Арабська весна 2.0. Як алжирці не захотіли жити в Сирії
Президент Алжиру Абдельазіз Бутефліка, худо-бідно пережив першу "арабську весну", з другої вже не впорався. Ні, він живий, але 11 березня чотири рази глава держави відмовився балотуватися знову. Чого від нього вимагали учасники акцій протесту з середини лютого. Саме тоді правляча партія "Фронт національного звільнення (ФНО) оголосила, що висуне Бутефліку на п'ятий термін, чим спровокувала вилилося в демонстрації невдоволення як молоді, так і згодом підтримала протести опозиції.
Головна претензія до влади - доки?! Розшифруємо: 82-річний Бутефліка знаходиться біля керма з 1999 р. і його здоров'я в квітні 2013 р. серйозно підкосила інсульт, після якого президент став рідко з'являтися на публіці і змушений користуватися інвалідним кріслом. Що, втім, не завадило прихильників на виборах 2014 р. висунути його кандидатуру і виграти. В цьому році ФНП знову вирішив повторити той же номер, на противагу логіці і громадській думці. І в підсумку цей раунд правляча партія програла. Це стало ясно, коли на тлі протестів з'явилося повідомлення про нову госпіталізації президента.
24 лютого Бутефліка опинився в госпіталі в Женеві, як повідомляється, для проходження регулярного медогляду, а 2 березня - в день його 82-річчя - лідера з причини різкого погіршення здоров'я перевели до Університетського шпиталю Женеви (Hôpitaux Universitaires de Genève). Швейцарська газета Tribune de Geneve писала, що Бутефліка "відчуває труднощі з диханням і страждає від проблем неврологічного характеру", його життя знаходиться під загрозою, а тому потребує постійного догляду. Його передвиборний штаб спробував непереконливо все заперечити: мовляв, загрози станом здоров'я немає і медогляд скоро завершиться, і наш улюблений президент повернеться додому.
Додаток 3 березня Конституційний рада прийняла документи Бутефліки для реєстрації кандидатом на виборах, намічених на 18 квітня. Хоча від цього у контексті реакції алжирців стало тільки гірше, адже ще в 2016 р. відбулася конституційна реформа, яка повернула обмеження в два президентські терміни, яке було знято 11 років тому заради Бутефліки. Ще один серйозний промах поряд з брехнею щодо стану здоров'я президента.
Не допомогло ФНП і тиск на ЗМІ в спробі не пустити на екрани і до мікрофонів представників опозиції, оскільки в Алжирі панував дух протесту. Як наслідок, наприкінці лютого на вулиці вийшли сотні журналістів як з державних, так і приватних ЗМІ, вимагаючи припинити тиск на пресу.
Піковим за кількістю учасників для супротивників п'ятої каденції Бутефліки, а також в цілому уряду, стало 8 березня, коли в Алжирі (столиці) протестували більше мільйона чоловік. "Двигунами" стали студенти в зв'язці з лікарями, адвокатами та профспілковими діячами, і протести підтримали головні опозиційні сили - "Фронт соціалістичних сил" і ісламісти з "Руху суспільства за мир". Через два дні акції поширилися на інші великі міста: Батне, Беджае, Бліда, Гуэльме, Костянтина, Тізі-Узу.
Як реагувала влада? Як зазвичай. Поліція застосовувала гумові кулі та сльозогінний газ, а протестувальники - камені. У результаті, за деякими даними, 10 березня постраждали близько 200 осіб, з яких половина - правоохоронці. Проте обійшлося без смертей, хоч і не без мародерства. Зокрема, хтось пограбував найстаріший музей країни - старожитностей та ісламського мистецтва, викравши деякі експонати, і підпалив адмінприміщення установи.
Президента, який дуже вчасно пройшов "рутинне медичне обстеження", спішно повернули на батьківщину. Здавалося б, влада президентом під рукою повинна була працювати на згортання протестів, однак на наступний день Бутефліка пішов у відмову: "Стан мого здоров'я та вік не сприяють виконанню обов'язків перед алжирським народом, який вносить вклад у будівництво нової республіки". Є сенс припустити, що причиною його рішення в тій же мірі стало саме те, що Бутефліка був настільки поганий, що не міг навіть в "дистанційному" режимі знову стати президентом.
У сукупності з інтенсифікацією протестів влада змушена була погодитися на пенсію президента, а також на відставку прем'єр-міністра Ахмеда Уяхью. Його змінив глава МВС Нуреддін Бедуи. Це призначення і відкладені на невизначений термін президентські вибори можуть свідчити про те, що ФНП так просто не здасться. Правлячої партії потрібно час, щоб перегрупуватися, "відвоювати позиції" у демонстрантів і знайти заміну Бутефлике.
Однак очевидно, що Абдельазіз Бутефліка справді 11 березня пішов на пенсію, пройшовши шлях від учасника студентських антиколоніальних протестів і війни за незалежність Алжиру від Франції, від президента, що пережила "арабську весну" 2011-2012 рр., і президента, якому вистачило мудрості не поселити Муаммара Каддафі, до неабияк пошарпаної "обкладинки" президентської влади. Звичайно, він не Франклін Рузвельт, так і Алжир - не США часів Другої світової. Але і не Сирія, що, зауважимо, скандували учасники протестів 8 березня. Таким чином, вони відповіли на маніпуляцію вже екс-прем'єра, який говорив, що в Сирії у свій час, як і в Алжирі зараз, протестувальники теж дарували троянди поліцейським - мовляв, додумывайте самі. Примітно, що так з легкої руки "партнера" Кремля Башара Асада, Сирія стала ім'ям прозивним для сусідів.
До речі, іншим - "довгожителів" у влади, приміром, у Росії, слід було б встревожиться так, як у Москві переживали за "арабської весни" вісім років тому. Адже Бутефліка президентствує стільки ж, скільки і Путін. Так, Медведєва теж посадили в крісло глави держави, але адже ні в кого не виникало сумнівів, хто в тандемі голова. Настільки тривалий царювання, під час якого виросло нове покоління, не стало запобіжником від появи молодих, рішучих, а головне - незадоволених.
Тому цікаво, чи як-то в Кремлі реагувати на події в Алжирі, у тому числі новим закручуванням гайок. Цілком можливо, адже свій ареал проживання автократи ревно охороняють і захищають, відчувши найменшу бродіння у своїй вотчині або в інших країнах, чимось і чимось схожих. Нехай це далекий Магриб. Хоча не такий вже далекий, якщо врахувати, що в сусідній з Алжиром Лівії, за даними ЗМІ, миготять російські "ихтамнеты", які прибули в минулому році допомогти генералу Халіфі Хафтару. Отже, цей регіон також входить в сферу інтересів Москви. Значить внутрішньоросійські, продиктовані параноєю рішення, так само вірогідні, як і підозріла активізація "ихтамнетов" не лише в Лівії.
