Автогол "почервонілої" Болгарії. Як болгар через страшилки Путіна поринули в політичну кризу
Процеси, що останні 27 років відбуваються у болгарській політиці, дуже нагадують болгарський футбол: часта зміна тренерів, постійне оновлення начальницького складу, запрошення "чужинців", повернення звільнених тренерів, злиття клубів і так по колу, але... немає нормальної тренувальної бази і що найболючіше - того солодкого, бажаного й довгоочікуваного успіху... Знову відставка, технічний уряд, вибори.
Останні президентські вибори якраз і підтверджують це спостереження. "Почервоніла" Болгарія хоч і вкрай важко сприймає їх результат, але так чи інак, треба визнати, що він є закономірним. Перемога висуванця Соцпартії (БСП) Румена Радєва над ставленицею партії Громадяни за європейський розвиток Болгарії (ГЕРБ) Цецкою Цачевою - це, насамперед, червона картка особисто її очільнику, прем'єр-міністру Бойку Борісову. Він це чудово усвідомлює й визнає: добровільна та юридично не обов'язкова відставка його кабінету - тому свідчення, адже норм, які б вимагали однакову партійну приналежність президента й уряду, в Болгарії немає. Перший за останні десять років програш ГЕРБа має всі шанси стати хрестоматійним прикладом того, як не варто проводити передвиборчу кампанію, яка саме завдяки йому є ятається як суцільно негативна. Як і кожна історія програшу і ця має чимало передумов і зразкових виконавців. Отже, про все по порядку.
Борісов, як очільник лідерської партії, відчувши владу і хизуючись своїми реальними успіхами (реалізація низки важливих для країни інфраструктурних проектів, значне покращення економічного стану, зменшення контрабандних потоків, фіскальний резерв 8 млрд. євро), вирішив, що й удруге може "призначити" президента.
Однак зараз ситуація вже не та, що була п'ять років тому. Та й "призначений" тоді президент Росен Плевнелієв із "кривенької качечки" перетворився на "яструба", який вже третій рік захищає територіальну цілісність України, в доволі категоричній формі говорити про агресію Росії, російські кібератаки, гібридну війну та "холодний мир".
Щоб хоч якось порятувати ситуацію, Борісов спробував дистанціюватися від Плевнелієва, навіть годину від годині докоряючи його за антиросійські висловлювання і надмірну самостійність. Не менш скандальною для його потенційних виборців була історія з виборами Генерального секретаря ООН - одіозна протеже Борісова, гендиректор ЮНЕСКО Ірина Бокова цієї посади так і не отримала.
Ясна річ, що це все дуже не подобається традиційно русофільськи налаштованим болгарам (мінус 9% голосів герберистів). До речі, говорячи про президентські вибори в Болгарії, мало хто зауважує, що болгар одночасно вибирали і віце-президента. Не можна відкидати, що якби Борісов запропонував своїм виборцям варіант Пламен Манушев - Цяцька Цачева, то передвиборча кампанія, по-перше, була б набагато цікавішою з огляду на те, що Манушев віце-адмірал ВМС Болгарії, а по-друге, можна було б очікувати іншого результату. Адже тоді оборонно-патріотичний флер відставного генерала й екс-командувача ВПС Румена Радєва, що ставши новим президентом Болгарії, був би не таким "концентрованим".
2014 року Борісову вдалося створити неможливу урядову коаліцію завдяки значним зусиллями і компромісам, але вже через рік її покинули найлівіші - екс-голови соціалістів та президента Георгія Пирванова, а згодом і найправіші разом зі своїм лідером Раданом Киневим. Останній створив унікальну ситуацію: офіційно заявивши про перехід в опозицію, у тій годину як члени його партії, залишилися з міністерськими портфелями. Чим далі, тім абсурднішим видавалися новини.
За три дні до виборів Кінев презентував новий правий проект, а у переддень виборів узагалі поставивши ультиматум: його партія підтримає Цачеву за умови, що Борісов у неділю до 12-ї години подасть у відставку. (Привіт, Європейська Народна Партіє, членами якої є обидві сили). Вже після виборів один із чільних членів крайньоправих генерал Атанас Атанасов заявивши, що основою їхнього нового політичного проекту серед іншого стануть і ті прихильники ГЕРБ, які проголосували за Радєва. Безперечно, доволі сумнівною можна було б вважати перспективу такого проекту, якби знову ж таки не нестримність Кинева, який кинувши виклик і без сорому сподівається, що Борісов геть-чисто відмовиться від політичної кар'єр кур'єри.
Соціалісти - багаторічний ворог ГЕРБа - традиційно нагнітала страх та істерію, маніпулюючи фактами, вводила в оману болгарського виборця. На тлі популістських обіцянок улюбленою темою стала страшилка про катастрофічний стан економіки Болгарії через запроваження санкцій проти Росії - і, відповідно про необхідність їх зняття. Пересічний болгарській виборець мало що тямить у тих санкціях, ще менше інформований про справжню причину їх запровадження, оскільки "це все Росія", і не зрозуміло чого українці воюють. Експорт до РФ значно зменшився, але ж до впровадження санкцій він був на рівні 2%. (Привіт, українським ЗМІ, які вже два місяці повторюють ці страшилки БСП).
Для прикладу візьмемо туристичний сектор, який цьогоріч отримав 60% прибутку порівняно з минулим роком, що є найвищим показником за останні десять років, туристичний потік збільшився на 15,7%. Щоправда, дещо змінилася географія: учетверо побільшало відпочивальників із Естонії, на +45,6% - з Польщі, +44,9 - Чехії, +27,7 - Німеччини, +33 - Росії, спад ж зафіксовано тільки з Білорусі - -13%. Ще більше і ще грізніших було саме болгарських страшилок, як-від зняття відбитків пальців (!!!) при зверненні до державних медичних установ. Насправді ж ідеться про електронний ключ. Міністр охорони здоров'я Пьотр Москов був змушений піти на цей радикальний крок, щоб зупинити колосальні крадіжки з медичної каси, хоч якось побороти хаос у медзакладах і присікти цинізм з боку медперсоналу, зважаючи на часті факти безпідставного дорогого медичного лікування і втручання (зазвичай складні операції на серці, нейрохірургічні, онкологічні тощо).
Кувати перемогу Румену Радеву допомагала й ображена інтелігенція, топ-блоги та численні громадські організації, ну і звісно ЗМІ - бізнес російських олігархів. Цікаво було спостерігати за змінами в болгарській блогосфері: після першого туру частина лідерів громадської думки, які активно виступали проти Борісова, неймовірно зраділа результату, а згодом несподівано "прозріла", усвідомила абсурдність вибору креатури БСП за президента і взялася... так, правильно, переконувати свої фоловерів проголосувати "проти всіх".
16 листопада парламент проголосував за відставку Бойка Борісова, хоча за останнім опитуванням 60% болгар не можуть збагнути, чому їхні голоси за президента Радєва довели до відставки уряду. Тепер відповідно до процедури чинній президент Росен Плевнелієв почергово запропонує мандат найбільшим парламентським партіям. Лідерка соціалістів Корнелія Нінова вже заявила, що відмовиться від нього, оскільки немає достатня депутатів, як і не створюватиме нової парламентської коаліції (хоча вибори фактично засвідчили таку: БСП+ДПС+ПФ).
Наразі актуальним є питання, хто ж усе-таки формуватиме технічний кабінет. За попередніми домовленостями це робитиме чинній президент разом із новообраним, що є логічно, бо тоді зникає необхідність після 22 січня (офіційного вступу на посаду Радєва) формувати новий технічний уряд. Згідно з Конституцією, за три місяці до закінчення своїх повноважень чинній глава держави не може розпустити парламент та оголосити позачергові парламентські вибори. Отже, службовому кабінету міністрів доведеться працювати в надскладних умовах, з одного боку, апатії і навіть саботажу з боку держінституцій, а з іншого - на фоні популістських передвиборчих обіцянок і рішень. Заручником політичної турбулентності вже ставши державний бюджет, який ГЕРБ називає "консервативним", не відкликає з парламенту, пропонуючи проголосувати за нього.
Чи вдасться Борісову втримати результат, досягнутий Цецкою Цачевою (36% електорату в іншому турі), чи зможе Кінев зі своїм новим проектом забити із-за воріт, виштовхнути з поля Борісова і переманити до себе частину фанпідтримки (враховуючи, що в соціумі є запит на правий проект) і чи зможе БСП трансформувати перемогу Радєва у свою перемогу? Результати цього політичного футболу вже дізнаємося аж напочатку квітня, коли відбудуться парламентські вибори, а зараз готуємося спостерігати, як службовий кабінет міністрів гратиме на снігу.
