Династія. Кого з трьох синів Лукашенка призначить в наступники

У Білорусі, не виключено, найближчим часом відбудуться масштабні зміни в політичній системі за весь час існування незалежності держави. Мова йде або про формалізації фактично довічного статусу президента за Олександром Лукашенко, або про передачу влади повністю підконтрольною несменяемому два десятиліття чолі держави фігурі. Аж до призначення президентом сина Олександра Григоровича —Віктора. І, якщо мова йде саме про передачу влади, то важливе питання — що сталося з Лукашенком, який начебто перебуває у розквіті сил як для політика і диктатора? Невже щось зі здоров'ям? А інакше з чого б йому, який просто закоханий до нестями у владу, думати про "вічне". А в розумінні диктаторів "вічність" — це забезпечення спадкоємності влади і процвітання власного клану.

Почалося все з того, що 7 жовтня на спільному засіданні депутатів Палати представників 5 і 6 скликань Лукашенко оголосив про плани змінити Конституцію: "З'явилися нові проблеми, виклики. Та й час, напевно, вимагає чогось нового. І починати треба з головного, якщо ми зважимося на це. Нам треба створити групу мудреців, юристів, які проаналізують Основний Закон. І якщо буде потрібно, ми на це підемо".

Минуло кілька днів, і колишній керівник депутатської групи "Республіка" Сергій Скребець з посиланням на "надійне джерело" заявив, що сценарій передачі влади старшому синові президента вже схвалений. Нібито буде проведений референдум, на якому право обирати президента передадуть парламенту, що в білоруських умовах означає "юридична" оформлення практично будь волі Лукашенко. Щоб трохи розбавити ефект від приватизації влади, на плебісцит, мовляв, винесуть питання про смертну кару, ввести мораторій на який наполегливо вимагає від Білорусі Європа.

Тут розрахунок на спори про доречність вбивств засуджених, які неминуче заповнять місцеві ЗМІ. Пікантність ситуації полягає в тому, що власне смертна кара в Білорусі була повернута в 1996 р. саме з ініціативи Лукашенка і теж за допомогою референдуму. Однак через два десятиліття депутат Микола Самосенко заявив, що, мовляв, тоді помилилися. І це висловлювання набуло поширення, що в білоруських реаліях означає: критикувати практику застосування смертної кари дозволили на самому верху, і питання її скасування можна вважати вирішеним.

Треба сказати, що глава Білорусі дійсно в останні два роки зайнятий налагодженням відносин з Євросоюзом і, відкривши камери політв'язнів, навіть домігся зняття західних санкцій. Однак, передбачаючи незабаром погіршення фінансування з боку Кремля, режим Лукашенка все ж не має наміру ставати більш демократичним. Швидше можна говорити про бажання білоруського правителя піти в тінь, не упускаючи, втім, реальних важелів управління країною.

От і постало питання про можливе місцеблюстителя.

Тим, хто не жив у Білорусі, складно уявити, що відповідь на питання "А хто інший?" може звучати не як "Все не те", а як "А хіба є ще хтось?". Але там зачищене політичне поле до такої міри, що в умовах монополізації центральних ЗМІ більшість білорусів навіть не знають прізвищ інших політиків, крім Лукашенка. Тому єдиним кандидатом на майбутнє "обрання президента в парламенті називається ніхто інший як старший син Лукашенка — Віктор. Фігура непублічна, що пов'язується з силовими структурами.

Але якщо батько його — особистість, безумовно, харизматична, яскрава і активна, то Віктор Олександрович — той випадок, коли природа на дітях відпочиває. Складно уявити, що за нього можуть проголосувати навіть щирі прихильники Лукашенка. Та й при всій покірності білорусів авторитарному лідерові, вони все ж не "папуаси", передача влади в спадщину навряд чи буде сприйнята ними як належне. Тому —тільки через повністю підконтрольний парламент, ніякої самодіяльності.

Так, до речі. У Лукашенка є ще і середній син. Теж від першого шлюбу. Дмитро Олександрович Лукашенко обіймає посаду голови центральної ради білоруського республіканського державно-громадського об'єднання "Президентський спортивний клуб", також є членом НОК Білорусі. Втім, ні про які спортивних перемогах цього нащадка невідомо. У рідкісні хвилини появи в ефірі електронних ЗМІ відзначився хіба що недорікуватістю. Харизмою також не вийшов.

Варто зауважити, що питання передачі влади синові піднімався Лукашенко ще десять років тому. Щоправда, тоді йшлося про молодшого — Миколу. В якості жарту вимовлялося. Однак так, що було очевидно, що Олександр Григорович все ж замислюється про безпечному для себе відхід від справ. Білоруси в масі своїй і сприймали це як жарт, не більше, все-таки два покоління змужніли при його владі, не знають, як може бути по-іншому.

І ось сам Лукашенко в кроці від спроби призначити собою когось іншого. При цьому спостерігачі не виключають, що навіть призначивши Віктора Олександровича президентом, парламент, членів якого ніхто не знає, бо ніяких виборів в цивілізованому розумінні цього слова не було, раптом відчує себе реальною владою. І зовсім необов'язково —пролукашенковской. Та і десятки тисяч опозиціонерів, що виходили в грудні 2010 р. на вулиці Мінська, відчувши повітря змін, можуть туди повернутися і на цей раз не йти.

Так що спокій Олександру Григоровичу може тільки снитися.