Ідеологічна помірність. Чому Президент Мілей відмовився від вступу до БРІКСу

2022 року, з ініціативи попереднього президента, Альберто Фернандеса, Аргентина подала заявку на вступ до БРІКС і отримала офіційне запрошення на саміті в Йоганнесбурзі наприкінці серпня минулого року. Але вибори 19 листопада перевернули ситуацію. Новий президент Хав'єр Мілей відмовився вступати в БРІКС, дуже засмутивши цим Росію та Китай.

Аргентина та Мілей

Незважаючи на постійні внутрішні конфлікти, Аргентина, у період між 1880 та 1920 роками успішно розвивалася, увійшовши до топ-10 провідних економік світу. До неї кинулися освічені та енергійні емігранти з Європи, сприяючи подальшому зростанню. Але після 1920 року розвиток Аргентини пішов на спад, а потім пішов у мінус. Спочатку світ накрив глобальну кризу, а після перевороту 1930 року країна увійшла до низки вже власних криз, з якої не може вибратися досі.

Проблеми Аргентини, у сумі, зводяться до однієї: її суспільство надто суперечливе і різноманітне, а протиріччя між різними групами всередині нього надто глибокі. Як наслідок, керувати Аргентиною можна або за допомогою диктатури, лівої чи правої, або, наскільки це можливо, не керувати їй зовсім, надавши ситуації самій дійти точки рівноваги. Ні ліві, ні праві диктатори за минуле століття не вирішили аргентинських проблем, а спроби демократії закінчувалися хаосом. Президент-лібертаріанець Хав'єр Мілей, програма якого зводиться до максимального рівня свободи дій для кожного, і мінімального втручання держави, апріорі нездатної впоратися з ситуацією, став для Аргентини, ймовірно, найкращим вибором з усіх, які були в наявності.

БРІКС: хто і у що в ньому грає

Група країн БРІКС, що розвиваються, була утворена в 2006 році Бразилією, Росією, Індією і Китаєм, а в 2010 році до неї приєдналася Південна Африка, вибита в Третій світ скасуванням апартеїду. За офіційною версією, БРІКС став "важливою платформою для співпраці між ринками, що розвиваються, і країнами, що розвиваються", і це частково правда, але не вся, оскільки інтереси країн, що входять до БРІКС, збігаються лише частково. Їх збіг полягає в тому, що всі члени організації розраховують тиснути на розвинений Захід кількістю і, збившись у купу, хоча б частково, диктувати свої умови в ході обміну сировини та некваліфікованої робочої сили на технологічні вироби, які вони не в змозі зробити через відсталість та загальної вторинності по відношенню до Заходу. Отже, БРІКС – значною мірою анти-G7, спроба реінкарнації РЕВ. Поки що тільки РЕВ, ще без Варшавського договору, оскільки не всі члени БРІКС готові серйозно зіпсувати відносини із Заходом. Власне, окрім Росії, на це не готовий сьогодні ніхто, навіть Китай, хоч Пекін і зайняв позицію екзистенційного протистояння ліберальному світопорядку. Більше того, до жорсткого протистояння не була готова і Росія. У 2014 року вона встряла в нього лише тому, що внутрішній економічний крах підштовхнув її до зовнішньої агресії, до того ж у Кремлі розраховували на грузинський варіант 2008 року. Потім, жорстоко страждаючи від санкцій, Москва спробувала підняти ставки у 2022 році — і знову епічно провалилася. Починаючи 24.02.22 ескалацію війни проти України Путін сподівався закрити розбіжності із Заходом, ліквідувавши саму привід для них, тобто Україну як таку, в рамках плану "Київ за три дні", але в нього знову не зрослося.

Провал Кремля і подальша реакція Заходу, серед іншого, зробили токсичним будь-який союз, в якому Росія відіграє важливу роль, але цю зміну поки що вловили не всі. Більшість членів БРІКС приймає їх у реаліях до 24.02.22. Спроба ж тиснути на Захід масою, як у боротьбі сумо, передбачає її нарощування, отже, розширення БРІКС. І, розширення вдалося: з 1 січня до БРІКСу увійшли п'ять країн — Єгипет, Ефіопія, Іран, Саудівська Аравія та ОАЕ. Шостий мала увійти Аргентина, але зіскочила, Мілей ще на виборах говорив про те, що перегляне рішення Фернандеса. І дотримав слова, розіславши 22.12.2023 листа лідерам п'яти країн БРІКС із повідомленням про відміну вступу, а 29.12.2023 оголосив про це публічно. Можливість відмовитися від вступу до 01.01.2024 була закладена на саміті в Йоганнесбурзі, тому Мілей зіграв строго за правилами.

З самітом, до речі, все теж вийшло досить кумедно. Туди покликали лідерів 67 країн, хоч і не всі приїхали, але не покликали французького президента Макрона, хоч той дуже просився. Путін, природно, був серед запрошених як лідер однієї з країн-членів, але приїхати не зміг.

Втім, протягом 2024 року Росія головує у БРІКС, черговий саміт пройде в Москві, і Путіну не потрібно буде нікуди летіти. Достатньо вийти до гостей з бункера, ощаслививши їх суспільством кримінального злочинця, який розшукує МКС за викрадення українських дітей. Чи зможе Путін це зробити, чи пошле замість себе двійника у супроводі Лаврова, і чи прилетять до Москви гості, залежить від розвитку ситуації. Зокрема від стану здоров'я диктатора та активності українських БПЛА.

Безсумнівно, Путін і Сі Цзіньпін — фактичні лідери БРІКС, які використовують його для боротьби проти західного лібералізму, зараз відчувають задоволення. Після розширення БРІКС об'єднав країни з 45% населення, приблизно з третиною світового ВВП, і контролює майже 45% світових запасів нафти. При цьому він має перспективи подальшого розширення: кількість країн-аутсайдерів, що прагнуть до його лав, коливається, за різними оцінками, від 14 до 40. Путін у виступі з нагоди вступу Росії до головування назвав скромну цифру в 30 країн – втім, це деталі. Важливіше зрозуміти, що являє собою БРІКС у принципі, і в чому його привабливість.

Безперечно, БРІКС — дуже пухке об'єднання. Таким його і замислювали засновники, Пекін і Москва, щоб максимально утруднити тиск на нього з боку Заходу. Проте в основі БРІКС лежить цілком певний союз антизахідних диктатур, що атакують Захід. Три члени антизахідного ядра: Китай, Росія та Іран, вже перебувають у ньому. Ймовірно, в наступному наборі до БРІКС вступить і КНДР — правда, Пхеньян поки не оголосив про такий намір, але проголосив політику більшої відкритості. Про бажання вступити до БРІКСу серед інших претендентів оголосила і Венесуела. Словом, хоча БРІКС все ще не розширений варіант союзу диктаторів, на зразок країн Осі часів Другої світової війни, він стає все більш осіватим, як ставав все більш гітлеруватим Путін, встановлюючи в Росії нацизм як панівну ідеологію.

Розширення БРІКС ще раз продемонструвало і те, що було давно відомо: ні сировинні автократії, такі як Саудівська Аравія та ОАЕ, ні неліберальні демократії, як Індія та Бразилія, не можуть бути стійкими союзниками Заходу.

Такі режими завжди лавіруватимуть та намагатимуться підзаробити ситуативно, зливаючи інтереси то західного, то антизахідного блоків під гаслами "боротьби за регіональне лідерство". Обидві сторони це розуміють і включають нестійкість таких союзників у свої розрахунки, створюючи для маніпулювання ними специфічні інструменти. Одним із таких інструментів, який анти-Захід (КНР, РФ, Іран, КНДР) використовує проти Заходу (США, Канада, Великобританія, ЄС, Японія, Південна Корея, Тайвань, Австралія та Нова Зеландія) і є БРІКС, схожий на радянський проект "Руху неприєднання". Тож поки все йде очікувано, і на розширення БРІКС у Заходу знайдуться методи у відповідь. Адже, крім кількісних показників, важливу роль відіграють ще й якісні.

Але повернемось до Аргентини. Зрозуміло, її вступ до БРІКС став би великою перемогою Москви та Пекіна. Так само очевидно, що ліберал Мілей не міг привести свою країну до БРІКСу. Хоча формальною причиною відмови і було названо відсутність коштів на вступний внесок, всі розуміють, що йдеться про ідеологічні розбіжності.

Всупереч поширеній думці ідеологія у БРІКС є, і цілком певна — інше питання, що не всі члени організації поділяють її явно. Але всі вони згодні з нею щонайменше за умовчанням, а крім того, саме вона визначає курс цієї організації. Це ідеологія "Третього шляху", яку просувають неомаоїстські ідеологи КНР, і вона також неприйнятна для Мілея. Про що він також, з граничною ясністю, і неодноразово, заявляв у ході передвиборних перегонів.

Розчарування, що зіпсувало тріумф

Незважаючи на неминучу відмову Аргентини від вступу до БРІКС, прогнозовану після перемоги Мілея з ймовірністю 100500%, у Москві та Пекіні, схоже, сподівалися на диво. Втім, швидше за все, сподівалися на економічні труднощі Аргентини і те, що Мілей відступить від принципів, запросивши кредитування, наприклад, у Пекіна. Відповіддю на крах цих надій стали розчаровані зітхання і зойки, що донеслися з Росії, Китаю і Бразилії, а також Венесуели, яка прагне до БРІКС – мовляв, Аргентина втратила свій шанс. Особливо ґрунтовно підійшли до справи китайські коментатори. Читати їх – одне задоволення: одразу видно, хто відповідає у БРІКС за ідеологію. І якщо Мадуро обмежився заявою про те, що відмова Мілея від вступу до БРІКС "одна з найнезграбніших і дурніших речей", яка "повертає Аргентину в XIX століття", то китайські товариші надали розгорнутий аналіз.

Тимчасова (sic!) відмова Аргентини від вступу до БРІКС китайські аналітики віднесли на рахунок суперечливого світогляду Мілея, передбачивши, що воно створить тертя між Аргентиною і країнами, що вступили до БРІКС. Також було зазначено і на те, що через брак стратегічного бачення Мілей не врахував історичні та нинішні протиріччя між США та Аргентиною, і не усвідомив гегемоністський характер американської політики.

Мілей, у свою чергу, не став грюкати дверима і запевнив усіх лідерів базової п'ятірки БРІКС у готовності розвивати відносини з кожною країною окремо. У цьому реченні є й друге дно — по суті, воно адресоване США. Провал повного захоплення Латинської Америки БРІКС — а Аргентина плюс Бразилія, що вступили до БРІКС, означали б фактично повне захоплення, яке сталося завдяки позиції Мілея, може стати аргументом для надання йому допомоги у проведенні економічних реформ. Спираючись на цю допомогу та перші успіхи, Мілей зможе робити пропозиції членам БРІКС, як старим, так і новим. Включно з такими, від яких неможливо відмовитися, оскільки членство в союзі антизахідних аутсайдерів здатне затягнути під західні санкції і ті з країн БРІКС, які розраховували з вигодою для себе перебігати від розумних до гарних і назад — як мавпа з відомого анекдоту.