Антинатовське підпілля. Як Чорногорія "випадково" видала Москві агентів ЦРУ

Чорногорія останніми днями відзначилася цілою низкою скандальних антинатовських і антизахідних дій і заяв на найвищому рівні. Для країни, яка сама є членом НАТО і, крім того, кандидатом номер один на вступ до Європейського Союзу, така позиція, м'яко кажучи, дивна.

Що ж сталося з Чорногорією і які наслідки ці події матимуть для самої країни, для НАТО і для України?

Виграш Москви

Після парламентських виборів у серпні минулого року до влади в Чорногорії вперше з моменту проголошення незалежності держави в 2006 р. прийшла коаліція, на перших ролях у якій просербські і проросійські сили. Завдяки тиску Брюсселя вдалося сформувати більш-менш центристський і значною мірою проєвропейський уряд, проте з кожним днем "крен" Подгориці в бік Белграда і Москви стає все більш помітним.

Ось кілька останніх знакових новин, що викликали резонанс далеко за межами країни:

· керівник спецслужби Чорногорії випадково (!) розголосив секретну інформацію одній із західних розвідок;

· чорногорський прем'єр-міністр засудив операцію Альянсу, проведену в 1999 р. проти режиму Слободана Мілошевича;

· міністр юстиції заявив, що не визнає міжнародний Гаазький трибунал і його рішення.

Найгучнішим скандалом стало розголошення виконуючим обов'язки глави Агентства національної безпеки Деяном Вукшичем даних агентів іноземної розвідки (за деякими даними, йдеться про ЦРУ). В. о. керівника чорногорської спецслужби повідомив закриту інформацію членам парламентського комітету з безпеки, які не мають необхідного допуску, порушивши всі можливі протоколи. Галас з цього приводу зчинила чорногорська опозиція, але й представники влади погодилися, що "була допущена помилка", а прокуратура відкрила справу.

Чорногорські ЗМІ з посиланням на джерела в дипломатичних колах повідомили, що відомості про американських розвідників стали негайно відомі і Белграду, і Москві. Експерти стверджують, що витік даних не стане катастрофою для США і НАТО і "проривом" для РФ, тому що "росіяни і так в курсі діяльності своїх опонентів на Балканах". Однак відчутні наслідки все-таки будуть.

По-перше, можна говорити про своєрідну "моральну сатисфакцію" для Кремля — в 2016 р. західні спецслужби допомогли викрити двох російських агентів ГРУ, які брали участь у плануванні й організації державного перевороту в Чорногорії, і тепер розкриття "резидентів" ЦРУ стало успішним ходом в шпигунському протистоянні.

По-друге, Москва змогла отримати практично офіційне підтвердження того, про що їй, можливо, було відомо в загальних рисах з донесень своїх розвідників.

Помилка адвоката

Той факт, що "витік" організувала не "шпигунська мережа Москви", а безпосередньо керівництво спецслужби країни НАТО, виглядає, загалом, не дуже добре. Генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг не став коментувати ситуацію з розголошенням інформації в Подгориці, заявивши лише, що "загальний підхід НАТО — це акцент на необхідності захисту наших даних, і ми будемо працювати з усіма союзниками, щоб дотримуватися процедури і захищати конфіденційну інформацію".

Як сказав доповідач Європейського парламенту по Чорногорії, представник Хорватії Тоніно Піцула, НАТО — причому не тільки через справу в Чорногорії — доведеться перевірити протоколи безпеки, попрацювати з усіма союзниками над захистом секретних даних, тому що геополітичні суперники не дрімають.

Очевидно, що третій наслідок скандалу в Чорногорії — необхідність ревізії системи захисту секретної інформації НАТО (що виглядає ще більш актуальним з урахуванням недавнього викриття російських шпигунів серед високопоставлених чиновників у військовій розвідці Болгарії).

І по-четверте, розголошення секретних відомостей стало ударом безпосередньо по Чорногорії як по повноправному і повноцінному члену НАТО і сигналом про те, що країна переживає непрості часи.

Хоча офіційно витік називають "помилкою", це може бути всього лише евфемізмом. В. о. глави Агентства національної безпеки Чорногорії Деян Вукшич, адвокат з приморського Котора, є ставлеником політичної сили, яка відкрито декларувала просербську і проросійську позицію. Тому, звичайно, є ймовірність, що юрист з багаторічним стажем міг не розібратися в процедурах роботи з важливими документами, але скидати з рахунків версію, що йдеться про цілком усвідомлені дії, також не можна.

Президент Атлантичного союзу Чорногорії Саво Кентера впевнений: розкриття секретної інформації — це добре продуманий план демонтажу всього сектору безпеки країни. "Після таких дій ми не можемо очікувати, що НАТО продовжить ділитися з нами конфіденційними даними, і це, безумовно, матиме наслідки для Чорногорії", — упевнений Кентера.

Російська "рамка"

Запропонував кандидатуру Деяна Вукшича на пост глави чорногорської служби нацбезпеки нинішній прем'єр Здравко Кривокапич. Незважаючи на те що уряд загалом вважається помірним, сам Кривокапич — активний промоутер інтересів Сербської православної церкви, "Сербського світу" і Росії. Тому, взагалі-то, не дивно, що його ставленик досить недбало обійшовся з секретними файлами саме американської, а не сербської або російської розвідки.

Логічним, з урахуванням політичної позиції Кривокапича, виглядає і ще один суперечливий епізод останніх днів — виступ самого прем'єра з нагоди річниці операції "Союзна сила", яку НАТО проводило 22 роки тому проти Югославії, що складалася тоді з Сербії з Косово і Чорногорії. Уникаючи прямих нападок і ярликів, керівник чорногорського уряду все-таки засудив бомбардування і висловив співчуття жертвам, не згадавши при цьому, що причиною для дій Альянсу стала відмова Слободана Мілошевича від мирного вирішення косовського питання і триваючі масові вбивства албанців в Косово.

Тут треба зазначити, що, хоча чорногорська територія обстрілювалася натовськими ракетами, офіційна Подгориця, на відміну від Белграда, до останнього часу не виступала з критикою дій НАТО в Югославії. Оцінка подій 1999 р. давалася колишньою чорногорською владою з позиції необхідності покласти край злочинним діям режиму Мілошевича проти косовських албанців, що прямо суперечило точці зору Белграда і Москви, які базуються на тезі про "злочинну агресію НАТО".

Нову антизахідну риторику продовжив міністр юстиції і прав людини і національних меншин Чорногорії Володимир Лепосавич. Виступаючи в парламенті, глава чорногорського мін'юсту заявив, що не визнає факт геноциду мусульман у Сребрениці, здійснений Армією боснійських сербів, і вважає вердикти Гаазького трибуналу з цього приводу "такими, що втратили легітимність". За словами Лепосавича, рішення Міжнародного суду ООН кваліфікувати злочин в Сребрениці як геноцид було засноване на висновках Міжнародного трибуналу по колишній Югославії, які він не вважає легітимними після того, як МТКЮ не засудив косовських албанців.

Заява міністра, що викликала бурю в регіоні, точно вписується в сербську і російську "рамку", однак прямо суперечить позиції Заходу, ЄС і НАТО і виглядає як сигнал про зміну зовнішньополітичного курсу Чорногорії.

Український ракурс

Багато в чому або навіть виключно завдяки західному, а не югославсько-сербсько-російському ставленню до подій на Балканах в 1990-х роках Чорногорія змогла стати членом НАТО. Однак тепер Подгориця, судячи з усього, націлилася на ревізію цих політичних установок. Тепер питання в тому, наскільки далеко зможе зайти нинішня чорногорська влада у своїй солідарності з Белградом і Москвою і як з цією проблемою будуть справлятися в Брюсселі.

У НАТО поки уникають публічно говорити про кризу у відносинах з Чорногорією, навпаки, намагаються продемонструвати продуктивну взаємодію з Подгорицею. Однак треба думати, що висновки вже зроблені (з урахуванням останніх подій у Софії) — і не тільки на балканському напрямку.

Україні, яка декларує своє бажання стати частиною НАТО, варто підготуватися до більш жорстких вимог з боку Альянсу і щодо забезпечення захисту секретної інформації від шпигунів і непрофесіоналів, і щодо міцності прозахідних зовнішньополітичних пріоритетів... Натерпівшись складнощів на Балканах, НАТО навряд чи знову захоче мати справу з проблемами "шпигунського гнізда" і "антинатовського підпілля", прийнявши до свого складу нестабільного і не цілком благонадійного члена.