Схід проти Заходу. Як соціалізм Євросоюз розколов

Один чоловік продемонстрував усю глибину розколу в ЄС — між старою і новою Європою. Це віце-президент Єврокомісії, есдек з Нідерландів Франс Тиммерманс. Зараз Євросоюз проходить через процес формування інститутів виконавчої влади після травневих виборів у Європарламент. І процес цей, запущений лідерами ЄС на минулому саміті G20 в Осаці, проходить з неймовірними труднощами.

Спочатку лідери блоку планували розподілити посади наступним чином: віддати керівництво Єврокомісією Тиммермансу, наступником Дональда Туска призначити представника групи ALDE (ліберали), посаду верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки, займаний поки Федерикой Могерини, віддати жінці з лав Європейської народної партії (християнським демократам) і ним же — пост глави Європарламенту.

Однак знайшла коса на камінь. Кандидатура Тиммерманса зустріла запеклий опір з боку Європейської народної партії, так і ряду держав, що належать до нової Європі (цю назву з легкої руки Дональда Рамсфельда, міністра оборони в адміністрації Джорджа Буша-молодшого, позначає сукупність країн, що входили в радянську зону інтересів і лояльних швидше до США, ніж до західних - "старим" сусідів по континенту). В опозицію есдеку з Нідерландів пішла Вишеградська група (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина). У підсумку чинному президенту Євроради Дональду Туску у неділю ввечері довелося відкласти початок саміту ЄС і з головою зануритися в переговори з лідерами блоку.

Вишеградський бунт

Польща та Угорщина, де у влади знаходяться правопопулистские сили ("Право і справедливість" і, відповідно, "Фідес"), категорично не сприймають соціаліста на посаді президента ЄК. Канцлеру ФРН Ангелі Меркель і президента Франції Еммануелю Макрону, що підтримує такий розподіл посад в інститутах ЄС, не вдалося переконати польського прем'єра Матеуша Моравецького, з яким вони зустрічалися перед самітом.

Для самої Меркель домовленості в Осаці з Францією, Іспанією і Нідерландами щодо Тиммерманса обернулися серйозними особистими політичними втратами. Хоч і яка склалася де-юре повноваження, але де-факто все ще лідер ХДС, вона зіткнулася з шаленим опором її планом за призначенням Тиммерманса головою ЄК з боку лідерів всіх європейських сил, так і німецьких християнських демократів, які входять у складі Європейської народної партії. З іншого боку, Меркель вже і так йде на пенсію в 2020 р., тому може цілком пожертвувати ще частинкою свого реноме наостанок. Питання в тому, чи достатньо цієї жертви, щоб не допустити блокування кандидатури Тиммерманса.

Глава уряду Польщі наполягає, що Європі потрібно знайти кандидата, який "зможе об'єднати, зможе навести мости, знайти компроміси", яким Тиммерманс не є, оскільки не розуміє, що з себе представляє Центральна Європа. У Варшаві відчувають неприязнь до нидерландцу, оскільки той у попередні роки неодноразово дозволяв собі критикувати дії правопопулістських влади Польщі та Угорщини, що підривають основи верховенства права.

До речі, угорський колега Моравецького і лідер "Фидеса" Віктор Орбан у листі на ім'я президента ЄНП Джозеф Даул назвав висунення Тиммерманса "історичною помилкою". Аналогічне за тональністю заяву зробив прем'єр-міністр Чехії Андрій Бабиш, на думку якої запропонований на пост президента ЄК Тиммерманс "не той чоловік, який повинен об'єднувати Європу".

Який розклад

Кандидатуру Тиммерманса активно просувають Німеччина, Франція, Іспанія, Нідерланди і, судячи з усього, вже і Болгарія. Прем'єр цієї балканської країни Бойко Борисов ще недавно нападав на Меркель, заявляючи, що вона лідер Християнсько-демократичного союзу, а не ЄНП, і критикував Тиммерманса, після зустрічі з останнім (развернувшим, до речі, бурхливу переговорну діяльність в ці вихідні) змінив свою позицію. В Європі цей розворот Борисова вважають результатом досягнення якихось домовленостей. Серед "плюшок" від Тиммерманса і його прихильників називають як перспективу входження Болгарії до Шенгенської зони, так і посаду глави європейської дипломатії.

Хто точно проти відомо — Вишеградська четвірка. Хоча є сумніви щодо Словаччини, чиє лівоцентристський уряд може підтримати побратима з Нідерландів. У той же час у списку потенційних союзників Польщі, Угорщини і Чехії можуть виявитися також Естонія, Литва, Румунія, Хорватія, Ірландія, які не відчувають ентузіазму щодо есдека на чолі ЄК. Також Варшава вела переговори і з італійським правопопулістським урядом.

На даний момент кандидатуру Тиммерманса начебто підтримують більшість країн — членів Євросоюзу, однак для блокування його кандидатури Вишеградської групи необхідна підтримка ще чотирьох держав. Якщо до полякам, угорцям, чехам і словакам приєднаються також естонці, литовці, румуни, хорвати та італійці (необов'язково все відразу, досить чотирьох з п'яти), то нідерландець може і не стати наступником Жан-Клода Юнкера. Такий сценарій цілком вірогідний, оскільки консультації, що тривали п'ять годин цієї ночі, так ні до чого і не привели. Сторони знову сядуть за стіл переговорів у понеділок.

Якщо новий раунд буде теж безрезультатен, то далі можливі наступні сценарії: або ЄС, за неофіційними даними, може зібратися на саміт 15 липня, або ж доведеться розглядати іншу кандидатуру замість Тиммерманса. Альтернативними претендентами згадувалися парламентер Євросоюзу з Brexit Мішель Барньє (Франція), глава Світового банку Крісталіна Георгієва (Болгарія) і прем'єр-міністр Ірландії Лео Варадкар.

Розкол в Європі

Неприйняття кандидатури Тиммерманса, як і демарш союзників по ЄНП проти канцлера ФРН, продемонстрували існуюче розділення Європи (і паралельно — нову грань польсько-німецького конфлікту). Цей розкол спровокував серйозну політичну кризу, торкнувшись всі без винятку інституції Європейського Союзу: і Єврокомісію і Європарламент, і Єврорада. Так і Рада Європи укупі з Асамблей, де після повернення російської делегації сформувалася опозиція з семи країн: України, Грузії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Словаччини. Причому опозиція вельми активна, тобто не обмежується гучними заявами з трибуни. Подальша її консолідація, приміром, виразилася у своєрідному саміті сімки в Любліні з нагоди 450-річчя підписання Люблінської унії. Після зустрічі маршалок польського Сенату Станіслав Карчевський повідомив про підготовку резолюції з нагоди повернення росіян в ПАРЄ та наступних переговорів у такому форматі.

Що ще цікаво, так це выстраивающийся нині зовнішньополітичний вектор країн Західної і Центральної Європи. Так, якщо пострадянські країни здебільшого рухаються в напрямку, зворотному російському, то стара Європа, особливо Франція, Німеччина, всі частіше заглядає в рот Кремлю. Наслідком чого стала не тільки реалізація російського проекту "Північний потік-2", який, між іншим, мають намір пустити в обхід виступає проти трубопроводу Данії, але і власне голосування за повернення делегації РФ в ПАРЄ, незважаючи на те, що Москва не виконала висунуті Асамблеєю раніше вимоги щодо окупованих Криму і регіонів Донбасу. Бо вже не викликає подиву намір Макрона в наступному році побувати на параді победобесия в Москві з нагоди 75-ї річниці закінчення "Великої Вітчизняної війни". Як бачимо, Західної Європи все більше, переінакшуючи одну пісню, і забирає її, і забирає її у "дзвінку снігову даль". Що, в свою чергу, дає заснувати говорити: поточний політична криза в ЄС далеко не останній.