Берлінський "успіх". Як Путін крутить Зеленським і Макроном
Минулої ночі в Берліні завершилася зустріч у "нормандському форматі" на рівні радників лідерів країн-учасниць. Україну представляли новий міністр закордонних справ україни Вадим Пристайко та помічник президента Андрій Єрмак, Росію - помічник російського лідера і один з кураторів ЛНР/ДНР Владислав Сурков.
Дана зустріч повинна була відкрити дорогу до проведення перших за 3,5 роки переговорів "четвірки" на рівні глав держав. І Володимир Зеленський в інтерв'ю актора з серіалу "Слуга народу", який був показаний 31 серпня, запевняв, що готовий особисто поспілкуватися з Володимиром Путіним. Однак очікувано дата цієї зустрічі погоджена в Берліні не була. Замість цього Пристайко повідомив про "певний успіх в переговорах, на підставі якого, можливо, і буде вибудувана зустріч Путіна, Зеленського, канцлера ФРН Ангели Меркель і французького президента Емманюель Макрона.
Можливо, якийсь прогрес, про який говорить глава української дипломатії, дійсно був досягнутий. Але, враховуючи загальну динаміку... назвемо це діалогом з Кремлем, успіх, швидше за все, має сумнівну якість, а підготовка до зустрічі лідерів "четвірки", як і раніше знаходиться в зародковому стані. Звідси і позбавлені оптимізму оцінки ймовірності затвердження дати такої зустрічі, незважаючи на явно завищені очікування як у Києві, так і, до речі, в Парижі. Адже це саме Макрон, що працює над своїм іміджем нового європейського лідера, одним з перших оголосив про проведення зустрічі в "нормандському форматі" у вересні.
Проте Москва, злегка "подкормив" своїх візаві, висунула набір квестів, виконання яких, кажучи геймерським мовою (адже все це не що інше, як гра), дозволить зустрітися з босом.
Умови для проведення зустрічі озвучив як Пристайко, так і його російський колега Сергій Лавров, а також вже за результатами переговорів у Берліні директор Центру політичної кон'юнктури Олексій Чеснаков, наближений до Суркову.
Отже, за словами глави МЗС України, Київ має намір зосередитися на процесі розведення сил у Станиці Луганській замість всіх трьох ділянок, також активно працюючи над відновленням мосту через Сіверський Донець. Зауважимо - Зеленський 2 вересня радісно доповів про швидке будівництво мосту на тлі демонтажу бойовиками ЛНР першої черги фортифікаційних споруд. Правда, раніше озвучувалися відомості про те, що поки українська сторона зносила свої укріплення, бойовики громоздили нові. Тобто фактично була передбачена можливість для швидкої, за вказівкою з Кремля, ескалації.
Із заяви Лавров від 26 серпня стало ясно, що російська сторона буде наполягати на розведенні сил в Петровському і Золотом, крім Станиці Луганської, про що Путін та екс-президент Петро Порошенко домовилися три роки тому. Припустимо, що "успіх", про який говорив Пристайко, стосувалося саме цього пункту та росіяни могли погодитися, що поки на чолі кута повинна знаходитися Станиця Луганська. Або ж Сурков вперся і вимагав розведення сил у всіх трьох пунктах. І ще однією вимогою Москви була реалізація "формули Штайнмайера" (екс-глави МЗС ФРН, президента Німеччини), яка передбачає проведення місцевих виборів в ОРДЛО, їх визнання ОБСЄ, тимчасове введення в силу особливого статусу для ЛНР і ДНР, а вже після вносяться відповідні зміни до Конституції України і здійснюється передача Києву контролю над кордоном. А потім закон про особливий статус починає працювати на постійній основі.
Чеснаков запевняє, що в Берліні "вдалося значно просунутися в дискусії по цим темам" - з розведення сил в Петровському і Золотом і щодо "формули Штайнмайера". У той же час українська сторона акцентує увагу на Станиці Луганській, а про "формулі" і зовсім нічого не сказала. Як і не повідомила, чи обговорювалися мовний і закон про освіту, хоча Кремль регулярно повторює свою мантру про порушення прав нацменшин і вимагає перегляду або скасування цих законів. В день проведення зустрічі в столиці Німеччини Лавров, виступаючи в МДІМВ, знову просторікував про "русофобських витівки" Києва, нібито "грубо порушують міжнародні зобов'язання України". Очевидно, що росіяни в Берліні не могли не зачепити цю тему. Тим більше що сам Зеленський раніше вже допускав надання російській мові статусу регіональної на Донбасі, але вже після деокупації оного. А безпосередньо перед зустріччю в "нормандському форматі", 1 вересня, президент України видав кілька плутаний коментар про мовний закон, - питання, мовляв, складний, потрібен законопроект про захист прав меншин. Мабуть, в Офісі президента бачать такий нормативно-правовий акт компромісом в переговорах з Кремлем. Що навряд чи влаштує Москву, нацелившуюся на повний демонтаж цих законів.
Вся ця недомовленість і протиріччя між версіями не вносять ясності, не дозволяють напевно сказати, в яких питаннях був досягнутий прогрес і чи був він взагалі. Але історія з зірваним звільненням українських політв'язнів і військовополонених та обмін їх на людей, що представляють цінність для Кремля, показала, що Путін зараз грає з Зеленським в кішки-мишки. По суті шостий президент України потрапив у пастку, як і з обміном, коли його ще недосвідчена в міжнародній політиці і в "спілкуванні" з господарем Кремля команда розігнала #перемогу, а потім сіла в калюжу. Москва ж у результаті благополучно відповідальність поклала на Зеленського вустами адвоката Валентина Рибина, що представляє інтереси росіян в Україні. Відразу після зустрічі він заявив, що дати проведення обміну немає в принципі і винен в цьому нібито Зеленський, який не поспішає з помилованиями росіян.
Ось і виходить, що не вийшло просто перестати стріляти, не вийшло просто обміняти. Путін крутить не тільки Зеленським, але і іншими лідерами, змушуючи всіх чекати, коли він зволить прийняти участь в переговорах. Тим самим всі, включаючи очікує певного зсуву президента США Дональда Трампа, але виключаючи розсудливо хранившую мовчання Меркель, опинилися в безглуздому становищі, адже в гонитві за політичними очками (Зеленський і Макрон) вони залишилися взагалі ні з чим. Кремль в типовій для себе манері зробив черговий відкат - дав надію, а потім відновив переговори за новою, домагаючись виконання його хотілок щодо Донбасу. Тому зустрічі може і не бути. Принаймні до початку сесії Генасамблеї ООН 17 вересня, на якій учасники "нормандської четвірки" могли б зібрати свої вершки з дозволу українського конфлікту, точніше, з багатообіцяючого руху в цьому напрямку.
