Росія втратила суб’єктність. Про що свідчить візит Сі до Москви
Москва не отримає від Китаю більше підтримки, аніж вона отримує зараз
20 березня розпочався візит лідера Китаю Сі Цзіньпіна для Росії. Для неї це стало подією номер один, однак по суті ніяк не покращило становище ані Росії, ані особисто диктатора Володимира Путіна. Головний результат цього візиту сумний для Кремля: Пекін Москву не рятуватиме, тож на тлі консолідації світової демократичної спільноти (свідченням чого є зокрема, є й гаазька сенсація) її перспективи далеко не райдужні.
Сі приїхав до Путіна через кілька днів після того, як 17 березня Палата досудового провадження II Міжнародного кримінального суду в Гаазі видала ордери на арешт російського президента і його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою у скоєння воєнного злочину незаконної депортації та переміщення дітей з окупованих загарбниками територій України до РФ.
Ці ордери, що мали ефект медійної бомби, спровокували бурхливу дискусію щодо того, чи наважиться Сі на відвідини де-факто воєнного злочинця. Проте Сі все ж наважився. Для нього відповідне рішення було передусім демонстрацією колективному Заходу власної рішучості та політичної незалежності ("Я сам вирішую, з ким бачитимусь").
Втім ордери, безумовно, мали суттєвий вплив на позиції Сі та Путіна під час перемовин. Як, власне, й інші події, що стали фоном до зустрічі двох авторитарних лідерів.
Це, звісно, і трагічні новини за Африки – з Центральноафриканської Республіки, де було вбито дев’ятьох громадян КНР на нещодавно відкритій золотій шахті. Спочатку у скоєнні злочину звинуватили місцевих повстанців, які ведуть боротьбу із керівництвом ЦАР, що має підтримку Росії, зокрема ПВК "Вагнер". Проте повстанці заперечили свою причетність і звинуватили в атаці російських найманців Євгена Пригожина, який, як відомо, має власні інтереси у різних галузях промисловості ЦАР. Враховуючи те, хто такий Пригожин і хто "працює" в ПВК "Вагнер", є сенс припустити, що факт такого типу "конкуренції" все ж мав місце, а тому, цілком ймовірно, Путін пережив неприємні хвилини, коли йому довелося виправдовувати (інакше кажучи: відбріхуватися) перед Сі дії свого "кухаря".
Але найбільше значення для аналізу зустрічі лідера КНР з Путіним має їх обмін статтями напередодні візиту.
Російський президент не написав нічого цікавого. Акценти були на війні проти України, протистоянні із колективним Заходом і надіях на більшу допомогу Китаю.
А от Сі Цзіньпін між запевненнями у дружбі та готовності до співпраці вмонтував дуже цікаві меседжі. По-перше, лідер КНР наполягає на безальтернативності вирішення таких конфліктів у межах у ООН – на "ооноцентричності" — та відповідно до чинних міжнародних правил – до Уставу ООН, який Росія грубо порушила. По-друге, ось це речення: "Перш ніж вирішувати глобальні проблеми, треба вирішити власні справи". Тут навіть розшифровувати нічого особливо непотрібно — це докір. Москва влізла у велику війну абсолютно неготовою, фактично її програла і зараз перебуває на межі демонтажу державності. Натомість Китай також тяжіє до протистояння із Заходом, але за правилами. І підготовленим — тому пріоритетом визначив розвиток технологій, науки, ОПК.
До речі, про протистояння із Заходом. Синхронно із візитом Сі до Москви Сполучені Штати анонсували надання Україні нового пакету допомоги на суму $350 млн, а Рада ЄС затвердила збільшення на 2 млрд євро (до майже 8 млрд) Європейського фонду миру, з якого фінансується військова допомога Києву, і Брюссель ще погодив річний план постачання нам 1 млн артилерійських боєприпасів.
На додачу із неанонсованим візитом до Києва 21 березня прибуває Фуміо Кісіда, прем’єр-міністр Японії – країни-суперниці Китаю в Тихоокеанському регіоні. Візиту передувала заява Кісіди місяць тому про надання Києву $5,5 млрд фінансової допомоги, а до того ж вчора зі ЗМІ стало відомо про намір Токіо найближчими днями повідомити про приєднання Японії до австрало-британо-американського військово-політичного союзу AUKUS, мета якого – стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
От таке маємо тло для перемовин Сі та Путіна. Воно важливе, адже дає уявлення про умови, що впливають на позиції лідерів КНР та РФ (деталі їхніх перемовин навряд буде розкрито). З іншого боку, є настільки очевидна кон’юнктура і настільки очевидні меседжі Сі, що вже можна зробити висновки щодо його візиту до Москви.
Перший і найважливіший випливає з вищезгаданої статті Сі Цзіньпіна у "Російській газеті" — чітка спрямованість Пекіну на поточну, хай і зруйновану на деякий час Росією міжнародну систему. Поховати її Путіну Сі не дасть.
Також про клімат зустрічі Сі та Путіна свідчить їхня поведінка. Путін намагався грати у солідного лідера, рівного гостю. Але помітно нервував і лестив Сі, коли казав про свою заздрість до вдалого поєднання Пекіном авторитарного управління і механізмів ринкової економіки.
Сі був ввічливим і навіть трохи нагодував Путіна символізмом, який той так полюбляє: акцентував увагу на важливості взаємодії двох країн через те, що і цей візит, і перший – десять років тому – відбувалися одразу після обрання (переобрання) Сі на пост голови КНР.
Водночас він знов ткнув Путіна у необхідність бути раціональнішим. Тобто думати на перед, планувати, готуватися, розвиватися — як Китай.
А по-друге Сі втішив господаря обіцянкою, що той обов’язково теж переобереться наступного року. Мабуть, на знак вдячності Путін тому й особисто проводжав Сі до машини по завершенні зустрічі, що є дуже нетиповим проявом зацікавленості і демонстрації надмірної приязні очільники російської "наддержави" до високоповажного гостя. Достатньо згадати довгий стіл під час візитів Емануеля Макрона та Олафа Шольца.
Всі вищезазначені чинники, а також позиція Пекіну, яку він артикулював і раніше, промовисто свідчать про те, що Китай вирішив не розвивати альянс із Росією. Для нього поточна ситуація – вигідна оборудка, адже надає доступ до дешевих енергоносіїв, певних військових технологій, а також відкриває можливості для актуалізації територіальних суперечок на випадок послаблення російського режиму.
Натомість Росія матиме певну політико-економічну підтримку (навряд більшу за поточну), обмежене постачання військового устаткування, що однак не матиме помітної ролі на фронті, допомогу в обходженні санкцій тощо. Тобто ті інструменти, які надають Росії шанс не програти, але й не виграти війну, оскільки КНР перемога і поразка РФ однаково невигідні. Підтвердження цього, цілком імовірно, може пролунати під час телефонної розмови Сі вже з Володимиром Зеленським, яка, за повідомленнями ЗМІ, була запланована на сьогодні.
На більше розраховувати Путін не може. Він має бути вдячний вже за сам факт візиту Сі Цзіньпіна. Тим більше після того, як той у ханській стилістиці той дав Путіну ярлик на княжіння у 2024 р. Тобто візит є красномовним підтвердженням того, як Росія остаточно втрачає власну суб’єктність.
Світ, де Росія вже є не так суб’єктом, як об’єктом політичних процесів, прямує до нової біполярності, чого так прагнув Китай. Втім, це може бути вигідним і для США, та й для нас, оскільки Вашингтон і Пекін здатні до діалогу щодо формування нової стабільної архітектури безпеки із можливим створенням буферної зони від кордону України і далі на схід – до кордонів Китаю.
