Битва за Брекзит. Як онук Черчілля підставив Джонсона
Новий глава британського уряду Борис Джонсон зі стартом нової сесії парламенту розпочав війну за Brexit без угоди не тільки з опозицією в особі, в першу чергу, лейбористів, але і зі своєю власною партією. Передумови зіткнення були закладені їм декільком раніше - коли прем'єр звернувся до королеві Єлизаветі II з проханням призупинити роботу законодавців у період з не раніше 9 вересня або не пізніше 12 вересня по 14 жовтня з метою максимально звузити можливості парламентаріїв для порушення його планів щодо виходу з Євросоюзу, наміченого на 31 жовтня. Монарх в той же день, 28 серпня, підтримала Джонсона, який паралельно, в перерві між сесіями парламенту, активно працював на камеру, нарощуючи власну "медиамассу" і готуючись до наступного бою за Brexit. Битва, скажемо забігаючи наперед, вийшла запеклій та не обійшлося без втрат для обох сторін. Тепер цікаво буде подивитися, як прихильники Джонсона і його опоненти серед консерваторів оговтаються від збитків.
Хоча не можна сказати, що обидві сторони кинулися в бій, не намагаючись спершу поговорити. Так, 3 вересня вдень Джонсон приділив дуже багато часу групі торі з приблизно 16 людей, серед яких екс-міністр кабінетів Терези Мей і Девіда Кемерона Алістер Берт. Він і розповів журналістам, що переговори з Джонсоном були "конструктивними", всі змогли поділитися своїми думками з приводу Brexit, але розбіжності у поглядах залишилися. Прем'єр, зазначають депутати, просто не зміг переконати їх і надати їм аргументовану відповідь на питання: "Навіщо Великобританії Brexit без угоди, який обіцяє серйозні економічні потрясіння?". Після зустрічі той же Берт чесно заявив, що пропозиція Джонсона підтримувати не буде, в результаті чого прем'єр опинився в тому ж положенні, що і Мей, а адже він обіцяв, що буде ефективніше попередниці.
Контратака опонентів прем'єра була проведена в кілька етапів. Для початку торі не посоромилися відреагувати на, по суті, змова прем'єра з королевою. Та ще як - Джонсон виявився главою уряду меншості, оскільки опозиційна група всередині партії відкрито заявила про свою незгоду з планом колишнього мера Лондона щодо Brexit, погодившись на "торипад". А почався він з члена Палати громад Філіпа Чи, променявшего Консервативну партію на Ліберально-демократичну. "Я не покинув свою партію. Моя партія залишила мене", - з гіркотою констатував Чи. Примітно, що він став вже третім торі, перекрасившимся у ліберал-демократи, чия фракція у парламенті зросла до 15 осіб (з 650).
У прем'єра в підсумку виявилися 310 торі і 10 північноірландських уніоністів. З урахуванням того, що два віце-спікера від лейбористів і один від консерваторів не голосують, розклад був такий: 319 торі, 320 - опозиція. Тим самим Джонсону дали зрозуміти, що теж вміють вдаватися до нестандартних процедурним рішенням для досягнення своїх цілей. Обидві сторони почали дуже жорстку гру з вузьким коридором можливих сценаріїв.
А на носі, зауважимо, було голосування за зміни процедури формування повістки дня, тобто перетягування ковдри з кабміну на Палату громад з наступним голосуванням за нову відстрочку виходу з ЄС. Вже перебуваючи в меншості, що зробив Джонсон? Спробував домовитися? Немає. Прем'єр рівною мірою критикував і м'якотілого Джеремі Корбіна за здачу інтересів країни, і однопартійців. Джонсон як лідер консерваторів пообіцяв вигнати з партії всіх, хто буде голосувати проти його уряду.
Така перспектива законодавців не зупинила. Розпочався другий етап атаки на Джонсона. Він полягав в остаточному формуванні групи розкольників, які погодилися позбутися партійного квитка. Її чисельність - 21 людина, як показало голосування за зміну процедури формування порядку денного. "За" проголосували 328 депутатів, з яких 21 - представник Консервативної партії. Джонсона, відповідно, підтримав 301 депутат. У числі "зрадників" присутні досить відомі та авторитетні персони. Приміром, двоє колишніх канцлерів Казначейства Філіп Хаммонд і Кеннет Кларк, а також онук Вінстона Черчілля сер Ніколас Соумс. Всі вони в підсумку попрощалися з Консервативної партії. Незважаючи на те, що сам Джонсон безмірно обожнює і восхизается знаменитим британським прем'єром. Він навіть написав і видав у 2014 біографію Черчілля - "Фактор Черчілля: Як одна людина змінила історію" (The Churchill Factor: How One Man Made History), ймовірно марячи про свій внесок в історію. Ці сентименти щодо дідусі Соумса не завадили йому надіслати того в незалежні депутати.
Як би те ні було, шанси Джонсона уникнути голосування про відстрочку, а тим більше перемогти в ньому, були мізерними. І його спроба зв'язати руки законодавцям, навпаки, обернулася мобілізацією внутрішньої опозиції, яка в союзі з лейбористами цілком може встигнути до 12 вересня зобов'язати прем'єра почати нові переговори з Брюсселем. Для екс-мера Лондона, який перебуває на чолі уряду лише шість тижнів, така консолідація супротивників обернулася другим за добу розгромною поразкою - вже 329 депутатів підтримали відстрочку і заборона на вихід з ЄС без угоди. Проти були 300 законодавців. Наступний удар завдала вже Палата Лордів, висловивши підтримку блокуючого Brexit без угоди міжпартійному законопроекту, представленого лейбористом Хіларі Бенном. У той же час спікер прем'єр-міністра заявив, що його шеф відмовляється виконувати закон Бенна, а сам Джонсон навідріз відмовився йти у відставку і пообіцяв 9 вересня внести нову пропозицію про проведення дострокових виборів.
У будь-якому випадку Джонсон вже став прем'єр-міністром, який, схоже, нічого не вирішує. Не дивно, що він прийшов в лють і сипав образами в залі Палати громад, в першу чергу сконцентрувавши весь свій гнів на Корбине, якого охрестив "боягузом", "хлорованої куркою" і "блузкою великої дівчинки" за нібито зраду інтересів Сполученого Королівства на догоду ЄС. Очевидно, що Джонсон у відчаї.
Не дивно, що на допомогу своєму "другові Борису" помчав Дональд Трамп, спокушали британського прем'єра укладенням великої торгової операції після Brexit. Коментуючи баталії в парламенті Великобританії, американський президент заявив журналістам у Білому домі: "Він знає, як перемогти. Борис знає, як перемогти. Не турбуйся про нього. Він буде в порядку". Вторив босові з Рейкьявивка і віце-президент Майк Пенс, за словами якого Штати підтримують прагнення покинути Великобританію в Євросоюз. Чи буде користь від такої підтримки самому Джонсона? Скажімо так, ставлення британців до Трампу широко відомо. Як би не запевняв президент США, що вони його люблять, це не так. Хіба що затяті прихильники Brexit, аж надто нагадують електорат Трампа, в особливості з числа реднеків.
Зараз "друг Борис" фактично повторює долю Терези Мей. З тією лише різницею, що в Європі, як зауважив парламентер з Brexit, лейборист Кир Стэрмер, з Мей могли не погоджуватися, але принаймні вірили, що вона говорить те, що думає. "Джонсону не довіряють. Навіть якщо він скаже, що вибори відбудуться 15 жовтня, більшість людей в парламенті йому не повірять. Це його головна проблема", - додав соратник Корбіна.
Правда, на цьому - на провальному для Джонсона голосуванні 3 та 4 вересня, в усякому разі поки, тузи в рукаві опозиції якщо не закінчуються, то виглядають не так переконливо. По-перше, попереду ще голосування в Палаті Лордів. По-друге, те, що парламент зобов'язує уряд домагатися тримісячної відстрочки, що відсуває Brexit на 31 січня, не гарантує її отримання. Погодитися на проведення нових переговорів повинні всі країни-члени ЄС, досить, зауважимо, роздратовані повільністю і втомлені від чвар у Вестмінстері. Попереднє керівництво блоку, погоджуючись почекати з Brexit до 31 жовтня, заявляло, що це востаннє - більше Лондону відстрочки не світять. Або вихід з ЄС, панове, або, навпаки, повернення. Враховуючи, що хоча в Брюсселі і хотіли б уникнути Brexit без угоди, але в принципі вже до нього готові.
Фарадж, допоможи
У той же час у Джонсона є план "Б", нехай і ризикований. Прем'єр, реагуючи на демарш, виступив за проведення чергових дострокових парламентських виборів 15 жовтня (попередні відбулися в 2017 р. з подачі Терези Мей). Природно, Джонсон має намір продовжити ламати торі допомогою максимально широких чисток у лавах Консервативної партії, щоб позбутися від латентних зрадників і сколотити міцне і віддане більшість у парламенті за результатами виборів. Але спершу йому потрібно отримати дві третини голосів за проведення дострокових виборів, а потім вже можна влаштовувати терор. Лейбористська партія вже заявила, що проведення виборів не підтримує, однак, як повідомив Корбін, може погодитися на них у разі прийняття закону, що гарантує вихід з ЄС з угодою.
Проте, повторимося, таке рішення несе серйозні ризики. Адже виборча гонка в Європарламент для консерваторів завершилася повним провалом. Дострокові вибори можуть більшою мірою погіршити становище партії, виштовхнувши її на узбіччя політичного життя. Одним з вірогідних сценаріїв бачиться остаточне закріплення на британському політичному Олімпі тріумфатора виборів до ЄП - шаленого прихильника Brexit Найджел Фарадж і його однойменної партії.
Не виключено, що Джонсон, щоб уникнути краху, спробує з ним домовитися і сколотити ситуативний союз. У такому випадку після виборів британський парламент очікує серйозне переформатування, а торі - цілком можливо, що роль уніоністів (нехай і з більшою чисельністю). Що стосується де-факто відкололися від партії консерваторів, то вони можуть оформити такий же ситуативний союз або з ліберальними демократами (які показали куди кращий, ніж торі, результат на виборах до ЄП в травні), або з лейбористами (чим чорт не жартує). Як результат, незважаючи на потенційне створення більшості прихильниками Brexit з партій Фарадж і Джонсона, Великобританія вже після виходу з ЄС отримає ще більш нестабільний і різношерстий парламент.
