Битва за Африку. Як США витискають вагнерівців з ЦАР
Вашингтон, схоже, додав до традиційної дипломатії ще один засіб посилення впливу на уряди в Африці
Французьке міжнародне радіо RFI з посиланням на власні джерела повідомляє, що американська НКО Bancroft, яка, за словами співрозмовника ЗМІ у "французьких військових колах", насправді є приватною військовою компанією з досвідом роботи у Сомалі, Уганді, Кенії та Лівії, вже прибула до Центральноафриканської Республіки.
В ЦАР, нагадаємо, вже кілька років активно діють російські найманці з уже колишньої ПВК "Вагнер", які надають послуги керівництву ЦАР і заробляють на природних ресурсах країни, зокрема, за інформацією RFI, вже, ймовірно, отримали близько $2,5 млрд завдяки ексклюзивному праву на видобуток золота.
Водночас, як стверджує французьке радіо, тепер у ЦАР з’явилися конкуренти. Співробітники Bancroft, за словами джерел RFI, вже шукають у Бангі, столиці, місце для "розміщення обладнання, зокрема безпілотників", хоча близький до президента Фостен-Арканжа Туадери співрозмовник журналістів також каже, що перемовини ще тривають і "нічого не підписано".
При цьому Державний департамент США заперечив зв’язок з цією ПВК і запевняє, що уряд "не просив Bancroft про участь".
Але все ж таки існує певна закономірність. 13-15 грудня 2022 р. у Вашингтоні відбувся саміт США-Африка, під час якого держсекретар Ентоні Блінкен зустрівся з Туадерою і запропонував йому певні приємні бонуси: по-перше, більше гуманітарної допомоги; по-друге, навчання військових ЦАР в обмін на зменшення присутності "вагнерів" у країні. Вони також, за інформацією RFI, говорили про відправку до ЦАР місії пентагонівської Агенції зі скорочення військової загрози (DTRA).
А згодом, 3 жовтня цього року, видання Africa Intelligence повідомило, що ще у вересні представників ПВК Bancroft, що, вірогідно, виступають в якості підрядників, особисто приймав президент Туадера.
Американо-європейський поступ
Розслідування RFI, а також повідомлення Africa Intelligence, можуть свідчити про кардинальну зміну Вашингтоном своєї африканської політики на користь ще більшого залучення у політичні процеси континенту.
Процес же формування нової африканської стратегії розпочався ще у 2019 р.
11 грудня того року Палата представників США у проекті оборонного бюджету зобов’язала Міністерство оборони розробити механізми стримування стратегічних конкурентів країни – Росії, Китаю й Ірану. В тому числі і в Африці – це насамперед стосувалося РФ та КНР.
Наступного року було оприлюднено щоквартальний звіт генерального інспектора з контртерористичних операцій у Східній, Північній і Західній Африці Шона О'Донелла для Конгресу про загрози для континенту з боку терористичних організацій, а також Росії, чиї найманці втручалися у внутрішні справи Судану, ЦАР, Мадагаскару, тощо.
Паралельно Вашингтон визнав відновлення суверенного імунітету Судану, викреслив цю державу з переліку країн-спонсорів тероризму, виділив більше $200 млн на погашення боргів і $700 млн допомоги, і ще $1 млрд – від Світового банку.
І тут США діють не самі, а разом з Євросоюзом. Того ж 2019 р. Брюссель почав більше уваги приділяти Африці. Початок було покладено ще Єврокомісією на чолі з Жан-Клодом Юнкером, і його справу підхопив новий склад ЄК і особисто президентка Урсула фон дер Ляєн, яка одразу після обрання відвідала головний політико-економічний хаб Африки – Аддис-Абебу. За два місяці до столиці Ефіопії на саміт Африканського союзу приїхав президент Євроради Шарль Мішель. Того ж місяця з візитом до Африки прибула фон дер Ляєн і хіба не всі єврокомісари.
З плином часу інтерес ЄС та США до Африки не зник. Попри повномасштабне вторгнення РФ до України, цей напрямок зовнішньої політики Вашингтону та Брюсселю не занепав.
Тим паче, що саме після вторгнення Росія значно активізувалася в Африці у спробах сформувати певні союзи на противагу Штатам і Європі. І що характерно ці спроби супроводжувалися військовими переворотами і заворушенням, адже після Малі й Буркіна-Фасо заколот відбувся у Нігері. Та й для сусіднього Чаду зберігається відповідна загроза.
В цьому контексті примітно, що французька преса (або насамперед її джерела) приділяє чимало уваги Африці, тобто діям США в Африці. Увага до Африки зрозуміла – Франція не впоралася із виходом колишніх колоній з її орбіти впливу, до чого доклала руку Росія.
Звісно ж, поява поясу нестабільності в африканському Сахелі і ситуативної коаліції лояльних до Росії країн не можуть не хвилювати Сполучені Штати.
Звідси і маємо помітну активізацію США на дипломатичному фронті.
Наприклад, у серпні минулого року Блінкен, одразу після поїздок голови МЗС РФ Сєргєя Лаврова до Єгипту, Уганди, Ефіопії, Конго, здійснив турне до ПАР, ДР Конго, Руанди.
В березні цього року держсекретар знов вирушив до Африки, а саме до Ефіопії і Нігеру. 31 жовтня – зустрівся у Вашингтоні з очільником Комісії Африканського союзу Факі Махаматом.
До речі, за місяць до цієї зустрічі Африканський союз став постійним членом "Групи двадцяти" (G20). До того ж не виключено, що країни Африки отримають місце у Раді Безпеки ООН, чого давно вже прагнуть. І на Заході, зокрема, в Європі абсолютно не проти цього. Навіть активно підтримують цю ідею, власне про це під час візиту до Кенії у травні говорив канцлер ФРН Олаф Шольц.
Хто кого
Ці зустрічі, рішення та заяви можна віднести до своєрідних "пряників" від Сполучених Штатів та Євросоюзу. Але союзники мають і батіг – його 30 жовтня застосував президент Джо Байден, коли заявив про намір виключити зі спеціальної торгової програми США та Африки, що надає безмитний доступ до великої кількості товарі, такі країни, як Уганда, Габон, Нігер і, до речі, ЦАР через серйозні порушення прав людини або ж відсутність прогресу на шляху до демократії.
Втім, схоже, якщо інформація RFI достовірна, на додачу до звичної дипломатії американці також почали діяти певним чином дзеркально щодо Росії.
Завважимо: не всі засоби комунікації і впливу доречні чи прийнятні для офіційних урядів. Особливо, коли треба перемогти супротивника, що не гребує абсолютно нічим.
Тому подекуди, за певних обставин, ці методи (неформальні, кулуарні перемовини; підкуп, певні послуги, таємні операції, тощо) можуть бути ефективнішими за офіційні канали дипломатії і торгівельні відносини.
Це і продемонструвала російська експансія до Африки під брехливим гаслом "деколонізації". Тим паче коли російські найманці з ПВК "Вагнер" вже виконують завдання як бойовики "Африканського корпусу" ВС РФ, що, як влучно зазначила Le Monde, є алюзією на однойменний експедиційний корпус Вермахту.
Таким чином, МО РФ загарбує африканську спадщину Євгєнія Прігожина, і цьому на заваді цілком можуть стати, власне, американці з доступом до сучасних технологій і зброї. І починають вони з Центральноафриканської Республіки. Але чому з ЦАР? Тому що вона є ілюстрацією успіху російських найманців в Африці. Фактично вітриною. І якщо американці посунуть їх в цій країні, то будуть зруйновані певні міфи щодо росіян, а їх авторитет в Африці знизиться.
