Біглий диспетчер та "Північний потік-2". Як США та Польща розіграли іміджеву кампанію проти Росії
Газета The New York Times опублікувала статтю з одкровеннями диспетчера, який втік з Білорусі, що допомагав посадити літак Ryanair
23 травня 2021 р. Олександр Лукашенко спалив усі мости до Європи, коли його силовики посадили літак Ryanair у Мінську, що летів із Афін до Вільнюса. Інцидент у Європі небезпідставно назвали захопленням. Тим більше що метою силовиків були ексголовред "інформаційного двигуна" протестів 2020 р. — Telegram-каналу Nexta Роман Протасевич та його дівчина Софія Сапега.
Мимовільним співучасником злочину тоді став диспетчер національного аеропорту Мінська Олег Галегов, який повідомив екіпажу про якийсь імейл про наявність бомби на борту літака, згідно з аудіозаписом переговорів, що оприлюднені Мінськом як нібито доказ достовірності офіційної версії.
Галегов, етнічний грузин, який переїхав до Білорусі 2010 р., незабаром після цього і сам зник з радарів. 26 липня Telegram-канал "Наша Ніва" з посиланням на джерела в "Бєлаеронавігації" повідомив, що він у червні пішов у відпустку, але на роботу так і не повернувся.
Співрозмовники каналу повідомили, що спочатку він жив у тещі, видалив екаунти у соцмережах, а потім разом із сім'єю у липні залишив Білорусь. Рішення цілком логічне з огляду на готовність силовиків Лукашенка йти на крайні заходи, у тому числі прибирати непотрібних свідків.
Куди він подався, не було відомо. До недавнього часу. Хоча, знову-таки, відомості про його місцезнаходження також оприлюднені у ЗМІ, а саме в The New York Times – у середу, 8 грудня.
Посилаючись на джерела в європейських спецслужбах і, зокрема, директора Департаменту національної безпеки Польщі Станіслава Жарина, NYT пише, що Галегов із сім'єю нелегально прибули до Польщі, де він дав свідчення місцевим слідчим.
За їхніми словами, диспетчер заявив, що жодної бомби на борту літака не було, а екстрена посадка виявилася операцією КДБ із метою затримання Протасевича.
Жарин також уточнив, що того дня, 23 травня, над душею у Галегова стояв співробітник КДБ, який і керував парадом, постійно доповідаючи комусь по телефону про хід операції.
Надавши польським спецслужбам таку цінну інформацію, Галегов на місці вирішив не затримуватися і, за даними NYT, уже покинув Польщу. Де він зараз теж невідомо.
Хоча вибір американського видання для оприлюднення нових відомостей може казати сам за себе.
Варшава переходить у контратаку
Безперечно, диспетчер для польської влади, яка вже більше року перебуває в жорсткому клінчі з Білоруссю, — вкрай цінний свідок. Фактично Варшава, а разом з нею і увесь ЄС, має докази порушення режимом Лукашенка міжнародних норм права.
Щоправда, ця історія з диспетчером-інсайдером дуже нагадує те, як Кремль у ході кампанії дезінформації навколо трагедії MH17 створив і поширив фейк про "диспетчера Карлоса".
Того самого Карлоса (Хосе Карлоса Барріоса Санчеса), який сидів у місцях не настільки віддалених в Іспанії та Румунії, який у травні 2014 р. засвітився на каналі RT, де розмовляв про постмайданні жахіття України, звідки він нібито збіг, побоюючись за своє життя.
А через три місяці, коли російські окупаційні сили збили з "Бука" рейс MH17, він запустив у Twitter фейк про те, що він, мовляв, авіадиспетчер аеропорту "Бориспіль" і бачив поряд із малайзійським "Боїнгом" українські військові літаки.
Фейк швидко підхопили та поширили пропагандистські ресурси РФ та особисто Путін.
Можна припустити, що Варшава застосувала проти Лукашенка та його старшого союзника Володимира Путіна їхню ж зброю. Принаймні Москва і Мінськ цілком можуть "віддзеркалити" історію Карлоса на Галегова.
Так, з одного боку, Польща, яка демонструє більшу, ніж Західна Європа, рішучість протистояти Кремлю, могла використати блеф у цій грі, лякаючи Лукашенка лавою підсудних у Гаазі. З іншого боку, Галегов також може бути реальним диспетчером, який із сім'єю врятувався від силовиків.
Але за будь-якого сценарію його свідчення відкривають величезні можливості перед Польщею у її вендетті – за штучну міграційну кризу та інформаційну гібридну атаку, що організовані російським та білоруським режимами.
Тотальна демонізація
Примітно, що стаття NYT побачила світ наступного дня після онлайн-переговорів президентів США та Росії, які для Путіна, схоже, не ознаменувалися нічим із бажаного.
Але це не все. Якщо поглянути на ситуацію ширше, то одкровення диспетчера є ще одним мазком до образу Росії як держави-агресора.
Не можна не звернути увагу на те, як перед переговорами Байдена та Путіна потужно та елегантно проводилася медійна кампанія проти Кремля. Однією із топтем порядку денного спікерів Держдепу, Пентагону або Білого дому чи не щодня була ситуація з нарощуванням Росією військ біля кордонів України.
Крім постійного мусування цієї теми, Сполучені Штати вели активні переговори з європейськими союзниками, ділились із ними новими розвідданими; публічно обговорювали пакети санкцій проти Росії у разі нового вторгнення до України.
Тим самим загрозу ескалації було зведено в абсолют. Вона не сходила з перших шпальт провідних американських та європейських видань. І не лише в контексті потенційного розширення українсько-російського конфлікту, а й як жирний маркер Росії як варварської держави-агресора.
Ніяких пів тонів, жодних "але" чи "можливо". Меседж, головним реципієнтом якого були громадяни країн ЄС та Північної Америки, чіткий та зрозумілий: Росія – агресор і готова знову напасти.
І діє вона абсолютно неприйнятними методами: інформ- і кібератаками, застосуванням проксі-сил, порушенням міжнародного законодавства.
Мовляв, хочете промовистий приклад? Ось вам інцидент із захопленням літака європейської компанії (до речі, сам борт зареєстрований у Польщі і належить місцевій філії Ryanair).
Це справа рук не лише Лукашенка, а й Кремля, який все ж таки через роки зміг домогтися де-факто аншлюсу Білорусі і впритул підібратися до кордонів Євросоюзу та НАТО.
Показання Галегова стануть тараном, яким поляки будуть бити у ворота органів влади ЄС та судові органи. І Брюсселю доведеться прийняти цю гру, оскільки він уже зайняв чітку позицію щодо режиму Лукашенка і після придушення протестів, і після захоплення літака, і після організації міграційної кризи, коли запровадив кілька пакетів санкцій.
Як би Брюссель традиційно не був обережним у відносинах з Росією, тепер, коли Білорусь безпосередньо увійшла до зони впливу РФ, він не зможе ігнорувати причетність Кремля до дій Лукашенка, що викликають засудження, а якщо ще точніше – те, що саме Москва виступає головним режисером усіх скандальних операцій.. До того ж за останні кілька місяців у Європі у багатьох розвіялися ілюзії щодо руки Кремля.
Якщо скласти всі шматочки пазла – медійну кампанію, свідчення Галегова, енергетичну кризу, організовану Росією, — тобто є всі підстави вважати, що Кремль уже потрапив у хитромудру пастку, клюнувши на реверанси Байдена перед Меркель у питанні "Північного потоку-2". Що характерно, новий канцлер Німеччини Олаф Шольц, до речі, есдек і начебто як прихильник СП-2, реагуючи на ситуацію навколо України, вчора прямим текстом заявив, що якщо Росія вторгнеться на територію України, то Берлін розгляне варіант із призупиненням СП-2.
Така заява від представника партії, яка завжди підтримувала нормалізацію діалогу з Росією та відмову від санкцій, навряд чи викликала задоволення в Кремлі.