За обопільною згодою. Азербайджан демонструє вихід із ПАРЄ
Азербайджанська делегація офіційно оголосила, що припиняє взаємодію з Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ). Заява була зроблена перед початком засідання, на якому Асамблея мала ухвалити рішення про визнання повноважень делегації Азербайджану. За фактом, йшлося про те, наскільки ці повноваження будуть обмежені.
"Делегація Азербайджану вирішує припинити взаємодію з Асамблеєю та роботу в ній до наступних повідомлень", — заявив глава делегації Самад Сеїдов.
Це ще не відхід Азербайджану з ПАРЄ, але вже десь поряд. Приблизно в одному кроці.
Витоки конфлікту
Все почалося з дріб'язкової, на перший погляд суперечки: як повідомляє Європейська Правда, спостерігачів ПАРЄ не покликали до Баку на позачергові президентські вибори, призначені на 7 лютого. Зрозуміло, що єдиний кандидат із реальними шансами на перемогу на них – Ільхам Алієв, і це фактично вибори без вибору. Хоча, з іншого боку, зрозуміло й те, що навіть на конкурентних виборах Алієв переміг би: зараз, після успішного для Азербайджану завершення Карабахського конфлікту, він став надпопулярним у країні. Тож ніяких вкидань не потрібно – і, природно, їх не буде. Самі собою вибори пройдуть чисто і бездоганно. Посперечатися можна лише про загальну політичну обстановку в Азербайджані, де демократія у її західних формах особливо не приживається. Причини цього досить складні, але загалом зводяться до того, що Азербайджан, як і близька йому Туреччина, взагалі кажучи, не Захід. Це специфічне суспільство, що склалося на кордоні Заходу, і в тісній взаємодії з ним, що володіє багатьма рисами Заходу, але все-таки не Захід. І справа не в диктатурі клану Алієвих як такої, а в тому, що ця диктатура здебільшого досить успішно відповідає на поточні запити абсолютної більшості азербайджанців. І якщо для підтримки рівноваги в країні Алієву не потрібні масові репресії, жорстке придушення заворушень і загарбницькі війни з сусідами, найкраще прийняти таке суспільство "як є". Зокрема, дати йому спокій із питаннями про невідповідність західним уявленням про демократію. Причому, повторю, формальних претензій, саме до перебігу виборів, ПАРЄ в жодному разі пред'явити не змогла б. Ну, не потрібні Алієву порушення на виборах, щоби залишатися при владі. Від слова "зовсім" — не потрібні.
У чому тоді була причина завзяття Азербайджану? Вона теж цілком очевидна: у Баку вважають, і з достатньою на те підставою, що позиція ПАРЄ щодо останніх подій, що завершили конфлікт у Карабаху, була упередженою, з сильним креном на користь Вірменії. Тож відмова допустити спостерігачів стала прямою демонстрацією протесту. Все це не становило жодної таємниці — навпаки, і мотиви, і наступні події Баку були цілком передбачувані. Хід був за ПАРЄ, і ПАРЄ могла вибирати з двох варіантів:
- Висловити жаль, і закрити питання, давши Баку спокій, і просто визнавши результати виборів. А потім почекати, коли невдоволення Азербайджану позицією ПАРЄ щодо карабахських подій вщухне, виходячи з класичного "час лікує";
— Наполягати на своєму, граючи на загострення, а у відповідь на непоступливість Баку обмежити повноваження азербайджанської делегації.
Очевидно, що правильний вибір був пов'язаний із правильною оцінкою ситуації: хто кому потрібний більше? Чи Азербайджан, який входить до складу Асамблеї, потрібен ПАРЄ, чи членство в ПАРЄ потрібне Азербайджану? І, судячи з реакції Азербайджану на спробу ПАРЄ санкціонувати його делегацію, керівництво Асамблеї та Баку оцінили ситуацію по-різному. І азербайджанці зіграли на попередження.
Питання про обмеження повноважень азербайджанської делегації все одно розглянули за її відсутності, і ухвалили не визнавати їх, доки спостерігачів ПАРЄ не допустять на вибори. Але це вже не мало жодного значення.
Більш того. Глава азербайджанської делегації Самад Сеїдов, на день раніше, на засіданні моніторингового комітету, де розглядали претензії до його країни, явно грав на загострення конфлікту. Було схоже, що в Баку свідомо прийняли рішення піти з ПАРЄ, не бачачи сенсу в подальшому перебування там. Але просто взяти і піти було б програшно з дипломатичної точки зору, оскільки відносин Азербайджану з окремими країнами Європи ніхто не збирається згортати. Потрібен був привід для відходу саме з ПАРЄ. І, Сєїдов, використовуючи весь досвід роботи в ПАРЄ, де він очолює делегацію Азербайджану з 2001 року (!), зробив усе, щоб створити такий привід, загостривши ситуацію до краю.
Це рішення вже неможливо було списати на одну лише образу Азербайджану на провірменську, загалом, позицію ПАРЄ. Про самодіяльність Сеїдова не могла йтися. В наявності був продуманий план дій, затверджений на самому верху — а для появи такого плану потрібні дуже вагомі підстави.
Резони Баку
Питання "навіщо пішли" породжує контрпитання: "а що, власне, давало Азербайджану перебування в ПАРЄ?".
Справді, а що? На першому, ранньо-пострадянському етапі це був один із майданчиків для налагодження відносин з європейськими країнами. Цю роль вона вже виконала – що далі? В ЄС Азербайджан вступати не збирається – немає таких планів взагалі. Можливо, якби в ЄС прийняли Туреччину, у Баку подумали б на цю тему… Але Туреччину, і це вже зрозуміло, в ЄС не приймуть.
Прагматичним відносинам з окремими європейськими країнами членство в ПАРЄ сьогодні не тільки не допомагає, а, швидше, шкодить, вносячи до них непотрібний дезорганізуючий фактор. Реформи до суворої відповідності європейським стандартам демократії не те щоб відкидаються в Азербайджані з порога, а просто не стоять на порядку денному.
Відверто кажучи, і для ПАРЄ Азербайджан сьогодні теж як хребетна п'ята нога. Ні, звичайно, бюрократи радіють, чим більше країн полягає в їх організації, тим краще. Але, по суті, навіщо ПАРЄ потрібен Азербайджан? Які питання відносин між Баку та Європою зручніше вирішувати саме там? Нема вже сьогодні таких питань!
ПАРЄ ще могла б представляти деякий інтерес для Азербайджану як майданчик для формування позитивних думок щодо нього в Європі. Але цю можливість Баку повністю програв Єреванові під час завершення Карабахської війни. Це, власне, було єдине місце, де Азербайджан зазнав поразки просто тому, що вірменське лобі в Європі виявилося потужнішим. Після цього програшу залишатися у складі Асамблеї було б для Азербайджану найгіршим рішенням. Користи – ніяка, а шкода – очевидна: з подачі вірменської делегації Азербайджан постійно третювали б, критикуючи не за одне, так за інше. Це, серед іншого, вносило б дезорганізацію в тонкий процес остаточного закриття всіх щодо дрібних проблем, які все ще залишаються у спадок від вже закритого великого карабахського питання. Прибирання цих уламків зараз якраз у розпалі.
Словом, з якого боку не подивися на ситуацію в ПАРЄ та навколо неї з погляду Баку, Азербайджану вигідніше було звідти піти, знайшовши відповідний привід. Що азербайджанська делегація і зробила.
Щоправда, спалювати мости Сеїдів не став – такого завдання перед ним також не ставили. Азербайджан може повернутись. Особливо якщо керівництво ПАРЄ продемонструє добру волю зі свого боку. Але в ПАРЄ до цього поки що не готові. А Азербайджану, зі свого боку, зараз немає жодного сенсу поспішати з поверненням.
Марна бюрократія
І, нарешті, залишається питання про сенс існування самої ПАРЄ: навіщо вона потрібна і яка від неї користь? Зрозуміло, що довкола ПАРЄ з її бюджетом годується купа корумпованої бюрократії, яка цей бюджет захоплено пиляє, але це, на жаль, все. Після того, як ПАРЄ з величезним небажанням випхала зі своїх рядів Росію, їй навіть критикувати стало нікого. Це теж стало однією з причин, через яку ПАРЄ так вчепилися в Азербайджан. Але Азербайджану, на відміну від Росії, не потрібна трибуна для трансляції на Європу своєї демагогії, та викривачів жорстоко обламали. У зв'язку із цим можна нагадати, що є ще й Угорщина. Яка, на відміну від Азербайджану, не просто перебуває в Європі, а входить до НАТО та ЄС, тож з ПАРЄ виразно не піде. Чому б Асамблеї не зайнятися викриттям Віктора Орбана?
Але відразу виникає зустрічне питання: а з якої, власне, стати їй цим займатися, якщо призначення ПАРЄ за роки її марного існування кудись загубилося? Вже незрозуміло, що це таке: загальноєвропейський чат за географічною ознакою чи тусовка борців за демократію та все-все-найкраще? Насправді ПАРЄ не схожа ні на те, ні на інше. Найбільше вона схожа на стійку корупційно-бюрократичну спільноту, яка зображує бурхливу діяльність для утримання за собою звичної годівниці. Решта — всі делегації, дискусії, внутрішні вибори — лише декорація, і не більше.
Вся ця діяльність, окрім марного прожирання неабиякого шматка бюджету, що формується внесками членів ПАРЄ, далеко не завжди нешкідлива. Зараз самопіар бюрократів із верхівки Асамблеї почав завдавати відчутної шкоди Азербайджану. Україна, звільнивши свої території, майже неминуче зіштовхнеться із чимось подібним. Можливо, нам варто було б зіграти на попередження, і залишити ПАРЄ трохи раніше, знайшовши відповідний привід. Зараз, звичайно, ще зарано, оскільки наш відхід може повернути до ПАРЄ Росію. Але, в принципі, про це варто було б подумати.
Якщо ж обговорювати ситуацію поза азербайджанськими та українськими проблемами, то очевидно, що система європейських міжнародних організацій потребує ґрунтовної ревізії та чистки від непотрібних структур. Потрібних структур у Європі сьогодні, по суті, лише дві: це НАТО та ЄС. Вони впевнено закривають все коло європейських тем — достатньо поглянути на карту Європи, щоби це побачити. Решта — плоди невдалих експериментів та/або релікти минулого. Саме Асамблея спочатку була сконструйована як безсила і нескінченна говорьня, і жодних нових, корисних якостей за час свого існування не набула. Зате всі її недоліки розцвіли пишним кольором. Підсумовуючи їх, можна стверджувати, що ПАРЄ — дитя провальної західної політики на руїнах СРСР. У нинішніх умовах вона виглядає рожевим єдинорогом, витратним у змісті і абсолютно марним.
Звичайно, може статися і так, що ПАРЄ вдасться реорганізувати у щось потрібне. Чому б і ні? Імовірність цього хоч і невелика, але все-таки ненульова. А там і Азербайджан повернеться.
Хоча куди простіше і логічніше просто прикрити цю лавочку через непотрібність. Подолавши відчайдушний опір бюрократії, що засіла в ПАРЄ.
