Балканський рік Європи. Чому Київ більше не може ігнорувати Албанію

2020-й рік несподівано стане для України сезоном відкритих вікон можливостей у зовнішній політиці. Якщо вийде скористатися шансом, більш ефективними стануть відносини з ЄС і буде налагоджений безпрецедентно високий рівень взаємодії з ОБСЄ. Але для того, щоб реалізувати ці можливості, Україні доведеться "підтягнути" деякі "хвости". В першу чергу - розібратися з балканським напрямком.

Європа по-хорватськи

У першій половині наступного року очолювати Європейський Союз буде Хорватія. Навіть незважаючи на тісні економічні зв'язки з РФ (росіяни за борги викупили акції найбільшого хорватського агрохолдингу і рітейлера) і неодноразові теплі візити в Росію нинішнього президента республіки Колинды Грабар-Китарович, Хорватія - це країна, дуже добре розуміє Україну і щиро співчуваючи українцям. Головування Загреба в Раді ЄС дає можливість Києву переглянути свою відносини з Брюсселем, підвищивши їх коефіцієнт корисної дії. Складно, звичайно, сподіватися на перезавантаження і вихід на новий рівень у відносинах Україна-ЄС, але ситуація буде сприяти більш тісним зв'язкам Києва і Брюсселя.

Сьогодні хорватське напрям в українській дипломатії начебто не дає підстав для занепокоєння і не виглядає забутим і позаброшенным. Нещодавно в Загребі побував віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба. З офіційних повідомлень відомо, що планується візит в Україну прем'єр-міністра Хорватії Андрія Пленковича, буде відновлена робота міжурядових груп з економічного співробітництва і по вивченню хорватського досвіду мирної реінтеграції. Проте ось уже майже три роки в України немає посла в Загребі, і тепер, коли Хорватія буде очолювати ЄС, затягування вирішення кадрового питання виглядає особливо дивним і незбагненним.

Це тим більше дивно, якщо брати до уваги той факт, що і без хорватського головування в Євросоюзі взаємодію з цією країною було для України дуже актуальним.

Хорватка Марія Пейчинович-Бурич з вересня 2019 року є генеральним секретарем ще однією надзвичайно важливою для України європейської організації - Ради Європи. Хорватія є - поряд з Польщею - засновником проекту "Триморье", а нинішня українська влада вже заявила про своє бажання співпрацювати з цією ініціативою. До того ж загальновідомо, що хорватський досвід вступу до Євросоюзу і НАТО і досвід мирної реінтеграції раніше окупованих територій для України є джерелом лайфхаков.

Відсутність українського посла в Загребі протягом 2019 року можна пояснити президентськими виборами, які обидві країни пережили або все ще переживають (в Хорватії другий тур відбудеться 5 січня). Проте вже незабаром після 05.01.2020 Київ міг би без зволікань призначити його.

Принципово інша й набагато більш складна ситуація для України складається навколо іншого "балканського кейса".

Найважливіша організація

У 2020 році головувати в Організації з безпеки і співробітництва в Європі буде Албанія. І як раз в цей період ОБСЄ буде для України найважливішою інституцією в світі.

Як відомо, представник ОБСЄ виступає посередником під час переговорів у Тристоронній контактної групи (на переговорах у Мінську), в Україні діє Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, саме ця структура стежить за припиненням вогню і розведенням сил на Донбасі. А ще ОБСЄ повинна моніторити майбутні вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей" (якщо вони все ж таки відбудуться) і - згідно з попередньо затвердженої "формулі Штайнмайера" - винести вердикт про їх легимности, згідно з яким Україна повинна буде остаточно надати особливий статус ОРДЛО.

В офіційному документі албанського Міністерства закордонних справ, що описує цілі і завдання під час головування країни в ОБСЄ, вирішення конфлікту "і навколо" України згадується як пріоритет №1. Теоретично, Албанія, яка вже понад 10 років є членом НАТО і не помічена у проросійській політиці, має бути - з точки зору Києва - непоганим головою Організації. Є навіть надія, що злорадні жарти про "сліпих спостерігачів" будуть забуті. Але не все так просто.

Основні проблеми албанської головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі є об'єктивними.

Як відомо, в країні нещодавно відбулося найбільш потужне за останні 30 років землетрус, з десятками жертв, сотні постраждалих і тисячами залишилися без даху над головою людей. Пріоритетом у зовнішній політиці для албанських влади сьогодні є акумуляція різного типу допомоги для відновлення зруйнованих районів. Наприклад, на початок 2020 року намічена велика міжнародна конференція донорів - і саме цей напрямок роботи затьмарить для Тирани всі інші зовнішньополітичні пріоритети. Однак є в трагедії з землетрусом в Албанії і чисто суб'єктивна обставина, яка може якоюсь мірою негативно позначитися на українсько-албанських відносинах. Справа в тому, що Україна на офіційному рівні - з невідомої причини - не стала посилати допомогу і висловлювати співчуття албанцям, постраждалим від стихійного лиха.

Є, звичайно, надія, що якісь контакти відбулися в непублічному просторі, але в площині масових комунікацій такий "ігнор" з боку Києва виглядав дуже невдалим рішенням, особливо в контексті важливості для України майбутнього взаємодії з Албанією в якості голови ОБСЄ.

Є і ще один не самий приємний для Києва момент, який потенційно може привнести порцію негативу у відносини України з ОБСЄ.

Справа в тому, що коли Албанія очолить цю організацію, чинним головою її стане міністр закордонних справ цієї країни. Формально посаду голови ОБСЄ займе Еді Рама, він же керівник албанського уряду. Однак фактично главою МЗС країни є в. о. міністра Гент Какай. Він албанець з Косово, син відомого косівського вченого. Враховуючи категоричне неприйняття Україною права Косово на існування як незалежної держави, спілкування з косоваром-албанцем може бути достатньо прохолодним, причому як з одного, так і з іншого боку. Хоча, беручи до уваги, що 29-річний Який отримав вчений ступінь в області метафізики, не можна виключати, що саме йому зрозуміти загадкову українську дипломатію і місцями кілька странноватую українську політику буде як раз-таки простіше, ніж будь-якому іншому урядовцеві.

Посольський "ігнор"

Однак і етичні і психологічні нюанси - набагато менша проблема порівняно з ще одним, дійсно суттєвим негативом на албанській напрямку.

Дипломатичні відносини між Албанією та Україною були встановлені в січні 1993-го року, проте сторони досі не провели обміну диппредставництвами. Повноцінних посольств у нас немає - як українського в Тирані, так і албанського в Києві.

Посольство України в Республіці Албанія працює "за сумісництвом" - цю функцію доручили українським дипломатам у Греції. Посольство Республіки Албанія в Україні також є "сумісником" та працює віддалено з польської столиці. Тоді як, наприклад, у сусідніх з Албанією Чорногорії та Північної Македонії активно і успішно працюють українські посли, а посольства цих країн присутні в Києві.

Можна довго аналізувати, як і чому стався такий дивний прогалину в нашій зовнішній політиці. Напевно при цьому з'ясується багато дивовижних подробиць. Але як би там не було, є шанс дочекатися рішення "албанської проблеми" уже в найближчому майбутньому: не далі як у третьому кварталі 2020 року Посольство України в Албанії має розпочати роботу. Про це розповів у недавньому інтерв'ю Державний секретар Мзс Андрій Заєць. Коли албанська сторона прийме аналогічне рішення, невідомо.

Виходить, що, принаймні, першу половину наступного року ситуація з відсутністю посольства України в Тирані і Албанії в Києві навряд чи кардинально зміниться. І це, очевидно, ніяк не сприятиме максимально продуктивної взаємодії України з ОБСЄ під час такого критично важливого періоду, яким стануть перші місяці нового року з точки зору реалізації мирних домовленостей в рамках "Мінська" і "Нормандії".