Аналогівнемає, нащадки вундервафель. Як помирає російський збройовий міф

Бразильські ВПС виводять з експлуатації російські ударні Мі-35М, поставлені на озброєння в кількості 12 штук у квітні 2010 року (тобто, за військовими мірками — майже нові). Про це повідомив 10 лютого портал aereo.jor.br із посиланням на командування ВВС. Усі 12 машин будуть списані до кінця цього року.

… Нехай ваші їхтамнети на них і воюють!

Вік у 12 років та наліт у середньому по 8000 годин на машину – небагато для цієї техніки. Всі вертольоти знаходяться в хорошому стані і здатні прослужити ще не один десяток років. Мабуть, бразильці їх перепродадуть, і покупець знайдеться: сотні Мі-35М — експортної модифікації Мі-24, виробництво якого розпочалося 1971 року, стоять на озброєнні у десятках країн.

Але бразильцям російські гелікоптери з довгою радянською історією стали непотрібними. Причини можна дізнатися на тому порталі, у статтях, присвячених їх експлуатації, де перші захоплення змінилися скаргами на проблеми в обслуговуванні.

Чим замінять "крокодилів", поки що невідомо. Але Бразилія має власний, зовсім непоганий авіапром, притому на відміну від Росії не лише військовий, а й цивільний, тож жодних проблем не очікується. Причому будь-яка розробка, прийнята на зміну Мі-35М, буде свідомо молодша.

Випадок із бразильськими "Мі" не поодинокий. Навпаки, він дуже типовий. Російська зброя втрачає популярність у всьому світі. Так, наприкінці минулого року Індонезія, Алжир та Єгипет відмовилися від вже розміщених замовлень на російські Су-35. Причина – технічна відсталість, хоча Су-35 пішли у серію нещодавно, у 2014 році. Але 2014 — умовна дата, по суті ж Су-35 — бастард Су-27, запущеного в серію в 1982-му. Не зумівши в розумні терміни випустити Су-57 — "аналоговнет" 5 (ну майже) покоління, росіяни, прагнучи заткнути дірку, швидко склали цього летючого ублюдка, назвавши його "винищувачем покоління 4+".

На Су-57 націлилася Індія. Але, обпікшись на Су-30МКИ, які показали непридатність для нормальної експлуатації в бойових умовах, індуси вийшли із спільного з Росією проекту FGFA — індійського варіанта Су-57, не дочекавшись прийняття оригінального Су-57 на озброєння російських ВПС. Індусів можна зрозуміти, оскільки з Су-30МК їх здорово надули. Не маючи коштів на розробку цієї чудо-техніки, Москва втягнула Делі в пайову участь, у результаті всучивши йому непридатний для бою мотлох, що вдвічі поступається по дальності найближчому конкуренту — французькому Rafale, чесному представнику покоління 4+. Су-35 теж поступається Rafale, чим, власне, і були викликані відмови від його закупівель у сумі приблизно від 50 машин. Індійське замовлення на Су-35 пішло в тінь: від нього начебто й не відмовилися явно, але про постачання Су-35 в Індію нічого не чути. Можливо, що на тлі санкцій у росіян виникли проблеми з їх виробництвом, оскільки вся авіоніка для Су-35 є покупною. Санкціями був викликаний і зрив замовлень: Росія не змогла укомплектувати Су-35 РЛС з активними фазованими антеними гратами (АФАР) і просунутою авіонікою, які раніше імпортувала. Тож санкції, хоч і криво, але працюють, і про виробництво СУ-57, якщо їх не знімуть, або не оминуть, росіяни можуть забути. Поодинокі екземпляри для авіашоу не береться до уваги.

Іншими словами, прагнення низки країн до "збройової багатовекторності", яка захищає їх від перепадів настрою єдиного постачальника, російський ВПК не рятує. Його розробки не дотягують навіть до "озброєння другої лінії", що купується як резерв, на випадок проблем із основним постачальником. Тут Росію успішно витісняє Китай, здатний, на відміну від неї, самостійно виробити майже всі компоненти своєї техніки. Російські ж розробки помалу стають елементом пропаганди та дезінформації.

Як соціальний розвиток обмежує технічний рівень

Нічого нового у технологічній деградації Росії немає. Такі явища спостерігалися й у СРСР, 1940-41 роках, перед розпадом його союзу з Німеччиною. Тоді, розсварившись із Великобританією і, частково, із США, Москва з'ясувала, що техніка та технології, закуплені в середині 30-х, швидко старіють. Причому не лише старіють, а й деградують, оскільки утримувати їхній початковий рівень без іноземної техпідтримки теж неможливо.

Нові ж союзники, Німеччина, та Італія, ділилися технологіями скупо, розуміючи неминучість військового зіткнення, що випливала не з антагонізму, а з спорідненості режимів, які концептуально не допускали тривалого компромісу між двома центрами сили.

Аналогічний цикл технологічного відставання Росія повторює і зараз. Розберемося, чому такі цикли неминучі.

У будь-якій зі своїх форм: Російської Імперії, СРСР або Російської Федерації, Росія була і залишається однією з небагатьох країн, що зберегла феодальний устрій у найрадикальнішій, нічим не розбавленій формі. Нагадаю, що в основі феодалізму лежить делегування прав власника та законодавця від сеньйора до васала, за системою спадних зв'язків. Капіталізм заснований на принципі святості будь-якої власності, отриманої законним шляхом, або легітимованої за законом. Це, і лише це, породжує всі ліберальні цінності: права людини (як власника, у тому числі і свого життя), а також рівність усіх власників перед законом, прийнятим на основі парламентського консенсусу рівноправних власників.

Насправді елементи феодальних і капіталістичних відносин можуть і співіснувати, що відбувається у наші дні. Є вже третій гравець, глобальний корпоративізм, який невпізнанно змінить світ. Але він тільки вступає в гру, і ці зміни ще не наступили, і навіть не цілком передбачувані, тому їх ми розглядати не будемо. Що ж до конкурентного співіснування феодалізму та капіталізму, то в ньому слід зазначити три важливі речі.

Перше. Один із принципів завжди панує, заганяючи другий у підлегле становище. Так було у феодальній Європі, де склалася міська культура, капіталізм тривалий час існував у підлеглої ролі привілеї, одержуваної від феодала (Магдебурзьке право, наприклад). Потім, набравши чинності, капіталізм посунув феодалізм на другі ролі, в рамки конституційних монархій. У відповідь феодалізм перейшов у контратаку, прийнявши форму "соціалізму", і висунувши ідею про "експропріацію капіталістичної власності" з метою побудови "безкласового суспільства". Іншими словами, запропонувавши захистити права найманих працівників, які володіють лише власною працею, шляхом руйнування того соціального середовища, без якого вони не могли мати жодних особистих прав взагалі, навіть у принципі.

Друге: Міст, здатних вибити собі міське право, в постординській Росії не сталося, і феодалізм сформувався там у крайній формі. Такий він і зараз, заснований на сакралізації Держави, Правителя та волі Його. Спроби розбавити цю модель елементами капіталізму завжди призводять Росію до кризи, періоду смути і, нарешті, перескладання радикального феодалізму, очищеного від чужих елементів — саме це в РФ зараз і відбувається. Околиці, куди проник капіталістичний вплив, або відвалюються, або зачищаються. Така безкомпромісність породжена тим, що капіталізм глибоко далекий від всієї російської культури, що склалася в умовах феодального абсолютизму. Щоб прийняти відносини, засновані на приматі приватної власності, як норму, а не окупаційний режим, росіянам треба перестати бути росіянами, ментально та культурно. Плавна еволюція та компроміс у європейському дусі тут неможливі, про що свідчать усі спроби примирення цих систем цінностей у російському соціумі та свідомості, незмінно провальні.

Третє: дві різні системи цінностей формують різне ставлення до розвитку технологій. Конкуренція власників веде до технологічних перегонів, отже, попри безліч обмежуючих чинників, капіталізм завжди стимулює науково-технічний прогрес. А всередині феодального суспільства прогрес не потрібен. Потреба в ньому виникає тільки при контакті з більш розвиненими сусідами, в діапазоні від бажання купити у них цікаві штучки (дзеркала, намисто, смартфони, окуляри віртуальної реальності) до боротьби за ресурси.

І навіть у цьому випадку феодальне суспільство схильніше закуповувати технології, ніж винаходити свої. Про це говорить вся російська історія, де "російські винаходи" або вигадані пропагандою, або скопійовані з куплених/трофейних/вкрадених зразків, або зроблені в капіталістичних анклавах, що іноді виникали в Росії в ході чергового циклу технологічного запозичення, але швидко деградували. Це доводиться при чесному розборі історії будь-якого, нібито, "російського", винаходу.

Принципова нездатність феодалізму забезпечити технічний прогрес виявляє себе як загальне правило: чим складніше технологія, тим проблематичніше її використання у примітивному суспільстві.

З якогось моменту такі технології в архаїчному суспільстві взагалі не приживаються, оскільки в ньому немає можливості підготувати належним чином мотивованих спеціалістів.

Це відмирання на тлі феодалізації Росії, що міцнішає, що настала після безуспішної спроби її вестернізації, добре видно на прикладі Роскосмосу, на чолі якого поставлений карикатурний Рогозін. Втім, таких прикладів безліч.

Це і є соціально-технологічний бар'єр.

Чи існують методи його обходу? Так, але тільки в рамках глобального корпоративізму, в чому полягає його небезпека для людства. Але це вже не про Росію.

Цей бар'єр – загальна закономірність, і навіть Третій Рейх, який залишив величезний науково-технологічний багаж, за 12 років перебування при владі нацистів також деградував. Хоча нацисти і мобілізували наявні науково-технічні заділи, Німеччина за Гітлера лише проживала накопичене в демократичні часи, що й призвело до появи вже відверто химерних проектів. Таке ж падіння спостерігалося у всіх країнах "соціалістичного табору", де закономірність "більше соціалізму — менше хорошої науки, техніки та технологій" завжди виявлялася дуже чітко.

Іншими словами, навіть короткочасна феодалізація, до того ж, у будь-якій, як архаїчній, так і модерно-соціалістичній формі, дуже погано впливає на технічний прогрес. А в радикально-феодальній Росії ці процеси мають вже абсолютно безкомпромісний характер, що ми й спостерігаємо.

Перспективи розвитку ситуації

У 1941 році технічну деградацію СРСР зупинив ленд-ліз, до складу якого входили не тільки готова техніка, одяг та продукти харчування, а й сировина, без якої встала б більша частина радянської промисловості, та інженерний супровід, що дозволило довести до прийнятного стану ряд спочатку мертвонароджених проектів. До них належав і знаменитий Т-34, задуманий на основі закупленого в США проекту Крісті. Більшість ранніх Т-34 було втрачено через технічні неполадки, а не в бою. "Заграв" він лише після того, як у 1941-42 роках американські інженери та технологи склали список рекомендацій щодо перепроектування майже всіх ключових вузлів та механізмів. Заглибившись в історію заводських виробничих процесів, можна знайти безліч таких прикладів.

Допомога СРСР була вимушеним кроком країн Антигітлерівської коаліції. Вдайся Німеччині бліцкриг із захопленням радянських ресурсів — і ліберальний Захід міг би програти боротьбу з німецьким варіантом соціал-феодалізму, який не встиг достатньо деградувати технологічно.

Сьогодні Росія, яка територіально стиснулася до РФ, а ідейно — до російського варіанта націонал-соціалізму, замішаного на "слов'янському православному братстві", намагається повторити сценарій 1940 року, отримавши в обхід санкцій доступ до заборонених технологій. Основні напрямки обходів — Німеччина та Китай. Цьому сприяють націонал-феодальні рудименти в німецькій суспільній свідомості, прикриті фіговим листком Realpolitik, і специфіка Китаю, великою мірою вже глобально-корпоративного, з сильною, але тісною на другі ролі, феодальною складовою та схильністю до національної ізоляції.

Те, що такі лазівки знаходяться, неприємно, але їх недостатньо для виведення Москви з технологічного глухого кута. Німеччина змушена зважати на думку США, а Китай не зацікавлений у посиленні Росії. Вона лише ресурс: сировинної, старих радянських технологій, яких КНР, з історичних причин, не отримав доступу у загальносвітовому потоці, і, нарешті, дипломатичний, у переговорах із Заходом.

Як наслідок, Росія продовжить здавати технологічні позиції, а рашистські аналоги — вимирати, як колись вимерли нацистські вундервафлі. Так, за останнє десятиліття кількість патентних заявок на винаходи, поданих росіянами, зменшилася на 10%, а частка Росії у патентних світових заявках скоротилася з 1,6% до 0,9%.

У перспективі технологічна деградація РФ стане одним із чинників падіння архаїчного московського режиму. Це дасть шанс реформування Росії шляхом її подальшого демонтажу. Інше питання, чи буде цей шанс використано, чи втрачено, як у 1991-92 роках, що сталося, багато в чому, через нерозуміння природи СРСР і РФ, що успадковував йому.