Батіг і пряник. Боротьба з корупцією може стати головною частиною "плану Маршалла" для України
Різка реакція американського зовнішньополітичного відомства на спроби українських парламентарів внести зміни до антикорупційного законодавства демонструє зміни, які відбуваються в самих західних столицях.
Зокрема, звертає увагу на синхронність як заяв, так і (мабуть) дій, що слідували з Вашингтона і Брюсселя. А адже ще недавно було прийнято, якоюсь мірою, вважати, що Трампу українська проблематика до лампочки, а Європейська комісія занурена у власну дилему, оскільки європейська інтеграція явно зайшла в глухий кут. Чим мотивовано такий вибух емоцій, адже українські політики не зробили нічого такого, чого не робили раніше, - якщо згадати про те, що на їх витівки досить спокійно дивилися і при Клінтоні, і при Буші-молодшому, і більшу частину строку при Обамі?
Тим більше, як відомо, і сам Дональд Трамп досить чутливий до інтересів багатіїв, до яких належить сам, і, як стверджують злі язики, у їх інтересах навіть пробив масштабне зміна податкового закону. Можна було підійти до цього питання і з іншого боку, яке значення має порядок призначення та звільнення керівників українських антикорупційних відомств, коли світ горить у вогні "четвертої світової" або "другої холодної" війни?
Ан, немає.
По-перше, ясна річ, особисто Трамп Україною не займається, у нього і без неї багато неприємностей. Але ці неприємності пов'язані з незаконним лобізмом, іншими словами, політичною корупцією, за яку переслідують в різний час близьких 45-му президентові США осіб. Так, наприклад, Майкл Флінн визнав свою провину в тому, що збрехав агенту ФБР щодо тематики розмови з екс-послом РФ Сергієм Кисляком - виявилося, що й справді обговорював з ним питання санкцій. Над епопеєю про втручання Москви в американські президентські вибори, розгортання якої відбувається на тлі боротьби аж ніяк не благоволящего до Трампу потужного глобального консорціуму з офшорами - нагромаджене чимало. Але в Білому домі дмуть на вогонь - адже мало не прокололися з міністром торгівлі Уилбуром Россом, а на підході - роз'яснення відносин Джареда Кушнера з Зовнішекономбанком.
По-друге, не варто забувати, що недобиті ізоляціоністи (в принципі тактично здатні підіграти Росії) з системи влади Трампа - ревниво наглядають за Україною, щоб знайти обґрунтування скоротити, а то й припинити допомогу нашій країні. Просто їх не чути чи чути не так голосно як антиросійських яструбів. Але поки Дональд Трамп президент, він остаточно від ізоляціоністів не позбудеться, а між тим ймовірний новий глава ЦРУ Тому Коттон - знаходиться під їхнім ідеологічним впливом. До речі, не виключено, що після недавніх подій у Вашингтоні, а саме: конфлікту між колишнім головним стратегом Білого дому і знову головним редактором Breitbart Стівеном Бэнноном, той же Коттон ризикне кинути виклик занадто "помірного" Трампу. Але це - окрема велика тема.
Тому характерний для офіційного Києва оптимізм, який грунтується на "общепонятном" поданні списку пріоритетів загроз для США в даному випадку не зовсім працює.
По-третє, персональні подання Дональда Трампа і частини його політичних стратегів про рутинної зовнішньої політики Америки - це одне, а функціонування інститутів ("установ") цієї політики зовсім інше. Більш того, як не парадоксально, ці інститути, хоча і дещо по-своєму, теж втілюють політичну волю президента. Так, у главі мін'юсту сьогодні в реальності знаходиться, звичайно, не Джеф Сешенс, якого обсіли з усіх боків (і президент, незадоволений проявилася нелояльністю генпрокурора, і борці за права іммігрантів, і сам спеціальний прокурор), а перший заступник генпрокурора Рід Розенстайн. Якою нещодавно "зробив", в деякому сенсі "злив" листування агентів ФБР і працівників Мін'юсту, які працювали над справою про електронною поштою Хілларі Клінтон. Сіль цього скандалу в тому, що один з цих агентів (обидва були заангажовані проти кандидатури Трампа) згодом притягувався до команди Роберта Мюллера, але потім був звільнений саме в силу выяснившегося конфлікту інтересів.
Іншими словами, навмисне чи ні, але прокурор Розенстайн зробив спробу підриву розслідування Мюллера. На даний момент, власне, розслідування знову пішло в сутінь, але так вже часто бувало перед черговою серією викриттів, які, втім, поки не прямо вказали на те, що РФ "якось так" втрутився у виборчий процес, щоб спотворити волю американців. Сама по собі постановка питання розслідування Мюллера досить складна, але в даному випадку важлива не вона, а та політична атмосфера у Вашингтоні, яку Київ повинен враховувати не тільки у своїй зовнішній і оборонній, але і внутрішній політиці.
Тому, по-четверте, необхідно розуміти, що в окрузі Колумбія встановилася атмосфера підозрілості і пристрасті до розслідувань самого різного штибу, причому на цьому тлі Дональд Трамп продовжує спроби виконувати, власне, свою програму. І Україна нікуди не йде з її фокуса як в позитивному ключі (оборонна допомогу, великі інвестиції державної корпорації OPIC), так і в ключі пильного спостереження за тим, що відбувається в нашому політичному житті та системі відносин з сусідами. Так, можна було помітити, що Трамп підвісив преференції щодо доступу тисяч українських товарів на американський ринок до поліпшення ситуації із захистом американських інтелектуальних прав. Таке вже бувало і в інших епохи президентства. Але це маленький сигнал про те, що таке пильне спостереження здійснюється. При цьому ключовим для нашої країни є збереження тісних і партнерських відносин з "глибоким державою" США, а конкретніше з "зовнішньополітичним співтовариством".
У зв'язку з цим представляється першочерговим звернути увагу на свіжу статтю старшого директора Центру Байдена з питань дипломатії і глобального участі в Університеті Пенсільванії Майкла Карпентера у впливовому виданні Foreign Policy. В останній адміністрації демократів д-р Карпентер обіймав посаду помічника міністра оборони США з питань Росії, України, Євразії, Балкан і контролю над звичайними озброєннями. А до цього був радником із зовнішньополітичних питань віце-президента США Джо Байдена і директором з питань Росії в американському Радбезі, багато років провів у Держдепі і американських посольствах по всьому світу. Загалом, це зразковий представник deep state, нещодавно засвітився і в українському новинному потоці з коментарями з приводу політики "Укроборонпрому", з чиєю думкою необхідно рахуватися.
У своїй статті "Україна потребує допомоги США для подолання корупції" Майкл Карпентер вказує на те, що, не зумівши перемогти українську армію, Москва змінює свою стратегію, націлився на продажних політиків, з допомогою яких вона сподівається відіграти в Україні важливі для себе позиції. Карпентер нагадує, що адміністрація Обами направила експертів ФБР, з міністерством юстиції США і Державного департаменту, щоб допомогти Україні створити з нуля НАБУ, НАПК і САП. До того ж США надавали експертні поради щодо створення патрульної поліції в місцевих громадах в Україні.
Жодна з цих реформ, вважає дипломат, не проходить легко. Тому потрібна постійна робота і дипломатичний тиск на керівництво України, щоб вона виконувала свої зобов'язання, зазначає Карпентер. Він згадує, що колишній віце-президент США Джозеф Байден, наприклад, неодноразово закликав керівників України створити незалежні антикорупційні установи і переслідувати корупцію.
На жаль, у результаті виборів в своїх країнах і голосування за Brexit, лідери США, Британії, Франції і Німеччини були відвернені від України протягом останнього року. Це дозволило, за оцінкою Карпентера, "укоріненим інтересам" (тобто лобіста, або старої олігархії) посилити атаки на антикорупційні органи. Далі аналітик пропонує адміністрації Трампа та європейським союзникам США свої рецепти: "У таких випадках нова адміністрація повинна використовувати політичні важелі впливу, доносячи думка про те, що підтримка Заходу базується на умовах, чи ви погоджуєтесь боротися з корупцією, або втратите підтримку".
У військовій сфері США зможуть посилити вплив через зміцнення програм тренування. Зараз у цій програмі щорічно беруть участь п'ять батальйонів сил піхоти і один батальйон спеціальних сил. Посилення цих навчань із залученням тренерів кращої кваліфікації, застосування моделювання бойових дій відповідно до реалій на Донбасі, війни електронними засобами та безпілотниками може змінити ситуацію на полі бою набагато сильніше, ніж кілька протитанкових ракет (хоча, зброя також потрібно, - додає Карпентер). Але вишенька на торті цього своєрідного "плану Карпентера" - в іншому.
Перш за все США можуть закликати європейських партнерів розширити свою активність, а країни-члени НАТО також надати зброю Україні, вважає дослідник. Це буде означати початок серйозних переговорів з ЄС щодо створення інвестиційного фонду з західним менеджментом, як інструмент для підтримки більш глибоких антикорупційних реформ. Серед інших, за створення такого фонду виступав колишній прем'єр-міністр Литви Андріус Кубілюс.
Для роботи інвестиційного фонду, за оцінками Карпентера, потрібно $6 млрд щорічно - досить невибаглива у порівнянні з $378 млрд, які є в Європейському фонді стратегічних інвестицій. Якщо правильно його структурувати і якщо він буде мати політичну підтримку ЄС, Український інвестиційний фонд буде мати можливість швидко і масштабно просувати зміни. Ось така нова інтерпретація "плану Маршалла" для України, який обговорюється вже другий рік, з гармонійним механізмом "пряника і батога". Звичайно, навіть сума в 6 млрд, особливо в щорічному форматі, - сьогодні видається, з огляду на наші європейські та американські політичні реалії, - величезною. Але адміністрація Трампа може виявитися непередбачуваною і в хорошому сенсі. А чим менше Україна буде дратувати донори вибудовується проти Росії системи оборони - не тільки себе, але і колективного Заходу, до якого, нехай і на пташиних правах, належить тепер і сама - тим ближче виявиться перспектива довгострокового зовнішнього фінансування такого необхідного їй економічного зростання.
