Видимість діалогу. Що принесе Україні онлайн-зустріч Байдена та Путіна

Повне відео зустрічі засекречене, але офіційні коментарі обох сторін зосереджені на тому, що кожен із її лідерів повідомив свого візаві, і не чіпають відповідей, якщо вони взагалі були. Але, схоже, їх і не було: сторони лише викладали один одному свої наміри та вимоги, можливо, у якихось випадках перепитуючи та уточнюючи.

Що саме викладали – більш менш відомо. Байден пообіцяв Путіну за збройне вторгнення в Україну нові санкції, які перевершують усе, що було раніше, включаючи відключення банківської системи SWIFT та СП-2. Цікаво, що готовність відключити СП-2 у разі нападу на Україну підтвердила і Німеччина, про що повідомило агентство Reuters із посиланням на джерело у Конгресі. Це, втім, означає, швидше за все, не раптову рішучість німців, а те, що Москва твердо запевнила їх: зараз нападати на Україну вона не буде. Ну, а якщо так, можна виявити і лояльність до союзника по НАТО, і твердість до агресору, пообіцявши відключити СП-2, якщо Росія нападе, знаючи при цьому, що вона не нападе. Цікаво, а якщо, всупереч усім запевненням, Росія таки нападе і поставить Європу перед фактом — ось, мовляв, уже напала, і транзит через Україну з об'єктивних причин не працює. Чи відключать німці серед зими СП-2, чи ні?

Путін, у свою чергу, заявив, що не зазнає вступу України до НАТО і появи військ НАТО на її території поблизу російських кордонів. Тут та сама картина, що й з відключенням СП-2, оскільки ніхто Україну нині приймати до Альянсу не планує та не планує розміщувати на її території ні системи ПРО, ні ракети середньої дальності, націлені на Москву. Та й Москву, якщо вже на те пішло, Путіну мало шкода. Але, якщо НАТО нічого не розміщує, чому б і не зазнати такого розміщення, демонструючи круту вдачу та імперську велич?

Втім, Україна була не єдиною і, мабуть, не найголовнішою темою зустрічі. Головною темою, мабуть, був Китай – але це не обговорюється публічно. Хоча і там все, напевно, обмежилося озвучуванням позицій.

Чого зрештою досягли сторони? Путін, маневруючи військами, опинився в центрі уваги всього світу і нагадав, що у його недоімперії, що вимирає, все ще є ядерна зброя, і вона, розмахуючи ним, здатна змусити світ говорити про себе. Це дозволяє йому створювати для російського населення ілюзію "великої держави" та свій образ лідера, з яким "на рівних" говорять лідери інших великих держав. Насправді ж розмовляють із Путіним зовсім не на рівних. Байден слухав Путіна, швидше, як психіатр: спочатку весь потік свідомості, а потім відповіді на контрольні репліки, фіксуючи реакції пацієнта. Путін, який перебував у переговорній кімнаті один, мовив. Байден, і четверо його помічників, монологи Путіна вивчали.

Якісь елементи компромісу, покликані запобігти зовсім небажаним і бурхливим реакціям, ймовірно, будуть реалізовані. У тому числі й по Україні – і ця частина компромісів буде озвучена на відеозустрічі Байдена-Зеленського як рекомендації. Але, знов-таки, тут треба розуміти, що рекомендації Байдена Зеленському, і навіть украй настійні рекомендації, будуть визначатися поведінкою не лише Путіна, а й самого Зеленського. Наприклад, якби на Банковій сидів лідер, який не допустив бюджетного провалу і поганої підготовки до зими – адже ні в тому, ні в іншому Путін не винен, то й рекомендації, дані йому Байденом, відрізнялися б від тих, які будуть дані Зеленському у нашій реальній ситуації.

Відрізнялися б ці рекомендації і в тому випадку, якби цей гіпотетичний політик не брехав своїм громадянам, не роздавав їм свідомо нездійсненних обіцянок, не перетворював бюджет на годівницю для приятелів, не вичікував пасивно розвитку подій, а оголосив у відповідь на підозрілі маневри біля кордонів України часткову мобілізацію, збирання та тренування резервістів, і звернувся до нації не з розповіддю про особисті успіхи, а із закликом згуртуватися для захисту спільних цінностей та реальних досягнень. У тому числі й тих, що були досягнуті за його правління.

Але в нашій ситуації – тій, яка існує реально, і в якій нічого з перерахованого, на жаль, ні, такі рекомендації були б безглузді та недоречні.

Втім, є і хороша новина, — наша ситуація ще не така погана, щоб нам порекомендували беззастережно капітулювати – наприклад, "виконати Мінські угоди" у розумінні Путіна – тобто, розпочати прямі переговори з ОРДЛО, і з Росією як посередник і миротворець, а ми були змушені прийняти ці рекомендації, мовчки схиливши голову. Нам ще дуже багато треба упустити, щоб справа прийняла такий уже остаточний оборот.

А в сьогоднішній ситуації Україна все ще може погодитись чи не погодитися прийняти рекомендації Байдена. І навіть якщо ми не погодимося, від нас не відвернуться, залишивши з Путіним віч-на-віч, і ми зможемо розраховувати на деяку допомогу. Але саме і лише на допомогу, а не на те, що наші проблеми хтось вирішуватиме за нас. Щодо згоди чи не згоди, то тут все залежить, по-перше, від того, що саме нам порекомендують. А по-друге, і значно більшою мірою, все залежить від того, чи буде виявлена тверда політична воля з українського боку. І хоча перед переговорами Зеленському дзвонив не Байден, а голова Держдепу Ентоні Блінкен (що передбачало наявність якогось сценарію у Вашингтона і виключало останню звірку годин), і хоча Зеленському Байден зателефонує вже після того, як поспілкується з усіма ключовими союзниками — це не є але не критично. Те, що про Україну заговорили без України, насторожує. Однак нинішні міжнародні відносини — це все більше про еквілібріум, рівновагу тут і зараз, а не стабільність довгострокових угод. І навіть спробуй Байден домовитися з Путіним, йому доведеться порозумітися з Конгресом, торгуватися з республіканцями, які часом шукають "зраду" куди ефективніше, ніж українська громадськість і прогинати власну партію, яка традиційно гнеться в дуже обмежених межах. Та й із союзниками теж непросто — у тих самих Лондона з Парижем поняття про достатність протидії Росії діаметрально протилежні.

Так все ж таки, за результатами зустрічі – нападе Путін чи ні? Все, як і раніше, виглядає дуже невизначено, але, швидше ні, ніж так. Схоже, що в українському блоці питань переговорна нічия знову вийшла на нашу користь. Однак це зовсім не привід розслабитися: Росія, як і раніше, готується напасти на нас, і війна, як і раніше, у перспективі виглядає більш ніж імовірною. Наскільки можна судити, ми знов отримали відстрочку на кілька місяців. Що буде далі – сказати складно, оскільки у гру постійно вступають нові фактори, а ситуація нестійка та балансує на самій межі війни. Але, як би не розвивалися події, найкращий спосіб відстрочити напад – це максимально використовувати виграний час для зміцнення нашої оборони. Так, потроху, виграючи, якщо нам везти (а нам поки що дуже щастить, знову і знову!) по кілька місяців, ми зможемо довести нашу оборону до такої досконалості, що, зрештою, на нас взагалі не нападуть. Жодних гарантій, звичайно, тут немає, але всі свої шанси ми поки що не втратили.