Параліч Т.В.О. Ангела Меркель перестала бути канцлером Німеччини

У вівторок, 26 жовтня, під час установчого засідання Бундестагу XX скликання, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр вручив Меркель та членам її кабінету офіційні грамоти про закінчення повноважень. Відтепер і до приведення до присяги нового уряду Меркель та інші міністри старого кабінету працюватимуть тимчасово виконуючими обов'язки. Формально їхні повноваження залишаться незмінними, але за традицією тимчасовий уряд не повинен приймати важливих рішень. Переговори про створення нового уряду мають завершитись до початку грудня.

Ангела Меркель очолювала уряд Німеччини 16 років з 2005 року. У жовтні 2018 року вона оголосила, що після виборів до Бундестагу в 2021 році не висуватиметься на посаду канцлера.

Шістнадцять років – це не одна, а кілька політичних епох. 2005 рік – час, коли в ЄС плекали ілюзії про співпрацю з Кремлем та про інтеграцію Росії до Європи, а Володимир Путін за межами Росії ще не виглядав диктатором і втіленням зла. Звичайно, хвіст із кримінального минулого в оточенні Собчака, вибухів будинків, що дозволили пропхати Путіна на місце Єльцина, що спився, і геноциду в Чечні і тоді тягнувся за ним. Але Захід волів заплющувати очі на ці неприємні дрібниці, як заплющував колись очі на Голодомор та репресії, розраховуючи вигідно співпрацювати зі Сталіним. Захід щоразу виходив з того, що при його досвіді вибудовування взаємовигідних відносин навіть з натуральними людожерами, які жерли людей буквально, без будь-яких метафор, домовитися з напівазіатським ординським диктатором, здатним дотримуватися хоча б мінімум протокольних пристойностей, він завжди зуміє. І щоразу Захід жорстоко помилявся – але про це трохи згодом.

Комсомольська активістка Меркель, яка родом із НДР, але зробила відмінну кар'єру після об'єднання Німеччини, за складом характеру — зразкова господиня, здатна раціонально і твердо, але, водночас, не вдаючись до зайвого примусу, підтримувати порядок і у великому німецькому будинку, і в відносинах із сусідами, здавалася ідеальною кандидатурою для ведення справ із колишнім підполковником КДБ, для якого служба у "братній НДР" стала початком кар'єрного розбігу. Здавалося, Меркель і Путін ідеально підходять один одному як політичні партнери, і ця відповідність, безсумнівно, відіграла роль, хоч і не головну, у загальній сумі факторів, які привели Меркель у крісло канцлера.

Загалом, для Німеччини Меркель виявилася добрим канцлером, і її цілком заслужено називали "Бісмарком у спідниці". Траплялися в неї, звичайно, і невдачі, але, загалом, в історію ФРН вона увійде зі знаком "плюс". Причому значних розмірів.

І лише у відносинах із Росією Меркель чекав провал. Ведмідь-людожер, осідланий маленьким чоловічком, виявився надто хижим, щоб піддатися прирученню, і надто великим, щоб утримати його в будь-якому загоні. Величезні гроші, що виручаються у жирні газові роки, дозволили Москві докорінно скуповувати європейських політиків і навіть цілі інституції ЄС, встановлюючи в Європі свої правила. При цьому століттями вибудована (з безглуздими перервами на дві світові війни) і в заключні півтора десятки років холодної війни остаточно налагоджена німецька політика цивілізації Росії через модернізацію і кооптацію її еліт зазнала нищівного фіаско.

Не можна сказати, що Меркель не намагалася зламати ситуацію. Її спочатку теплий тон на зустрічах з Путіним поступово холодів – але Путін, верхи на російському ведмеді, що скаче російською газовою трубою, незмінно випереджав Меркель на крок-другий, і так само незмінно перегравав її психологічно. У результаті за 16 років канцлерства Ангели Меркель Кремль досяг від Берліна практично всього, чого хотів. Меркель програла Путіну, а Німеччина капітулювала перед російським газовим лобі — і навіть те, що саме Меркель відіграла найважливішу роль у введенні санкцій проти Росії у 2014 році, нічого не змінює по суті в цій картині повного розгрому. З найрозкішніших подарунків, зроблених Меркель Путіну, можна згадати три:

- У 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті канцлер ФРН разом із тодішнім французьким президентом Ніколя Саркозі заблокувала початок процедури підготовки України до членства в Альянсі. Так Москва отримала чіткий сигнал, що захищати Україну НАТО не буде.

- У 2015 році за посередництва Меркель і Франсуа Олланда, який змінив Саркозі, були підписані Мінські угоди щодо Донбасу, які за низкою параметрів стали безперечною перемогою Москви.

- І, нарешті, у 2021 році, за активного сприяння Меркель, Росія отримала у своє розпорядження потужний інструмент газового шантажу у вигляді "Північного потоку-2", який дає технічну можливість припинити газовий транзит через Україну. При цьому добитися від Путіна згоди на новий саміт у Нормандському форматі вона так і не спромоглася — так, схоже, й не дуже прагнула. Втім, і третій на її пам'яті французький президент Еммануель Макрон також, схоже, не дуже зацікавлений у такій зустрічі: вибори на носі.

Ця частина спадщини Меркель також стане розвилкою, на якій опиниться новий канцлер. Вибір у нього буде, що й казати, незавидний: або продовжувати покрокові поступки Москві (як стверджується — заради прекрасного майбутнього Німеччини, підсвіченого чистими та відновлюваними джерелами енергії), або поступово демонтувати та скорочувати співпрацю з Росією як токсичну. Перше – шлях у нікуди, до корупційно-кримінальної сірої зони, яку Кремль сьогодні намагається розтягнути на всю Європу. Друге вимагатиме складної роботи з обрубування численних корупційних каналів впливу, якими Росія за роки правління Меркель обплела Німеччину, як павук муху.

Заради справедливості, треба сказати, що це відбувалося не тільки за Меркель. Меркель, по суті, успадкувала курс свого попередника Герхарда Шредера, нині голови Ради директорів компанії ПАТ НК Роснефть, який дав яскравий приклад корупційного розкладання європейських еліт при контакті з Росією. Та й не лише Німеччину Росія обплела всепроникною корупцією. Інше питання, що сьогодні російський тіньовий вплив на структури ЄС досяг такої міри, коли паліативні та м'які рішення неможливі. Старий Світ опинився перед стратегічним вибором: або різкий розворот геть від Росії, або здавання Москві та політична зомбіфікація Кремлем, і відкладати цей вибір вже неможливо.

Але цей вибір буде проблемою наступника чи наступниці Меркель на канцлерській посаді. Сама ж вона… Ось, до речі, цікаво, чим займеться Ангела Меркель одразу після того, як покине пост канцлера ФРН? Відомо, що в неї була мрія покататися поїздом, милуючись краєвидами з вікна вагона: через всю Росію, по Транссибірській магістралі від Москви до Владивостока, і через Скелясті гори в США. На здоров'я, звичайно, нехай собі подорожує, у цьому немає нічого поганого. Але все ж таки, чисто по-людськи, цікаво: який маршрут вона вибере першим?