Atlantic Council: Як Путін сам упустив Україну

Редактор блогу UkraineAlert на сайті Atlantic Council (Атлантичної ради) Пітер Дікінсон у своїй новій статті нагадує, що в 2021 р. виповниться вже 30 років з моменту розпаду СРСР, тому він вирішив проаналізувати непрості відносини між Україною і Росією, прийшовши до висновку, що як раз розпочата Кремлем війна проти України і дозволить нашій державі отримати реальну незалежність від Москви, що століттями гнобила українців.

Автор констатує, що для кожної країни розпад СРСР має різне значення. "Для країн Балтії розпад СРСР стає все більш далеким спогадом про давно минулу епоху. Для путінської Росії це відкрита рана і постійне нагадування про національне приниження. Для України він ще не завершився", — пише Дікінсон.

Україна, за його словами, зіткнулася з безліччю перешкод на зразок хронічної корупції, надто могутніх, старіючої інфраструктури і повсюдної бідністю, що типові для всього пострадянського суспільства.

Особливістю української ситуації є роль Росії. "З усіх колишніх радянських республік Україна займає унікальне місце в російському світогляді, і тому вона настільки важлива для самої суті російської самосвідомості. Навіть сьогодні багатьом росіянам важко сприймати Україну як окрему і незалежну країну", — констатує Дікінсон.

І додає, що насправді в цьому нічого дивного немає, адже коріння сучасної Росії в давній Україні та могутній державі, що в ранньому Середньовіччі сформувалося навколо української столиці — Києва. Та й інші українські міста, такі як Одеса, Харків і Донецьк, грають настільки ж важливу роль у національній історії Росії, як і цілі українські регіони, включаючи Донбас і Кримський півострів.

"Від мови і релігії до сімейних та культурних зв'язків, дві сучасні країни залишаються нерозривно пов'язаними, і ці зв'язки продовжують стирати межі між ними. Однак відносини далеко не рівні. Навпаки, Росія так довго і всебічно домінувала в Україні, що їй вдалося спотворити саму суть національної ідентичності України ", — пише автор.

Дікінсон нагадує в своїй статті, що, починаючи з 1600-х років зміцнювати прямий контроль Росії над Україною допомагали одна хвиля русифікації за одною: "Подібні процеси відбувалися і в інших частинах царської та радянської імперій, але ніде вони не були настільки інтенсивними, як в Україні". Століттями, продовжує він, російська влада активно придушували всі ознаки самобутньої української ідентичності. "Українці виявилися зведені до статусу "малорос"; їхню мову висміювали і забороняли, називаючи просто діалектом; їх історія стерта або переписана, щоб відобразити російське імперське бачення", — нагадав Дікінсон.

При цьому росіян заохочували селитися в Україні, особливо в малонаселених степових землях на півдні і сході країни. І навіть сьогодні ці регіони продовжують залишатися осередками російського впливу в Україні, зазначив автор. "При Сталіні русифікація України досягла апокаліптичного піку. Штучний голод 1932-1933 рр. забрав життя мільйонів українців, а роки сталінського терору навмисно були спрямовані проти духовних, інтелектуальних і культурних лідерів української нації. В останні десятиліття радянської епохи русифікація українського суспільства зайшла так далеко, що вся концепція української державності кваліфікувалася як небезпечний екстремізм", — йдеться в матеріалі.

Примітно, але з таким бекграундом, як зазначає Дікінсон, в Україні в 1991 р. був проведений референдум, на якому 92% виборців підтримали створення незалежної України. Що пояснює і масштабну політичну нестабільність, від якої Україна все ніяк не може позбутися. "Незалежність України не стала кінцем впливу Росії. Замість цього прямий контроль поступився місцем непрямому управлінню в результаті глибокого проникнення Москви в політичну і ділову еліту України. Проросійські політичні партії і підтримувані Росією українські ЗМІ продовжували пропагувати дружні Кремлю наративи, а Російська православна церква надала цій неформальній імперії духовний вимір ", — вважає автор.

Російський вплив, на його думку, сильно заважав державному будівництву в пострадянській Україні, а також призвів до проявів "дивовижної ворожості" деяких верств суспільства до звичайних ознак української державності, що допомогло розпалити нескінченну низку історичних війн.

Зрештою, незграбний баланс України між минулим Росії і незалежним справжнім був приречений на провал. Відносини так і не відновилися після проєвропейської Помаранчевої революції 2004 р., пише Дікінсон. А остаточний розрив трапився 10 років тому, коли мільйони українців знову вийшли на вулиці в знак протесту проти спроб Росії заблокувати угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

"Військова відповідь Росії на європейський вибір України оголила потворну імперську реальність, яка стоїть за традиційними закликами Москви до слов'янського братерства. Він також мав катастрофічні наслідки. Замість того, щоб спровокувати знищення української державності, вторгнення Росії до Криму і Східної України, в 2014 р. привело до активізації української національної ідентичності. Через сім років явна більшість українців тепер розглядають Росію як державу-агресор у війні, що стала визначальною в триваючій боротьбі країни за справжню незалежність ", — йдеться в статті.

Автор зазначає, що боротьба ще не скоро завершиться, адже до влади прийшов президент Володимир Зеленський, що багато вважає небезпечним кроком в невірному напрямку. Зеленський, нагадує він, призначає на державні посади проросійських політиків. "На відміну від свого попередника Петра Порошенка, він применшує важливість зусиль України зі створення власного національного історичного наративу, вважаючи за краще замість цього по можливості уникати мінного поля політики історичної пам'яті", — додав Дікінсон.

Та й Росія, за його словами, теж не скоро визнає свою поразку, незважаючи на збиток, заподіяний їй окупацією Криму і війною на Донбасі. "Прокремлівська партія "Опозиційна платформа — За життя" залишається другою за величиною політичною силою в парламенті. Проросійські сили як і раніше контролюють більшу частину основних українських ЗМІ, а російська поп-культура залишається всюдисущим аспектом у повсякденному житті українців", — визнає автор.

І все ж йому складно уявити сценарій, який міг би повернути відносини між країнами до довоєнного статус-кво, оскільки конфлікт призвів до численних жертв і "зруйнував занадто багато ілюзій". "Щодня протягом майже семи років десятки тисяч українських солдатів захищають країну від російської агресії. Перервані давні економічні зв'язки. Розділені сім'ї перестали спілкуватися. Між тим все українське населення стало свідком мерзенної пропаганди, що проводиться Росією, щоб очорнити ім'я України. Тому примирення — це віддалена перспектива", — зазначає Дікінсон.

Він вважає, що в найближчі десятиліття вплив Росії буде поступово знижуватися, тому що останнє "радянське покоління" українців виходить на пенсію і їх замінюють пострадянські українці, які більше схильні бачити своє майбутнє як частину західного суспільства. "Москва збереже здатність впливати на Україну ще довгі роки, але більше вона не зможе повністю диктувати хід подій", — додав автор.

На думку Дікінсона, втрата впливу Росією в підсумку стане найбільшим геополітичним наслідком розпаду Радянського Союзу. "Повільний темп цього процесу приховав його важливість, але він може змінити політичну карту Європи. У міру наближення тридцятої річниці розпаду СРСР Україна зараз ближче, ніж будь-коли, до того, щоб вирватися зі сфери впливу Росії, і самим безпосереднім винуватцем цього є сам Володимир Путін ", — резюмував Пітер Дікінсон.