюса" – "інакше він сам же дезавуює для нас легітимність усіх документів про членство Литви в ЄС і розв'яже руки для вирішення створеної Литвою проблеми транзиту Калінінграда будь-якими обраними нами способами". НАТО ж "де-юре починає руками однієї зі своїх країн-членів неприйнятну блокаду суб'єкта РФ" — тобто "пряму агресію" проти Росії, що "буквально змушує нас негайно вдатися до належного самозахисту"

Ці зразки публічних виступів і спічів тим більше промовисті, що прямого зв'язку між "скасуванням Литви" й скасуванням транзиту, а тим більше свавіллям Вільнюса, зрозуміло, немає. Просто набув чинності затверджений ще 15 березня Четвертий пакет санкцій ЄС щодо РФ, який, серед іншого, передбачає заборону транзиту російської продукції з чорних металів, включаючи сталь, територією Союзу.

Тож на цьому тлі звинувачення на адресу Литви виглядають анекдотично. Особливо з огляду на блокаду українських портів Росією. До речі, про те, що це кричуще порушення міжнародного права, розкішно проговорився заступник голови Ради Федерації Константін Косачов, критикуючи дії Вільнюса: "Такими темпами Захід може дійти і порушення Конвенції ООН з морського права 1982 року, де також є свобода транзиту і свобода відкритого моря, яка поки що дозволяє проходити суднам у Калінінградську область через "нейтральні води"

Що ж до "належного самозахисту", то, незважаючи на послідовне розкручування в російському медіапросторі тези про те, що Вільнюс дає Москві привід для війни, це ніщо інше як надування щік з метою приховати неминучу ганьбу. Річ у тім, що сухопутний транзит між Калінінградською областю та іншими регіонами РФ пасажирів та товарів, які не підпадають під санкції, ніяк не постраждав. Однак він займає меншу частину обсягу перевезень. І ситуація посилюватиметься з набуттям чинності наступними заборонами. З 10 липня – щодо цементу, інших будматеріалів, а також алкогольної продукції, з 10 серпня – щодо вугілля та інших твердих копалин, а з 5 грудня – і нафти.

Можливості гри на підвищення ставок на литовському напрямі в Росії досить обмежені. Силовий варіант в умовах агресії проти України, що триває, загрожує ядерним конфліктом з НАТО: для інших сценаріїв у РФ немає ні живої сили, ні техніки. Навіть з урахуванням білоруської армії – тим більше, що Лукашенко докладає титанічних зусиль, щоб мінімізувати участь РБ у бойових діях.

Можлива, звісно, спроба локального загострення на кшталт досвіду Ердогана з прориву блокади Палестини " Флотилією свободи ". Що ж, відремонтований після боїв в Україні "гуманітарний бронепоїзд", що йде на прорив із вантажем сталевого профілю – це якраз сюжет про загибель смертю хоробрих, але не надто розумних, улюблений російськими кіношниками і публікою, що нудьгує за підсанкційними голлівудськими спецефектами. Але проблем він не вирішить.

Так що залишається одне: капостити асиметрично, створюючи кризи іншого штибу. І збирати залишки торгового флоту, щоб вивести їх на лінію Луга-Балтійська. А це нелегко: адже зараз чи не кожен вільний борт, що залишається на ходу, залучається до постачання "сірого імпорту" в обхід санкцій. Та стан цих посудин робить їхню експлуатацію дуже ризикованою. Яскравий приклад – затонулий днями під Туапсе пором Lider Bulut, що регулярно курсував між Новоросійськом та турецьким Самсуном. І потім, вартість логістики у разі переходу на морське сполучення зросте в рази — але що вдієш, уявна велич обходиться дорого.

Питання, наскільки готові до цих поневірянь жителі Калінінградської області, серед яких і на початку двохтисячних вистачало тих, хто ратував за відновлення історичної справедливості – включаючи зміну назви та державну належність області. До речі, те саме питання від імені уряду СРСР кулуарно порушував перед владою ФРН 1990-го, під час об'єднання Німеччини, генерал Гелій Батенін. Бонн тоді відреагував дуже обережно, побоюючись зриву "основного" процесу. Але питання тим більше цікаве, що Потсдамська угода 1945 року, згідно з якою СРСР отримав контроль над Східною Пруссією, не містила жодних згадок ні про право на анексію цієї території, ні про включення її до складу Росії. Таким чином, контроль над нею Москва здійснює виключно де-факто. Тож питання про деокупацію регіону – та встановлення над ним юрисдикції ЄС у тому чи іншому вигляді – це опція, яка ще чекає свого часу. Синхронізація цього треку з кримським – як мінімум, медійна – напевно завдасть Кремлю чимало головного болю.