Бізнес президентів. Чому Німеччина не хоче відмовлятися від "Північного потоку-2"

Адміністрація Байдена оголосила про початок переговорів з Німеччиною про долю СП-2 — частина санкцій може бути пом'якшена, але тільки в обмін на виконання низки вимог, що прямо стосуються України.

Незакритий гештальт

На тлі того шаленого тиску, який чинять на Берлін США, ряд союзників і східних сусідів в питанні газопроводу СП-2, не можна не задатися питанням, чому все-таки німці так тримаються за нього? Адже американські парламентарії від обох партій, в свою чергу, закликають президента Байдена закрити питання з шкідницьким трубопроводом раз і назавжди.

Що це може означати — неясно, санкції проти самої Німеччини як держави? Байден, який прагне відновити відносини з Берліном, що важливо і в зв'язку з вересневими виборами, які ще невідомо як повернуться, на це не піде. Наскільки можна зрозуміти, Білий дім хоче зустріти німців на половині дороги — домогтися угоди, яка передбачає гарантований транзит через Україну на довгі роки і десятиліття вперед, що повністю суперечить завданням Москви як в умовах незавершеності проекту, так і за умови початку функціонування цієї труби.

Заковика в тому, що російській владі вірити не можна взагалі ні в чому. Сьогодні вона виконує угоду з Україною, по суті, як рішення суду, під пресингом тих же німців і під тролінг турків, які зробили РФ своїм сировинним придатком за її ж рахунок.

Проте швидше рано, ніж пізно Туреччина піде не тільки за азербайджанським, а й за туркменським і казахським газом. Причому ці плани вже давно підтримує Брюссель. Як тільки СП-2 почне функціонувати, ситуація на обох кінцях труби — а саме позиції Росії і Німеччини — може змінитися.

СП-2, крім іншого, давно перетворився ще й на своєрідне закляття для Путіна. Свою образу на Захід він в черговий раз висловив, спілкуючись з главами фракцій Держдуми РФ: "Чому все так крутиться навколо "Північного потоку-2"? Хочуть змусити Росію платити за їх геополітичний проект "Україна". Ми, звичайно, вдячні Володимиру Володимировичу за розвиток конспірологічної теорії про "план австрійського Генштабу", але для нього СП-2 — це щось більше, ніж чергова відмова Україні в праві на існування. Це відновлення Берлінської стіни в новому прочитанні, у формі сталевої труби, що намертво прив'язує кохану (хоч і "дивною любов'ю") Німеччину до Росії.

Але якщо з Путіним все зрозуміло — Німеччина для нього дитяча травма, гештальт, який необхідно закрити (українську травму він отримав все-таки в куди більш зрілому віці), то німецька мотивація не цілком ясна. Так, берлінський істеблішмент звинувачують в користі, корупції (на перший погляд, нічого конкретного), але мрії стати хабом-диспетчером російського і середньоазіатського газу в Європі вже не судилося збутися завдяки новій енергетичній політиці ЄС. А також — технологічної революції в самій галузі.

Крім того, всі більші обсяги скрапленого газу виходять на ринок, з'явилася інфраструктура і конкуренти, яких не проігноруєш (і регуляторно не заборониш). Та й сам партнер — "Газпром", що ходить по краю санкцій, — нині в положенні жалюгідному, гроші йдуть на виплати непідйомних боргів, а єдине надійне джерело знаходиться в казні РФ.

Прикриття психологією

Звідси і питання: навіщо німцям все це "щастя"? Це що, стокгольмський синдром або, може бути, "ефективна корупція", чесний німецький підхід, взяв хабар — значить, зобов'язаний зробити? Як у кілерів, що виконують скасоване замовлення, або з подібною ж проблемою у роботів?

Все-таки є й глибші причини — і до того ж куди більш практичні, ніж "комплекс провини" німців, про яку, по відношенню до Росії, так недоречно говорив федеральний президент Штайнмаєр, що недавно знову влучив у новини зі скандальною заявою, що репресії проти Навального і побиття демонстрантів не слід змішувати з СП-2.

Ці практичні причини полягають в пристрої енергосистеми, в енергобалансі і пріоритеті диверсифікації. Особливо вони загострилися нинішньою зимою — проблеми, породжені бумом нової енергетики, відчуває не тільки Україна.

Але спочатку згадаємо, зокрема, про те, що і перший російський "Потік" німці дозволили в якості реакції на влаштовану РФ проти України газову війну (принаймні, вона була зручним приводом). А зміна влади в Польщі в 2015 р., де почвенники-консерватори змінили орієнтованих на Брюссель лібералів, відкрила шлях здійснення проекту другої труби (це при тому, що і перша повністю не заповнюється).

Зрештою, питання ребром поставила адміністрація Трампа, яка шукала, як би ущучили німців, і аж ніяк не за завданням Кремля підривала трансатлантичну єдність, а щоб погасити апетити Німеччини, що перетворилася в найбільшу експортну економіку планети. І якщо з торговельних питань можна сперечатися, то що лежить на дні Балтійського моря уд забороненого кохання — найслабше місце Німеччини, що примудрилася перетворити свою армію на посміховисько і повністю залежною від США в сфері оборони.

Отже, якщо прибрати за рамки ксенофобію по відношенню до східних сусідів (зрозуміло, добре приховану), комплекс провини перед Путіним і відносно невеликі гонорари (трохи вище виплат, які отримував Саркозі від Каддафі) звідки ця упоротість? Тому що воно ж нікуди не дінеться, але, можливо, буде трансформовано, модифіковано в щось більш корисне для "демократичного світу", лідером якого має намір стати президент Байден. А цей світ сьогодні складний і взаємозалежний.

Частиною цієї взаємозалежності є нинішня раптово холодна зима. Вона змушує Європу спустошувати запаси газу швидше в порівнянні з середніми показниками за останні п'ять років. Сумарний відбір газу зі сховищ в січні-лютому становить мільярд кубометрів на добу, запаси зменшилися де вдвічі, а де і того сильніше. Але за кого в цій ситуації воює "генерал Зима"?

Прогнозується, що видобувні компанії отримають незапланований прибуток, оскільки в силу обставин отримають можливість в цьому році продати великі обсяги газу для заповнення сховищ на наступний сезон. Інша справа, що запекла конкуренція на конкретно європейському ринку не дає виграшу за ціною, господарі традиційних свердловин в якійсь мірі опинилися в заручниках у транспортників.

Звідси і мета ЄС — за всяку ціну зберегти на доступну для огляду перспективу транзит газу через територію України. Адже значення українського транзиту полягає не так у самій трубі, як в найбільших в Європі підземних газосховищах. Тільки їх наявність дозволяє проходити пікові навантаження в штатному режимі.

Можна згадати, що СРСР, вибудовуючи транзитний коридор до Європи, створював газотранспортну систему головним чином для потреб самого Співтовариства Економічної Взаємодопомоги (СЕВ). Експорт газу капіталістам лише пізніше став важливим джерелом доходів для застійної радянської економіки, спочатку він мав скоріше політичне значення. Для забезпечення безперебійної роботи того, що можна було назвати енергосистемою СЕВ, і були втілені гігантські за своїми обсягами підземні сховища, розташовані в ключових точках. Саме ця інфраструктура зробила Україну одним з найважливіших елементів безпеки всієї європейської енергосистеми. Тому переконаність, з якою Європа відстоює український транзит, після холодної зими стане ще твердіше. Європа — але чи з Німеччиною?

З японським привітом

Примітно, що в Німеччині установчі потужності вітроенергетики вже займають більше 50% всього німецького енергобалансу. Але на ділі все складніше (до речі, Великобританія до 2030 р. планує чи не повністю перейти на вітер, США також зробили величезні замовлення виробникам вітряків). Так, коефіцієнт використання цих нових німецьких потужностей становить в середньому не більше чверті, а значить, потрібно втричі більше число установок, щоб на практиці вітрова енергія зайняла половину всього німецького енергобалансу. Але поки що цього не сталося.

З точки зору німців, різноманітні трубопровідні системи, такі як недобудований проект СП-2, вже працює ТАНАП і Турецький (колишній "Блакитний") потік, що будується EastMed покращують ситуацію з ризиками. Однак новий стан речей генерує інший виклик — вони не можуть працювати на повну потужність. Виникає так звана проблема "демпфера": в період пікового споживання труба не справляється з необхідними обсягами, а в період меншого споживання сукупні потужності трубопровідних систем надлишкові. Виникає жорстка конкуренція, яка обов'язково розорить когось з учасників.

Взагалі, звичайний криза перевиробництва або, швидше, "перепоставок".

У той же час СПГ, який, як передбачалося, повинен був вирівняти дисбаланс, цієї зими не спрацював з банальної причини — холодно скрізь. Ключові обсяги СПГ були перекинуті в країни на кшталт Японії і Південної Кореї, де ціни доходили майже до $1000 за тисячу кубометрів. Справа в особливостях енергосистеми Японії — переважно індивідуальне і електричне опалення, — що і призвело до того, що північ острова Хонсю на якийсь період залишилася без електрики, а власні потужності, як з'ясувалося, після катастрофи на АЕС Фукусіма повністю не відновилися. Що і викликало стрибок цін до позамежного рівня. На Європі ж, крім "своїх" морозів відобразився і ефект зимових подій на іншому боці планети — комплексна взаємозалежність, вона така.

Звідси і зростаюче значення підземних газових сховищ для ЄС. Україна, таким чином, чий би газ і звідки вона б не качала, в цій та схожих ситуаціях "на коні". Зі свого боку, Берлін, швидше за все, буде змушений переглядати своє категоричне ставлення до питання будівництва та експлуатації російської труби і погодиться з умовами США, які наполягають на фундаментальній умові для "Газпрому". Ця умова — повноцінне збереження українського транзиту і забезпечення фізичного прокачування через Україну обумовлених контрактних обсягів. І, мабуть, не на три і не на п'ять років.

Такий варіант влаштував би німців, європейців в цілому, так і нас, оскільки, якщо, за словами Кучми, "газ — бізнес президентів" і "усі великі статки в Україні зроблені на газі", ця галузь не повинна визначати як характер нашої економіки, так і тримати в підвішеному стані енергосистему, в якій без того чимало проблем. Здатність Байдена забезпечити таку угоду визначить і характер українських очікувань від діючої американської адміністрації, а ширше — життєздатність трансатлантичного партнерства в умовах глобальної гібридної війни.