Приятель Мадуро. Навіщо США миряться з Венесуелою

У грудні минулого року розпочалася формалізація завершення лідерства вже ексочільника Нацасамблеї Венесуели (після "втрати" якої режим Ніколаса Мадуро створив новий парламент) Хуана Гуайдо, визнаного у 2019 р. в.о. президента 50-ма країнами на противагу Мадуро. Проте лідерство Гуайдо так і не стало стовідсотковим чи хоча б 50-відсотковим.

Протести проти Мадуро у Венесуелі спалахнули ще у 2014 р. Їх обличчям був опозиціонер Леопольдо Лопес, але був заарештований за звинуваченнями у тероризмі, підпалі та вбивстві.

Міжнародний тиск змусив Мадуро у 2017 р. випустити Лопеса під домашній арешт і невдовзі, у 2018 р., в країні знов розпочалися масові акції протесту, спричинені спірним переобранням Мадуро президентом. Однак очільником опозиції та цих протестів Лопес вже не був. Він склав кампанію перспективному на той час і медійно привабливому голові міжнародно визнаного парламенту Хуану Гуайдо, що також мав велику підтримку адміністрації Дональда Трампа.

Певний час протестний рух був настільки ефективним та ефектним, що породив очікування щодо зміни влади у Венесуелі, здавалося, Гуайдо мав неабиякі шанси. Мадуро тоді навіть вже готувався тікати до Куби з однієї військової бази. Це був один варіант на його столі, інший – втримати на своєму боці військових, деякі з яких навіть брали участь у змові проти Мадуро.

І наступнику Чавеса це вдалося: він утримав контроль над армією шляхом перенаправлення обмежених в наслідок санкцій фінансових потоків саме на Міноборони.

З часом протести почали вщухати, а з ними стрімко – і вплив Хуана Гуайдо. Дехто, зокрема ексрадник Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон вважає, що падінню популярності і впливу також посприяла непослідовність його колишнього боса, який спочатку підтримував Гуайдо, але потім радикально змінив своє до нього ставлення і почав ігнорувати.

Опозиція в опозиції до Гуайдо

Попри те, що багато країн досі визнають Гуайдо легітимним в.о. президента Венесуели, його кар’єрі та перспективам насправді майже кінець. Рішенням об’єднаної опозиції, до складу якої входять чотири партії ("Справедливість передусім", "Демократична дія", "Нова ера" та партія Гуайдо "Народна воля"), Гуайдо знято з посади тимчасового президента, проти чого виступила лише "Народна воля".

Прагнучи виступити єдиним і сильним фронтом на виборах 2024 р. опозиційні сили у грудні 2022-го розпочали процес усунення Хуана Гуайдо від, най примарної, але влади. Крапку було поставлено під час онлайн-зустрічі опозиціонерів, коли більшість, 72 особи, проголосувала за відповідні зміни у структурі влади. Новим в.о. президента до виборів відтепер є Дінора Фігера, а її замами – Маріенела Фернандес і Аурістела Васкес. За Гуайдо залишили крісло в Нацасамблеї.

Мадуро йде назустріч

Важливий момент: перед цим остаточним голосуванням Ніколас Мадуро заявив про готовність працювати над нормалізацією відносин зі Сполученими Штатами, з адміністрацією Джо Байдена.

"Ми готові до діалогу на найвищому рівні, до відносин поваги, і я хочу, щоб промінь світла прийшов до Сполучених Штатів Америки, щоб вони перегорнули сторінку і залишили свою екстремістську політику осторонь і прийшли до більш прагматичної політики з поваги до Венесуели", — заявив він під час ефіру венесуельскої державної телевізії.

Але що про це все зараз думає власне адміністрація Джо Байдена?

Офіційно Білий дім зазначив, що досі вважає Гуайдо в.о. президента Венесуели, і водночас запевнив опозицію у своїй підтримці.

З іншого боку, не тільки заява Мадуро свідчить про певні докорінні зміни у політиці США щодо Венесуели. Видання Axios опублікувало такий коментар високопосадовця Держдепу: "Національна асамблея 2015 року визнає Гуайдо одним із своїх членів, а не тимчасовим президентом, оскільки тимчасового уряду більше не існує. Тож ми наслідуємо їх".

Тобто де-факто Вашингтон насправді вже не вважає Хуана Гуайдо, який давно втратив довіру опозиційного електорату, тимчасовим очільником Венесуели.

Формально адміністрація підтримує поточний стан справ і точно – венесуельску опозицію. Проте це можна пояснити обережністю, оскільки в разі різкої зміни вектору венесуельскої політики Вашингтона венесуельску опозицію може спіткати серйозна криза, аж до тотального розколу. А опозиція потрібна як інструмент впливу на Мадуро, аби той притримувався наміру нормалізувати відносини США.

Це по-перше. А по-друге, власне, і Ніколас Мадуро потребує демократизації ситуації під час виборів, адже в разі його перемоги вона буде законної і світові доведеться це визнати, та вести справи вже з ним офіційно і прямо.

Нафтове відновлення

Проте є й третій пункт, що демонструє спільні інтереси і опозиції, і режиму, і США. Це нафта та заморожені активи.

Для початку зазначимо, що об’єднаній опозиції вдалося отримати та втримати контроль над великої компанією Citgo Petroleum Corporation зі штаб-квартирою у Г’юстоні. Вона займається продажом, транспортуванням нафтопродуктів, палива, мазуту, тощо. І що важливіше є "дочкою" венесуельської державної нафтокомпанії PDVSA. З 2019 р. PDVSA через санкції не отримає зиску з роботи.

Захищений від кредиторів, яким Каракас завинив $60 млрд, ліцензією США мажоритарний пакет акцій Citgo є заставою для облігацій, за якими PDVSA оголосила дефолт. Тобто ці кошти є і вони під контролем опозиції. І ці кошти, як і відновлення функціонування Citgo конче потрібні Ніколасу Мадуро, чия країна має найбільші в світі підтвердженні поклади нафти, видобуток якої впав в десятки разів у порівнянні з періодом до протестів і санкцій.

Окрім Citgo опозиція зберігає контроль над замороженими венесуельскими активами за кордоном. Йдеться про, щонайменше, $3 млрд, які у разі поліпшення ситуації в країні після поступок Мадуро і опозиції, можуть повернутися до Венесуели у вигляді інвестицій в охорону здоров’я, харчову та енергетичну інфраструктуру через спеціальний фонд і під проводом відповідних органів ООН, про створення якого вже було оголошено.

Тож маємо новий баланс: Мадуро отримає можливість домовлятися з опозицією щодо виборів 2024 р., а опозиція може забезпечити надходження дуже потрібних для економіки інвестицій.

І вишенька на торті – якщо Мадуро і опозиції дійсно вдасться провести бодай відносно прозорі вибори, а також якщо Мадуро і надалі нормалізуватиме відносини з Штатами, то вже скоро обсяги венесуельскої нафти на світовому ринку можуть збільшитися. Початок того вже спостерігається: американський мінфін вже дозволив компанії Chevron розширити спільні операції з PDVSA.

Повернення Венесуели у статусі одного з ключових гравців на нафтовому ринку посприяє його переформатуванню. І не на користь Росії, яка через повномасштабне вторгнення до України вже майже втратила європейський ринок енергоресурсів.

Тобто Вашингтонові довелося врахувати реалії – найбільшу після Другої світової війну в Європі і нездатність колишнього фаворита об’єднати опозицію, венесуельців загалом та позбавити Ніколаса Мадуро влади. План зі створення нового балансу сил у Венесуелі за участі Мадуро та опозиції задля глобальних змін, як би це не було цинічно, все ж дешевша за нові спроби переграти режим через підтримку тільки опозиції.