Англосаксонський десант. Навіщо в Києві заговорили про зміну "Нормандії"

На тлі посилення тиску на Кремль з боку Європи і США, яке, в тому числі, виразилося і в безпрецедентному видворенні російських дипломатів, Київ разом з Вашингтоном активізувалися і в питанні переговорів по Донбасу в рамках Мінського і Нормандського переговорних процесів.

Президент Володимир Зеленський і глава його Офісу Андрій Єрмак синхронно дали інтерв'ю, в яких містяться сигнали про необхідність змінити, нарешті, Мінський формат.

Зеленський говорив про це в інтерв'ю британській газеті Financial Times, тобто реципієнтами його сигналу є перш за все Європа і Сполучені Штати. Гарант зокрема прямо заявив, що до переговорів нормандської четвірки слід залучити інших учасників, а саме США, Великобританію і Канаду.

Аргумент: переговори і в Мінську, і в нормандському форматі скоріше мертві, ніж живі. Їх потрібно пожвавити, оскільки в іншому випадку врегулювання донбаського кейса затягнеться на роки і роки, якщо не десятиліття. На Банковій, у свою чергу, розраховують, що залучення трьох самих ключових партнерів і союзників або хоча б Сполучених Штатів, дозволить досягти цієї мети.

Що до Єрмака, то він не був настільки прямолінійний як його шеф. В інтерв'ю "Лиге", відповідно, звертаючись до внутрішньої аудиторії, він зазначив, що, мовляв, про створення "окремого формату" переговорів не йдеться.

І будь-які зміни, за його словами, точно будуть узгоджуватися з іншими учасниками переговорів — Францією і Німеччиною.

Але також Єрмак натякає на те, що нехай у рамках нормандського формату ведеться "конструктивний діалог", зокрема створення кластерів, що дозволяють систематизувати Мінські угоди, але результату поки немає.

Та й навряд чи він буде, оскільки просування в цьому напрямку Росії абсолютно не цікаво.

З іншого боку, зараз відповідний час хоча б для спроб надати переговорного процесу нових смислів і імпульсів.

У тому числі за допомогою більш активного підключення до нього головного союзника України — Сполучених Штатів. Тому як щодо об'єктивності Берліна і Парижа є серйозні сумніви, через підтримку першим "Північного потоку-2" і суперечливих заяв другого щодо відносин з Москвою.

Першим кроком у контексті трансформації переговорного процесу може стати призначення Штатами спецпредставника по Донбасу, про що повідомив Єрмак. До певної міри це альтернатива спецпредставнику по Україні. Дану посаду обіймав, як відомо, Курт Волкер. Але після "Украінагейта" вона залишалася вакантною.

Ймовірне призначення Вашингтоном спецпредставника по Донбасу свідчить про перехід питання українсько-російського конфлікту на новий рівень. Іншими словами, війна на Донбасі стане одним з пріоритетних напрямків в американській політиці.

Держдепартамент після появи інтерв'ю Зеленського і Єрмака в коментарі російському пропагандистському агентству "РИА Новости" підкреслив, що, мовляв, Вашингтон підтримує Мінські угоди як головний майданчик для врегулювання конфлікту.

Однак при цьому Держдеп також закликає Росію відмовитися від "безкомпромісної" позиції по угодах.

Це означає, що подальші ж кроки, наприклад, зміна формату "Нормандії" поки, по суті, знаходяться на стадії зондування ситуації.

Заметушилися

Москву ці геополітичні рухи явно турбують. Спікер Кремля Дмитро Пєсков прямо охрестив пропозицію Зеленського по розширенню Нормандського і зміни Мінського форматів "тривожним сигналом".

"Ми неодноразово говорили про те, що це дуже непроста ситуація, це зайвий раз на вищому рівні, напевно, демонстрація того, що Україна хотіла б Мінський процес модифікувати, а його модифікувати, не поклавши власне йому кінець, просто неможливо", — сказав прессекретар Володимира Путіна.

Фактично ж він також визнав, що запропоновані зміни покладуть край переговорним форматам у комфортному для Росії вигляді.

До речі, не тільки в Кремлі помітно пожвавилися після інтерв'ю українського керівництва і коментаря Держдепартаменту США.

Знову-таки вчора Путіну подзвонив Макрон, який минулого тижня зустрічався із Зеленським у Парижі, щоб обговорити війну на Донбасі, врегулювання в Лівії і Нагірному Карабаху.

Макрона, який сподівається піти на другий термін за результатами майбутніх виборів, очевидні спроби нової адміністрації США брати активнішу участь у тих питаннях, де біля керма знаходяться Франція і Німеччина, абсолютно невигідні, оскільки він вже давно намагається завойовувати електоральні очки зовнішньополітичними звершеннями.

Взяти той же Нагірний Карабах. Під час війни між силами Азербайджану і Туреччини з вірменською армією Париж публічно підтримав Єреван закликами французького парламенту визнати незалежність Нагірного Карабаху.

Тим часом, 24 квітня, в День пам'яті жертв геноциду вірмен османами, Джо Байден став першим президентом США, який визнав масову різанину 1915 р. саме геноцидом. Тим самим Вашингтон вже втрутився в вірменську і кавказьку політику в цілому, що може утримати Єреван на прозахідному треку і в разі відставки Нікола Пашиняна. І відповідно Росії, Туреччини і Франції доведеться там потіснитися.

Аналогічно і з українським кейсом. Париж і Москва відчули загрозу для зміни структури переговорного процесу. Якщо в "Нормандію" увійдуть хоча б Сполучені Штати, усталений формат переговорів кане в Лету.

Тому Макрон оперативно зідзвонився з Путіним. І, відповідно до пресрелізу Єлисейського палацу, вони вже домовилися "відновити діалог у рамках Мінської групи для досягнення міцного врегулювання ситуації" і "в найближчі дні будуть прийняті (деякі) конкретні ініціативи в цьому напрямку".

Які, Макрон, звичайно ж, не повідомляє. Але при цьому, зауважимо, він вчора ж провів особисту зустріч з президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром. Формально — для обговорення спільної протидії пандемії Covid-19 за рахунок Європейського фонду відновлення економіки і для декларації прихильності цього курсу, а також союзу Парижа і Берліна.

Але оскільки скандальна "надбудова" до Мінських домовленостей — "формула Штайнмаєра" — носить ім'я нинішнього президента ФРН, очевидно, що лідери не тільки говорили про коронавірус, а й координували спільну українсько-російську політику як раз з урахуванням нових обставин — перспектив залучення американців до переговорів.