ATACMS все ж будуть? Чим відповість Росія
На тлі зміни формату військової підтримки України союзниками в Європі збільшується кількість різноманітних перфомансів друзів Кремля
Візит української делегації на чолі з президентом Володимиром Зеленським до США для участі в сесії Генасамблеї ООН і зустрічей з керівництвом Штатів мав і негативні, і позитивні результати.
До позитивних моментів можна зарахувати, наприклад, дипломатичне шмагання росіян на засіданні Радбезу ООН.
Щодо контактів з президентом США Джо Байденом, шефом Пентагону Ллойдом Остіном і законодавцями, то, звісно, сам факт міждержавної комунікації на такому високому рівні засвідчує сталість партнерства між Сполученими Штатами й Україною.
Далі. Під приїзд української делегації Пентагон підготував новий пакет військової допомоги на суму у $325 млн, до якого, зокрема, включено: ракети для ППО АІМ-9М; постріли для РСЗВ HIMARS; системи ППО Avenger; кулемети калібру 50 мм для знищення російських БПЛА; артилерійські постріли калібрів 155-мм і 105 мм; ракети трубного пуску з оптичним відстеженням і дротовим наведенням (TOW); протитанкові системи Javelin і AT-4; 3 млн патронів до стрілецької зброї; 59 легких тактичних автомобілів; підривні боєприпаси для прибирання перешкод; та інше устаткування.
Важливо і те, що є певний прогрес у питанні виділення Конгресом за запитом Білого дому додаткових $24 млрд допомоги Україні в наступному фінансовому році, який у США починається 1 жовтня.
Нагадаємо ще раз: у Сенаті, верхній палаті, де більшість мають демократи, проблем з ухваленням обома партіями відповідних змін до бюджетного законопроекту на наступний фінансовий рік не виникає. Існували побоювання, що ми зіштовхнемося з активним спротивом у нижній палаті – Палаті представників, де більшість за республіканцями, певна частина яких є критиками чи противниками надання допомоги України.
В цьому контексті певне занепокоєння викликала поведінка спікера нижньої палати Конгресу Кевіна Маккарті, який відмовив Зеленському у виступі перед законодавцями в Палаті представників зі словами: "Зеленський обраний до Конгресу? Він наш президент? Я не думаю, що я маю бути відданий будь-чому. У мене є питання щодо того, де звітність про гроші, які ми вже витратили? Який план перемоги? Я думаю, це те, що американська громадськість хоче знати. Те, що зробила Росія, вторгшись, це неправильно, ці звірства, і ми хочемо переконатися, що це закінчиться. Але я також завжди казав із самого початку, незалежно від того, про яке питання йдеться, я хочу відповідальності за усе, на що наші працьовиті платники податків витрачають свої гроші".
Позиція Маккарті насправді доволі зрозуміла: його політичне становище доволі скрутне. Почати хоча б з того, що його обрання спікером відбулося з 15-го разу (а це рекорд за останню сотню років у США) через демарші трампістів. Йому доводиться балансувати між поміркованими і ультраконсервативними "слонами". Тим більше, що українське питання – не єдине, що провокує спорадичні "сутички" між групами всередині РП. Це, власне, і законопроекти зі змінами до бюджету, що йдуть вкупі з запуском процедури імпічменту Джо Байдена, на чому наполягають трампісти.
Однак 21 червня впливовий член Палати представник від Республіканської партії Майкл Маккол, очільник комітету із закордонних справ, запевнив, що Україна отримає додаткове фінансування і взагалі запропонував на законодавчому рівні передбачити надання нам F-16 і далекобійних ракет. Йдеться, звісно ж про ATACMS.
Власне питання ATACMS – ще один триггер, адже у новому пакеті допомоги цих ракет не було, хоча й були сподівання на позитивне рішення. Зрозуміло, що від’їзд Зеленського з Вашингтону без ATACMS спровокував чергову хвилю зради в українському суспільстві.
Але. Схоже, що зрада може бути безпідставною, оскільки за даними NBC News, що посилається на трьох посадовців і представника Конгресу, Байден під час зустрічі із Зеленським пообіцяв йому відправити найближчим часом невелику кількість ракет ATACMS. Невелику – бо, ймовірно, наші союзники у Вашингтоні хотіли б оцінити ефективність їх використання українцями, та й цілі, які вони уражатимуть. Власне, сьогоднішнє успішне ураження штабу ЧФ РФ у Севастополі може бути додатковим аргументом на користь рішення Білого дому.
На додачу зауважимо, що після перемовин обох президентів стало відомо про домовленість між Україною і США про спільне виробництво зброї та оборонних систем, зокрема систем ППО (не виключено, що навіть Patriot), під що зараз готується промислова база.
До речі не забуваймо про перемовини одного з гігантів німецького ВПК – концерну Rheinmetall – із Києвом про будівництво на заході України заводу вартістю 200 млн євро з виробництва танків і з потужністю до 400 одиниць новеньких Panther на рік.
Росія ся не вспокоїть
Втім це не означає, що ми маємо вдягнути рожеві окуляри. Навпаки. Падіння рівня підтримки пересічними американцями і законодавцями подальшого надання Україні військової допомоги – це факт. Це реальність.
Так, підтримка не така, як нам хотілося, але вона все ж є. З іншого боку, новий тренд на запуск спільних підприємств в Україні з виробництва зброї радше свідчить про зміну підходів щодо підтримки з боку наших партнерів, які поступово переформатовують її з потоків техніки і озброєння на реальний розвиток українського ВПК, а отже і обороноздатності.
Зрозуміло, що Росія не спостерігатиме осторонь за цими всіма тенденціями. Кремль продовжить дестабілізувати наших союзників і поширювати на Заході свій порядок денний, впливаючи, в тому числі, на окремих посадовців і політиків.
Наочними ілюстраціями є останні події у Болгарії (країна, що є членом НАТО) і Швеції, яка прагне ним стати найближчим часом.
Так, 22 вересня болгарська ультранаціоналістична проросійська партія "Відродження" вивела на вулиці сотні протестувальників з критикою прозахідного курсу Софії і вимогами закрити військові бази НАТО, що разом із присутністю Альянсу в Румунії, а також на тлі полювання СОУ на російські кораблі, створюють для Росії ризик послаблення у Чорноморському регіоні.
Схожі перспективи, невтішні для Москви, спостерігаються і у Північній Європі, зокрема у Балтійському морі, завдяки вступу Фінляндії до НАТО і майбутній інтеграції до Альянсу також і Швеції – країни з розвинутим, потужним ВПК.
Втім, на заваді членству шведів у НАТО досі стоїть Туреччина, яка вимагає від Стокгольму видачі членів Робочої партії Курдистану (РПК визнано терористичною організацією у Туреччині, Європі, США).
Демарш Анкари вже досить тривалий, і хоча свого часу здавалося, що країни досягли згоди, проте уряд Реджепа Таїпа Ердогана знов посилив агресивну риторику щодо Швеції, де пов’язані з Кремлем маргінали періодично спалюють Коран. Попри те, що Стокгольм у травні ухвалив нове антитерористичне законодавство, яке передбачає кримінальну відповідальність за "участь у терористичній організації", тобто у тій же РПК.
Цей закон одразу ж спровокував чисельні протести у Швеції під прапорами РПК, яка, завважимо, має свою історію тісних взаємовідносин з Москвою. Тож, наприклад, цілком можна зрозуміти обурення експрем’єра Швеції Карла Більдта цими акціями — на його думку, вони покликані саботувати вступ королівства до НАТО.
Враховуючи ж специфіку і досвід Росії у деструктивній діяльності на території ЄС та й в Сполучених Штатах, кількість "акцій", тотожних вищезгаданим, напевне тільки зростатиме.
