Сто років тому вперед. Пентагон показав, як у Лівії воюють Антанта і Троїстий союз

Рівень терористичної загрози в Африці як і раніше залишається вкрай високим. Але далеко не у всіх її регіонах. Наприклад, на півночі — в Лівії — угруповання "Аль-Каїда" і "Ісламська держава" на сьогоднішній день дуже ослаблені і фактично непомітні.

І при всьому при цьому в Лівії як і раніше неспокійно і навіть гірше: ця країна перебуває на межі серйозної збройної ескалації, яка, в свою чергу, може спричинити за собою і відродження угруповань.

Про це йдеться в щоквартальному звіті генінспектора по контртерористичним операціям у Східній, Північній і Західній Африці Шона О'Донелла для Конгресу США, що підготовлений на підставі інформації наданої Африканським командуванням ЗС США (AFRICOM) і опублікований у минулу середу.

Зокрема, найбільшу тривогу у американських військових викликає сомалійська філія "Аль-Каїди" — "Аш-Шабаб", яка налічує близько 10 тис. бойовиків.

Угруповання спокійно діє не тільки на півдні Сомалі, але і за кордоном, зокрема, погрожуючи викрадати американців в сусідній Кенії.

Зростає "в геометричній прогресії" і загроза з боку екстремістських угруповань у Західній Африці, а саме з боку: "ІГ — Західна Африка" (5 тис. бойовиків), афілійованою з "Аль-Каїдою" угруповання "Джамаат Нусрат аль-Іслам валь- муслімін "(2 тис. бойовиків)," Боко-Харам "(2 тис. бойовиків).

Згідно з доповіддю ситуація аналогічно погана була б і в Сахелі (савана, що розділяє Сахару і тропіки), у Малі, якби не активна антитерористична операція, що проводиться там Францією, в якій беруть участь близько 5 тис. французьких військових.

Хоча, підкреслюють у Пентагоні, може Франція справляється непогано, але спирається при цьому на дані розвідки і логістику Сполучених Штатів.

І в той же час діям Франції в Лівії складно дати таку ж позитивну оцінку. Справа в тому, що Париж продовжує надавати підтримку не Уряду національної згоди (УНС), а Лівійській національній армії (ЛНА) маршала Халіфи Хафтара, яка прагне повалити УНС.

Правда, поки безуспішно завдяки втручанню іншого члена НАТО — Туреччини — на боці визнаного ООН лівійського уряду. Анкара змогла істотно послабити позиції Хафтара і його союзників.

У Лівії спостерігаються два табори держав, що підтримують або ЛНА, або УНС.

Якщо Туреччина, Італія, Німеччина і Катар підтримують визнаний ООН Уряд національної згоди, то Хафтару, крім Франції, надають допомогу Росія, ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет, Чад, Йорданія, Судан.

Ця допомога, причому в порушення ембарго ООН на постачання озброєння, як видно на інфографіці з доповіді, різного характеру і ілюструє ступінь залученості в Лівійський конфлікт тієї чи іншої країни.

Так, Туреччина і Росія надають всебічну підтримку своїм "фаворитам": дипломатичну, військову, фінансову, надають доступ до розвідданих і проводять кампанію з дезінформації в ЗМІ.

Франція — дипломатичну, військову допомогу, розвіддані; Катар — дипломатичну і військову допомогу, Італія — дипломатичну допомогу і розвіддані; Німеччина — тільки дипломатичну; Єгипет і ОАЕ — дипломатичну, військову, фінансову допомогу; Йорданія і Судан — військову допомогу; Саудівська Аравія — фінансову.

Росія, Туреччина і Судан безпосередньо беруть участь в конфлікті, направивши туди бійців ПВК і сирійських найманців. У цілому в Лівії, йдеться в доповіді, налічується близько 10 тис. "їхтамнетов".

Пальма першості тут у турків — 5 тис. найманців. Росія відправила до Лівії "всього" 4 тис. чоловік — 2 тис. бойовиків ПВК "Вагнер" і 2 тис. осіб, завербованих в Сирії. Судан надіслав 3 тис. найманців.

Крім того, Росія таємно (але не для американської розвідки) розгорнула в Лівії 14 винищувачів МіГ-29 і фронтових бомбардувальників Су-24, які, на думку Пентагона, пілотують "вагнеровці"; а також доставила на транспортниках Іл-76 бронемашини "Тигр", системи ППО "Панцир С-1" і військові вантажівки з обладнанням і боєприпасами.

Нова Антанта

Дивлячись на картину, яка складається в Лівії, не можна не звернути уваги на те, що в контексті участі в конфлікті третіх сторін, де-факто формують союзи, країна Магріба — це Європа часів Першої світової війни в мініатюрі.

Є і новоявлені Антанта, і Троїстий союз.

Як і 100 років тому, інтереси Парижа і Москви знову збігаються. Правда, нова Антанта діє в дещо розширеному складі. Замість Великобританії — її колишні протекторати ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет, Йорданія, а також Чад і Судан.

Ця колективна "Великобританія" в більшості своїй рухається тими ж мотивами, що і учасники антитурецького повстання 1916-1918 рр., що дозволило їм вирватися з-під контролю Османської імперії і створити незалежні арабські держави.

Сьогодні це опір вже неосманським амбіціям Реджепа Тайїпа Ердогана, який прагне відновити Блискучу Порту в допустимих реаліями масштабах.

Це також і опір арабських монархій на чолі з Саудівською Аравією його спробам стати новим лідером мусульманського світу, причому лідером, який міцно стоїть на ногах і задає тон регіональної політики.

Аналогічно часів Першої світової Туреччина, якщо дивитися в розрізі тільки Лівії, сьогодні входить в ситуативний союз з Німеччиною.

Так, в 2017 р. канцлер ФРН Ангела Меркель і Ердоган конфліктували через агітацію серед турецьких мігрантів у Німеччині під час виборів у Туреччині. Але в цілому відносини у них більш-менш стійкі. Меркель — холодна голова, яка намагається розтягнути по різних кутах розлючені один на одного французького і турецького лідерів.

Можна сказати, що і сучасний Троїстий союз практично такий же за складом, крім Австро-Угорщини.

Є навіть мотив "перебежчиці". Так, Італія все ж після укладення Лондонського пакту 1915 р. німців зрадила і виступила на стороні Антанти.

Після чого до Німеччини приєдналися Османська імперія і Болгарське царство. Або відповідно — Туреччина і Катар, якщо продовжити проведення історичних паралелей.

Нині ж Італія, чиєю колонією колись була Лівія (відібрали у османів за підсумками Італо-турецької війни), що примітно все так же непостійна і ненадійна.

Формально Рим підтримував і підтримує Уряд національної злагоди, очолюваний Фаїзом Сарраджем, оскільки сподівається на розвʼязання міграційної кризи.

Але італійський уряд, зокрема прем'єр Джузеппе Конте також не гребує зустрічами з Халіфою Хафтаром, щоб прозондувати обстановку і шляхи можливої співпраці.

Поки "зради" щодо Німеччини з боку Італії не відбулося, але хто знає, як будуть розгортатися події в майбутньому, якою буде кон'юнктура і баланс сил в Лівії.

Де ІДІЛ? — Я за нього!

У Пентагоні констатують, що Північна Африка — це єдиний регіон на континенті, де Штати мають значний прогрес у боротьбі з тероризмом.

За даними розвідки США, чисельність бойовиків "Аль-Каїди в ісламському Магрибі" — в Лівії, Тунісі та Алжирі — скоротилася до менш як 500 осіб.

У лівійського відділення "Ісламської держави" і того менше — менше сотні бойовиків.

І начебто все повинно складатися добре у війні з терористичною загрозою, але як раз активність лівійських Антанти і Троїстого союзу, як зазначається в доповіді, посилює розкол між протиборчими сторонами і заважають вирішенню конфлікту в Лівії.

В кінцевому підсумку, попереджають в американському оборонному відомстві, чвари третіх сторін, які дестабілізують Лівію, можуть допомогти відродженню ісламістів.

Це не обов'язково повинен бути "ісламський халіфат", але щось подібне цілком може сформуватися.

Отже, Лівію чекають не тільки продовження війни за участю європейців і сусідів, а й серйозна загроза з боку численних терористичних угруповань. Як це було в Сирії та Іраку, де лише відносно недавно і великою ціною вдалося придушити "Ісламську державу".

Таким чином, тема боротьби з тероризмом, що об'єднувала досі міжнародне співтовариство, відходить далеко на задній план. Принаймні, на деякий час.

А на перший виходять знову геополітичні баталії за вплив на ті чи інші регіони.

Ось цієї можливої майбутньої реальності Пентагон закликає союзників уникнути.

Але також і бачить його ключовим аргументом для того, щоб не скорочувати свою присутність в Африці (близько 5,1 тис. американських військових), а навпаки нарощувати його.

Так що, з одного боку, Лівію роздирає конфлікт, що підігрівається французами, росіянами, турками, арабами, а з іншого боку, він у найближчій перспективі може привести до того, що Штати швидше почнуть відходити від трампівської політики ізоляціонізму.