Барбадос без королеви. Чи зможе молода республіка монетизувати свій статус

Отже, Барбадос другу добу живе у новій якості. Залишаючись членом Британської співдружності націй, він перестав бути британським домініоном, формальним голвою якого є британський монарх — нині королева Єлизавета II, яку представляє призначений нею генерал-губернатор. Відтепер Барбадос – незалежна парламентська республіка, з двопалатним парламентом (Сенат – 21 депутат, Будинок зборів – 30 депутатів) і з президентом, який обирається обома палатами парламенту для виконання, в основному представницьких функцій. Першим президентом незалежного Барбадосу стала 72-річна дама (жіночий еквівалент британського лицарського звання "сер") Сандра Мейсон, яка була також і останнім, восьмим, барбадоським генерал-губернатором. Парламент підтримав її кандидатуру обома палатами одноголосно на безальтернативних виборах.

Ініціатива зверху

Перехід до нової влади пройшов плавно і мав скоріше формальний характер. Про революцію не йшлося, це була в чистому вигляді реорганізація держави, причому ініціатива виходила зовсім не від пересічних громадян. Переконувати барбадосців у тому, що їм замість конституційної монархії, необхідна республіка, намагалися ще з 1979 р., але особливих успіхів на цьому шляху досягнуто не було, і планований референдум щоразу відкладався. Нарешті, опитування, що було проведене у березні 2015 р., показало, що 64% ​​населення Барбадосу продовжують підтримувати монархію, 24% виступають за республіку і 11% — байдужі до тонкощів державного устрою. Після цього питання про референдум більше ніколи не порушувалося.

Проте, у верхах ідея незалежності продовжувала поступово продавлюватися, вже без особливої оглядки на громадську думку. Нарешті, 28 вересня/6 жовтня 2021 р. закон про незалежність було ухвалено обома палатами парламенту.

Навіщо це знадобилося? Кому на Барбадосі заважало становище домініону? Чому, діючи, по суті, попри бажання своїх виборців, політики Барбадосу буквально продавили його незалежність? Для такої завзятості, що розтяглася, до того ж на десятки років, мали існувати дуже вагомі причини. До того ж такі, які не можна було зробити предметом відкритого та публічного обговорення, прямо довівши їх до рядових громадян. І водночас досить важливі. Зрозуміло, що такі причини були.

Ром, офшор та порти

Барбадос — найсхідніший острів Малих Антильських островів, що розташований в Атлантичному океані, на схід від інших островів Вест-Індії. Порівняно зі своїми острівними сусідами він досить плоский і плавно піднімається до центру, що відомий як округ Шотландія. Найвищою точкою країни є гора Хіллабі заввишки 340 м над рівнем моря. Населення – трохи менше 300 тис.. Столиця та головне місто Бриджтаун, де проживає третина населення країни.

На Барбадосі є чудовий ром, відмінний офшор та кілька зручних портів. Можливий також туризм. Щоправда, з десяток років тому з офшором виникали складнощі у зв'язку з питаннями від FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering — Групи розробки фінансових заходів для боротьби з відмиванням грошей, міжнародної організації зі штаб-квартирою в Парижі). Такі питання є спільним явищем, і вони викликали проблеми в офшорах по всьому світу. А для Барбадосу офшорна зона є критично важливою: до 2017 р. доходи від неї закривали 20% ВВП. У 2017 р. міжнародний контроль посилився – і доходи різко впали.

Щодо туризму, то він ще з початку 2000-х увійшов у смугу криз, і хоча з того часу траплялися й підйоми, але остаточно так і не оговтався. У результаті до травня 2018 р. непогашений борг Барбадосу зріс до $7,5 млрд, що склало трохи більше, ніж 1,7 ВВП (ні-ні, без значка %), і в червні 2018 р. уряд оголосив дефолт за своїм суверенним боргом. З січня по березень 2020 р. економіка почала рости, але потім знову пішла на спад через наслідки пандемії. Словом, потенційні можливості у Барбадосу начебто й є, але на практиці все йде якось, не так добре, як хотілося б, і як могло б. Потрібно точно щось змінювати.

Але межі змін, що можливі в домініоні, упираються в рамки британської політики, яка, у свою чергу, упирається у зобов'язання офіційного Лондона перед союзниками, і передусім Вашингтоном. І тут уже вихід очевидний – треба розширити рамки можливого та дозволеного, переставши бути домініоном. Але залишаючись у Співдружності — на загальне задоволення інших членів.

Нові можливості

Це важлива деталь: влада Барбадосу явно не збирається робити різких рухів, розриваючи зв'язки, що вже склалися. Навпаки, вони мають намір розширювати вже налагоджену співпрацю на новій основі, запрошуючи нових гравців. Кого? Тих, хто вирішить використати зручне становище Барбадосу: поруч обидві Америки, є напрацьовані зв'язки з ЄС, є, нарешті, розкручений офшор з непоганою репутацією. Є порти, які здатні стати транзитними терміналами.

Кого це могло б зацікавити? Та ось же – Китай! Але, враховуючи тертя США та Китаю, і зобов'язання Британії, для британського домініону така співпраця мала б цілу низку обмежень. Ці обмеження знімає формальна незалежність.

В іншому все залишиться як було. І навіть генерал-губернатор залишився колишнім, точніше, колишньою, тільки тепер вона називається президенткою.

При цьому Барбадос, на відміну, наприклад, від Венесуели диктаторської, абсолютно не токсичний. Він не має видимих зв'язків з Росією, не має серйозних проблем з наркотрафіком і навіть у серйозних офшорних скандалах – досить серйозних, щоб про них почув увесь світ, — він не був замішаний. Така репутація – відмінна основа для залучення інвесторів та для організації різноманітних зв'язків між підприємцями з країн, яким з різних причин складно співпрацювати безпосередньо. Очевидно, саме цим молода республіка зараз упритул і займеться.